Витоки теорії радикального конвенціоналізму

В роботі Про значення виразів Айдукевич аналізує існуючі конструкції поняття значення - ассоціанізм і теорію конотацій Мілля. Ассоціанізм, що вважає значення психічним переживанням, зєднаний з виразом, Айдукевич вважав помилковою теорією, яку не вдасться захистити ніякої модифікацією, а основним її недоліком він вважав психологізм. Айдукевич розглядаються також шанси коннотаціонной теорії, але і вона, на його думку, потребує поліпшення. Висновок зводиться до того, що жоден з існуючих шляхів визначення значення вирази не веде до успіху. Айдукевич виділяє два шляхи: пошук значення в психіці, наприклад, ассоціанізм або ж пошук значення у самих речах, або в реальності, приміром, теорія конотації. На думку Айдукевича, правильним буде третій шлях, що складається в знаходженні значення в самій мові. Отже, в результаті вибору третього шляху неминучим ефектом виявляється релятивізація значення до певної мови J.

Айдукевич задається питанням: Що значить говорити на мові J? Можливі відповіді полягають у тому, що вираз розмовляти мовою J може означати

а) використання звуків у згоді з фонетикою мови J;

б) використання виразів мови J;

в) з урахуванням фонетики мови J використання виразів, що диктуються лексичними засобами J, а при висловленні використовуються обертів така поведінка, яку передбачається мовою J.

Очевидно, що лише значення в) передає інтуїтивний зміст, необхідний для задовільної інтерпретації обороту говорити мовою J. Це поведінку, передбачувану мовою J, Айдукевич передає наступними словами: [...] говорить польською той, хто [...] володіє деякою готової до вживання сукупністю диспозицій реагувати на звороти польської мови, сукупністю диспозицій, якими володіє той і тільки той, хто якраз і уміє [говорити] по-польському . Поняття диспозиції Айдукевич розуміє як схильність до дізнавання деяких пропозицій мови. Тому механізм говоріння мовою J можна описати за допомогою формулювання правил пізнавання пропозицій.

Важливим моментом в Айдукевича міркуваннях є розгляд ним т.зв. теорії інтенціональних значень, під введене впливом Гуссерля та його значення актів, які він характеризує наступним чином. На думку Айдукевича, у Гуссерля цей акт значення, тобто використання даного обороту як виразу певної мови полягає в тому, що в свідомості зявляється чуттєвий зміст, з допомогою якого можна було б наочно думати про це обороті, якби до цього змісту приєднувалася відповідна інтенція, направлена саме на цей оборот. Однак при використанні даного обороту як виразу певної мови до цього почуттєвого змісту приєднується інша інтенція, необовязково представлена, однак спрямована у принципі на щось інше, ніж сам цей мовний оборот. Ця інтенція спільно з чуттєвим змістом утворює однорідне переживання, але ні сприйняття це чуттєвого змісту, ні ця інтенція повним, самобутнім переживанням не є. Як одне, так і інше є несамостійними частинами сукупного переживання. Значним даного виразу (як типу) в певній мові був би, відповідно до Гуссерлю, тип, під який повинна підпадати ця що приєднується до чуттєвого змісту інтенція з тим, аби цей бізнес був використаний як вираз цього, а не іншої мови.

Теорія інтенціональних актів значення була широко сприйнята в Львівсько-Варшавській школі, але після її розгляду критичного, як у випадку з Айдукевич, була залишена багатьма вченими. Сутність цієї теорії полягає у встановленні тісного звязку між змістом представлення та мовним оборотом і полягає в співіснуванні думки про предмет і думки про знак у єдиному переживанні, скріпленим інтенціональних актом. При зясуванні природи цього переживання використовується інтроспекція, результати якої важко поширити з огляду на інтерсубєктивності критерій самого значення, оскільки сам тип думки, як і тип вирази ще не визначають власне значення, хоча воно і знаходиться в межах не тільки типу думки, але і межах типу пропозиції .

