Особливості розвитку держави і права в країнах Стародавнього Сходу


Поняття Схід в історичній науці використовується не стільки як географічне, скільки як історико-культурне, цивілізаційне. Тут вперше в історії розвитку людського суспільства склалися ті соціальні та політичні інститути, держава, право, світові релігії, які й породили з часу виникнення античних держав (Стародавньої Греції та Риму) в I тисячолітті до н.е. діхотомію Схід - Захід. 
Принципові відмінності східного та західного цивілізаційних шляхів розвитку полягали в тому, що на Сході, на відміну від Заходу, де приватна власність грала панами роль, частнособственніческіе відносини, відносини приватного товарного виробництва, орієнтованого на ринок, не займали значного місця. 
Це у свою чергу позначилося на застійною характер східних соціальних структур, на відсутності на Сході умов для розвитку тих політичних і правових інститутів, які були покликані обслуговувати потреби нарождающегося громадянського суспільства: демократичне громадське самоврядування з правами й обов'язками кожного повноправного громадянина, члена поліса-республіки, правові гарантії його приватних інтересів, прав і свобод. 
Схід в давнину був представлений багатьма країнами, поруч найбільших регіональних цивілізацій (індо-буддійської, ассірійської-вавилонської, конфуціанско-китайської), але вищевказані особливості (відсутність пануючої ролі приватної власності, застійний характер розвитку) були головними визначальними рисами їхньої типологічної подібності на відміну від динамічно розвиваються античних країн, а потім і країн Західної Європи, спадкоємця античної цивілізації. 
Однією з основних соціальних форм, що грають вирішальну роль в еволюції древневосточних товариств, була сільська громада, що зберегла багато в чому риси патріархальних-родової організації. Значною мірою вона визначала характер політичної влади в цих суспільствах, роль і регулірующе-контрольні функції древневосточного держави, особливості правових систем. 
У Стародавньому Китаї, наприклад, основою соціального життя протягом тривалого часу були патроніміі (цзун), які об'єднували кілька сотень (до тисячі і більше) сімей, що належать до однієї спорідненої групи. Структура замкнутих сільських громад з натуральним характером виробництва, з поєднанням ремесла та землеробства в рамках кожної громади, слабким розвитком товарно-грошових відносин складала основу соціального життя і в Давній Індії. 
Фортеця общинних, родоплеменими, большесемейних та інших зв'язків гальмувала процеси классообразованія, зокрема розвиток тут рабовладению, але не змогла стримати соціального та майнового розшарування в суспільстві. 
Найбільш ранні державні форми (протогосударства) стали складатися в древневосточних цивілізаціях (у Древньому Єгипті, Древній Індії, Древній Месопотамії, Древньому Китаї - ще в IV-III тисячолітті до н.е.) у ході розкладання громади-родової організації. Вони складалися в міру посилення поділу праці, ускладнення управлінських функцій, а разом з тим перетворення осіб, що виконують ці функції, стан знати, яке не брало участь у виробництві, стояла над рядовими общіннікамі. Самодовлеющая сільська громада, зміцненню позицій якої сприяли колективні зусилля її членів по створенню іригаційних споруд, надавала величезний вплив на уповільнення процесів классообразованія, форми земельної власності і способи експлуатації в древневосточних товариства. Тут безпосереднім власником-власником землі була сама громада. Разом з тим і держава виступала в якості верховного власника землі, владно-собственніческіе права якого реалізовувалися в одержанні з общинників ренти-податку. 
По мірі виділення надобщінних управлінських структур стали складатися і власне царської-храмові господарства, створювані головним чином за рахунок присвоєння общинних земель. Володіти ділянками царської-храмових земель могли лише люди, які виконують ту чи іншу роботу, що несуть службу на правителя або храм. Тут рано почав використовуватися праця рабів, різних категорій підневільний осіб. 
Строй многоукладной господарського життя визначав винятково строкатий соціальний склад древневосточних товариств, який можна диференціювати в границях трьох основних соціально-класових утворень: 1) різні категорії осіб, позбавлених засобів виробництва, залежні підневільний працівники, до яких відносилися і раби; 2) вільні дрібні виробники -- общіннікі-селяни і ремісники, що живуть своєю працею; 3) панами соціальний шар, куди входили придворна і служілая аристократія, командний склад армії, заможні верхівка землеробських громад і пр. 
