Державний лад Японії до середини 60-х рр.. XIX ст


Поступове становлення буржуазної держави почалося в другій половині XIX ст. в Японії, у ході якого абсолютистської монархія перетворювалася в дуалістичну монархію буржуазного типу, не було пов'язане з переможної буржуазною революцією.
Японія до XIX ст. була феодальною країною, процеси розвитку якої були значною мірою загальмовані політикою "самоізоляції" перш за все від "західних варварів". Починаючи з XV ст. зростання ремесла і торгівлі, розвиток міст призводять до створення місцевої ринків, до остаточного затвердження економічної і політичної самостійності можновладних князів - представників великих феодальних будинків - дайме ( "велике ім'я"). Володіння дайме охоплювали провінції або провінцій групу. Вони тільки номінально визнавали влади центрального воєнно-олігархічного уряду, очолюваного сегуном ( "великим полководцем"), представником одного з найбільших і сильних феодальних будинків. Перший сьогунат, що призвів до фактичного усунення від управління японського імператора, який зберігав лише релігійно-ритуальні функції, було встановлено в Японії ще в XII в.
Певною централізації державної влади за допомогою військової сили домоглися лише сегуни з династії Токугава, в період третього сьогунату (XVII-XIX ст.). Тоді ж найбільш закінчені форми придбало у Японії і становий розподіл, скріплене законом і владою сьогуна, виражене формулою "сі-но-ко-се": самураї, селяни, ремісники, торговці. Самурайський, дворянський стан - було неоднорідним. Вищий шар феодальних князів ділився на 2 категорії: фуду-дайме, що займали всі адміністративні пости при Сегун, у тому числі і в його уряді "бакуфу" ( "військово-польова ставка"), і тодзама-дайме - "зовнішні" князі, відсторонені від справ управління.
До вищого шару самурайського стани належала й придворна (при імператорі) аристократія (Куге), повністю залежна від сьогунського адміністрації, отримувала від неї "рисові пайки". За рахунок "рисових пайків" жила і основна маса служилого військового самурайства, що входить до армії сьогуна або того чи іншого дайме. Самураї протистояли трьом нижчим станам. Тільки їм належало право займати адміністративні посади, державні і військові посади. Виключно самурайським заняттям була військова служба.
У XVIII ст., У міру розвитку ремісничого виробництва, домашньої мануфактурної промисловості, феодальне стан торговців, що займає саму нижчу ступінь феодальної драбини, почала відігравати все більш важливу роль. Наслідком розвитку товарно-грошових відносин стало розкладання самурайського стану, що підпадає під все більшу залежність від зростаючого торгово-лихварського капіталу. Найбільший торговий дім Міцуї став з XVII ст. фінансовим агентом самого сьогуна, а потім банкіром імператора.
У результаті збіднення дайме самураї втратили своїх покровителів, а разом з тим і "рисові пайки", поповнюючи армію незадоволених правлячим режимом. Невдоволення сегуном, утискає феодальну вольницю, зріло і серед значної частини дайме. Поглибився з розвитком товарно-грошових відносин і японського процес розшарування селянства, найбідніша частина якого, пригнічених найтяжчими орендними платежами, податками, голодом, зловживаннями адміністрації, грабунком лихварів, головною силою стає все більш грізних народних, так званих "рисових бунтів".