Еволюція партійної системи




Основні зміни в політичній системі країни на рубежі XIX-XX ст. були обумовлені дією двох суперечливих тенденцій. З одного боку, з'являються перші ознаки занепаду традиційного англійського парламентаризму, позначилося падіння ролі парламенту. З іншого боку, британська буржуазія в своєму прагненні завершити оформлення свого політичного лідерства в блоці з великими землевласниками здійснила ряд заходів по демократизації державного апарату. Були прийняті нові виборчі закони, що проведені реформи парламенту, місцевого управління та суду. Британський правлячий клас почав все більш цілеспрямовано використовувати в своїх цілях робітничий рух, що виступало за демократизацію політичного життя.
Зазнала значних змін і партійна система. Консервативна партія почала перетворюватися в партію великих промислових та фінансових власників. Ліберальна партія, в основному складається з середніх шарів, поступово втрачала своєї соціальної бази і втрачала політичні позиції, що прискорило утворення нової партії - лейбористів.
Лейбористська партія виникла як результат підйому європейського соціал-демократичного руху і появи в Англії соціалістичних груп і організацій (Соціал-демократичної федерації, Фабіанського суспільства та ін.) Спочатку роль центру руху зіграв Комітет робітничого представництва, що включив в себе на правах колективного членства тред-юніони, суспільство фабіанці і ряд інших організацій. Головною метою Комітету була боротьба за забезпечення робочого представництва в парламенті. У 1906 р. на базі Комітету була створена "трудова" (лейбористська) партія.Становленню лейбористської партії сприяла подальша демократизація виборчого права. У 70-80-х рр.. була прийнята серія законів, у тому числі про введення таємного голосування (1872), про покарання за підкуп виборців (1883). Особливе значення мали закони 1884 і 1885 рр.., Які склали третій за рахунком у XIX ст. виборчу реформу. Реформа 1884 збільшила виборчий корпус з 3 млн. до 5,5 млн. чоловік. У містах майновий ценз було відмінено, а в графствах право брати участь у виборах придбали дрібні орендарі, причому на тих самих умовах, які висувалися до міських виборцям з реформи 1867 р., а також всі платники податків, які проживають в окрузі 6 місяців. Разом з тим зберігався "подвійний вотум" - право голосувати не лише за місцем проживання, але і за місцем знаходження нерухомої власності.
До 1922 р. у владі було сформоване під час війни коаліційний уряд консерваторів і лібералів. Однак ще в роки війни стара двопартійна система в результаті розколу ліберальної партії виявилася значно підірваною. Одночасно з послабленням ліберальної партії в умовах повоєнної соціальної боротьби йшов процес посилення партії лейбористів. Відразу ж після першої світової війни була проведена реорганізація партії, прийняті зміни до статуту і партійній програмі, в якій проголошувалась необхідність побудови нового суспільства, встановлення "системи народовладдя". Основним методом досягнення цієї мети мало стати поступове перетворення капіталістичного суспільства, його трансформація.
Після розпаду коаліційного уряду в 1922 р. на дострокових виборах 1923 жодна партія не здобула абсолютної більшості мандатів. У цій ситуації підприємницькі кола визнали можливим прихід до влади лейбористської партії. Ні першого (1924 р.), ні другий (+1929 - 1931 рр..) Лейбористський уряд міжвоєнного періоду, всупереч початковим побоюванням, не порушили "правила гри" і принципів політичного консенсусу, завдяки чому після виборів 1923 лейбористи міцно зайняли місце офіційної опозиції в парламенті. Проте остаточне становлення двопартійної системи в тому вигляді, в якому вона діє у Великобританії в даний час, відбулося лише після виборів 1945 р. і великої перемоги на них партії лейбористів.
Таким чином, найважливішою особливістю модифікованої двопартійної системи Великої Британії стало те, що однією з двох головних партій країни стала партія "робітничої опозиції", а проте більш тривалий час при владі залишалася буржуазна консервативна партія. Положення консервативної партії в політичній системі Великобританії особливо усталилося у зв'язку з приходом до її керівництва у 1979 р. правоконсервативного крила на чолі з М. Тетчер, який зумів вловити зрушення в масовій політичній свідомості у бік більшої свободи ринкових відносин. У 1981 р. відбувся розкол лейбористської партії і на базі її виділився крила була створена соціал-демократична партія (що об'єдналася в 1988 р. з лібералами в нову партію), у 70-х рр.. посилилася політична роль націоналістичних партій в Шотландії та Уельсі. Незважаючи на це, монополія двох головних і найбільших партій в політичній системі країни не була підірвана.
У 1997 р., після вісімнадцятирічного правління консерваторів, уряд знову сформувала перемогла на парламентських виборах партія лейбористів. Новим лідерам в умовах кризи світового соціалістичного руху вдалося реформувати застарілу партійну структуру і програму, яка стала зразком для соціал-демократів інших країн Західної Європи. "Нові" лейбористи орієнтуються в основному на середні верстви населення ( "білі комірці"), а їх рішуча відмова від гасел загальної націоналізації і тотального втручання держави в соціальні відносини (при посиленні ролі "закону і порядку" і при ослабленні ролі профспілок у партії) забезпечив їм підтримку і частини великого капіталу.