Японське держава в умовах окупаційного режиму




Перемога союзних держав у війні на Далекому Сході призвела до беззастережної капітуляції Японії і її тимчасової військової окупації американськими військами, до створення японського уряду, основні напрямки діяльності якого були визначені Потсдамської декларацією 1945 р., вимогами її негайної демілітаризації та демократизації. Головна відповідальність за виконання цих вимог покладалася на американські окупаційна влада, яким було передано з цією метою ряд державних функцій: здійснення контролю над японськими фінансами, над складанням державного бюджету, зовнішньою торгівлею, над усіма органами правосуддя, поліції та ін
Демократизація і демілітаризація Японії супроводжувалися розпуском японської армії, ультранаціоналістичних та фашистських організацій, скасуванням цілого ряду репресивних законів, у тому числі Закону про небезпечні думках, обмежень свободи слова, друку, зборів. Були ліквідовані таємна поліція, Міністерство внутрішніх справ, Військове та Морське міністерства, які в минулому найбільш яскраво втілювали у своїй діяльності антидемократичний, мілітарний характер японської політики. Під впливом небувалого піднесення демократичного руху, під контролем американської влади почав проводитися курс і на викорінення тенноізма, на розвінчання міфів про "божественне походження" імператора в Японії.
У грудні 1945 р. на основі директиви окупаційної влади синтоїстська релігія була відділена від держави, а в новорічному зверненні до народу в 1946 р. імператор публічно відрікся від свого "божественного походження". Проведена слідом за цим демократична реформа освіти скасувала "моральне виховання" в дусі "імператорського шляху" в школах.
Ці реформи, що знаменують якісно новий етап у розвитку японського суспільства і держави, не були, проте, послідовними. Відділення "синто" від держави не позбавило імператора ролі духовного глави країни, "символу держави та єдності нації". Не було виконано і головна вимога Потсдамської декларації про створення справді демократичного уряду.
Серед важливих соціально-економічних реформ, проведених у повоєнній Японії, особливе місце займає Закон про аграрну реформу 1946 р., який зіграв значну роль у розбудові післявоєнної соціальної структури Японії. Цим законом передбачалися ліквідація поміщицького землеволодіння, перерозподіл надлишків (понад 3 ті) * оброблюваної поміщицької землі шляхом викупу її державою і подальшої розпродажу селянам (з переважним правом купівлі орендарями). Обмежена була земельна орендна плата, введені також обмеження для перепродажу землі з метою припинення її нової концентрації в одних руках і пр. Поміщицьке землеволодіння був, таким чином, знищено, приватне селянське господарство стало переважною формою земельної власності, що прискорило розвиток капіталістичних відносин на селі.
* 3 ті - близько 3 га.
Ліквідація поміщицького землеволодіння повинна була відбуватися разом з проведенням політики декартелізаціі, усунення засилля фінансової олігархії в промисловості, торгівлі і фінансах країни.
Політика декартелізаціі не підірвав істотно провідних позицій великого капіталу в економічному і політичному житті країни, оскільки обмежилася лише розпуском головних компаній ( "дзайбацу"), які тримали контрольні пакети акцій, і перетворенням їх колишніх дочірніх компаній у формально самостійні. Заборонялося також володіння акціями інших компаній, вартість яких перевищувала 25% їхнього капіталу. Вона, однак, сприяла пожвавленню конкуренції, що стало одним з додаткових імпульсів розвитку післявоєнної мирної економіки Японії.
Декартелізація, як і в повоєнній Німеччині, пов'язувалася з політикою денацифікації, демократизації державного апарату. Але й тут чистка державного апарату від військових злочинців не призвела до суттєвих змін в кадровому складі державного апарату. З 300 з гаком тисяч чиновників піддалися "чищення", тобто були відсторонені від посади, лише 1129 осіб, з них менше 200 належали до верхівки японської бюрократії.
Реформи суттєво не торкнулися й сфери традиційних трудових відносин з укоріненою системою "довічного найму", оплати праці в залежності від віку та стажу, дискримінації в оплаті праці жінок і пр. Тим часом у 1945 р. був прийнятий закон про профспілки, за якою робітники і службовці отримали право на організацію профспілок, укладення колективних договорів, а в 1947 р. - закон про трудові норми, що забороняє примусову працю. Встановлювались також 8-годинний робочий день, надбавки за понаднормову роботу, оплачувані відпустки, відповідальність підприємця за охорону праці; вводилися страхування і компенсації при нещасних випадках і з безробіття.