На Сході була відсутня чіткість соціально-класових кордонів, наприклад, існували різні категорії залежного населення, що займають проміжні позиції між вільними і рабами, або якісь перехідні категорії вільних (від дрібних землевласників до пануючого шару, зокрема до мелкому купецтву і чиновництва). Станового-правовий статус індивіда в суспільстві, як правило, не збігався, розходяться з його соціально-економічним становищем. 
Стійка многоукладность, історична наступність соціальних, політичних, правових форм та інститутів, пануючої релігійної ідеології дають підстави визначити в якості головної отличительной риси древневосточних товариств - їх традиційність. Це підтверджує ту обставину, що освячені непорушними ідейно-релігійними установками основи соціальної структури, державності і права таких великих досліджуваних нами древневосточних суспільств, як Древня Індія і Древній Китай (Древній Єгипет і Древній Вавилон, як відносно централізовані держави, припинили своє існування ще до н . е.), пережили століття. 
Загальні закономірності розвитку древневосточних многоукладних товариств не можуть перекреслити конкретних особливостей кожного з них, пов'язаних як з домінуючим положенням того або іншого укладу і різними формами їх взаємодії, так і з особливостями їх соціальних і політичних інститутів, зі специфічними рисами їхнього культурно-цивілізаційного розвитку, особливостями побуту, міропоніманія людей, їх способів релігійної орієнтації. 
У Древньому Вавилоні, наприклад, велике царської-храмове господарство співіснували з відносно відокремленим громади-приватним господарством, основою якого була праця вільних общинників-селян, що сплачують ренту-податок державі. В царській-храмових господарствах використовувалася праця рабів і осіб, які перебувають в тій чи іншій мірі залежності, ряди яких поповнювалися за рахунок вільних хліборобів, що втратили свій общинний ділянку. Наявність сильного царської-храмового господарства з відносно розвиненим ремеслом, широко провідного торговельні операції за допомогою купців-тамкаров, послаблює податкову експлуатацію общинників-селян. 
У Древньому Єгипті громади-приватний сектор ще в II тисячолітті до н.е. був поглинений заснованим на рабську і полурабской експлуатації царської-храмовим господарством. 
Специфічні риси древнеіндійского суспільства були пов'язані з жорстким станових поділом на чотири Варни (брахманов, кшатріев, вайшіев і шудр), з притаманною йому особливої громади організацією, що відрізняється високим ступенем замкнутості й автономності. Відносини рабовладению тут тісно переплітаються з станового-варновимі, кастовість. Традиційна соціальна прініженность нижчих каст, майже повне безправ'я тих, хто перебував поза варна індійського суспільства, створювали можливості для полурабскіх форм експлуатації різноманітних категорій залежного люду. 
У Стародавньому Китаї рано склалася система експлуатації управлінської знаттю общінніков-селян шляхом стягування ренти-податку, спочатку у формі отработок на громадських полях, а потім шляхом присвоєння правлячою верхівкою частини врожаю з селянського наділу. 
В даний час, на одностайну думку всіх вітчизняних синолог, протягом тривалої історії китайського традиційного суспільства (з другої половини II тисячоліття до н.е. до другої половини XIX ст. Н.е.) мав місце лише один корінний якісний перелом у розвитку продуктивних сил і суспільного виробництва - у V-IV ст. до н.е. Цей період супроводжувався руйнуванням громади земельної власності, зростанням крупного приватного землеволодіння, поширенням орендних форм експлуатації малоземельних і безземельних селян-іздольщіков, що сидять як на частновладельческіх, так і на державних землях. 
В останні століття до н.е. в Китаї завершується у централізованих ціньско-ханьскіх імперії (III ст. до н.е. - III ст. н.е.) формування традиційної системи експлуатації державою податного дрібних селян-землевласників шляхом стягування ренти-податку, обчислюваного з кількості оброблюваної землі. Ця система збереглася тут аж до початку XX ст.