Згідно Айдукевич, правило (у його термінології - директива значення) охоплює дану пропозицію A, A якщо належить до області визначення аксіоматичної директиви значення або області (кообласті) дедуктивної (емпіричної) директиви значення. Директива R стосується виразу A, якщо A належить до пропозицій Z, які охоплюються директивою R. Директива R несуттєва для вираження A тоді й тільки тоді, коли R не стосується A, або ж коли область визначення R не змінюється після заміни виразу A в усіх пропозиціях Z, які охоплюються R, довільним A пропозицією , і навпаки, тобто що A і A мають один і той же логічний тип. Директива R істотна для A, якщо не є несуттєвою для цього виразу. Вирази A і A знаходяться в безпосередньому звязку їх значень в мові J, якщо A і A належать одній і тій же області деякої директиви значення R. Якщо можна утворити кінцеву, що складається з щонайменше з трьох виразів послідовність, першим членом якої є висловлення A, останнім - B, і якщо між кожними двома наступними одна за одною членами існує безпосередній звязок значень, то між A і B існує опосередкований звязок значень. І нарешті, Айдукевич підкреслює, що директиви значення стосуються не тільки виразів, але також і синтаксичних форм.

Наведені термінологічні угоди Айдукевич використовує для побудови концептуальної моделі мови. Її побудова він починає з питання: з необхідністю Чи зміна будь-який директиви значення призводить до змін відповідності слів до мови та їх значень? Відповідь дається позитивну, але із застереженням, що значення визначає всю сукупність директив. У звязку з цим обєднання областей визначення різних директив не обовязково відмінні при різних способах обєднання цих областей. Тому характерне для даної мови відповідність значень окреслює обєднання областей визначення окремих директив, причому отриману ділянку можна варіювати сяк. По-перше, ви можете ввести пропозиції, не належні області визначення директив і, звичайно, пропозиції містять ці вирази, до цих пір не належать мови. По-друге, область визначення можете змінити не вводячи нові вирази, а єдино маніпулюючи способами обєднання.

Для опису змін, викликаних можливим збагаченням мови новими виразами, Айдукевич уводить розрізнення мов відкритих і замкнутих, а також звязкових і незвязних. Розглянемо дві мови J1 та J2. Припустимо, що кожному простому або складеним висловом мови J1 відповідає еквіморфное (або однаково звучить) вираз мови J2, але не навпаки, і, крім того, еквіморфние вирази взаємно перекладних. Мова J1 є відкритою мовою щодо мови J2, якщо існують вирази A1 і B2, що належать мові J2, а також вираз B1, що належить J1, таке, що вираз B1 є переклад A1, вираз A1 безпосередньо повязане по значенню з виразом A2, а A2 НЕ переводимо в J1. Назва відкритий мова виражає той факт, що деякий мова J1 можна доповнити до мови J2 за допомогою додавання нового вирази. З визначення відкритого мови випливає, що на розширеному мовою J2 вирази мови J1 зберігають свої старі значення. Мова, що не є відкритим, Айдукевич називає замкнутим. У певному сенсі замкнутий мова є семантично насиченим.

Нехай J1 - замкнутий мова та J2 - мова, що виник внаслідок приєднання до J1 нового виразу B. Тоді в обєднанні областей визначення значень J2 містяться всі вирази із J1, а також вираз B, яке знаходиться або не знаходиться в безпосередньому звязку значень з колишніми виразами. Якщо B знаходиться в безпосередньому звязку, то колишні вирази вже не можуть мати ті ж значення, що в мові J1, оскільки це суперечило б припущенням, ніби J1 мовою є замкненим, або B не перекладається в один з колишніх виразів. З цього випливає, що колишні вирази можуть мати в новому мовою J2 ті ж значення, які вони мали в мові J1 лише тоді, коли B переводимо в один з колишніх виразів, або тоді, коли B не знаходиться в безпосередньому звязку значень з жодним із колишніх виразів, а тоді B не залишається з цим виразом і в опосередкованої звязку значень. Оскільки B безпосередньо не повязане ні з одним з колишніх виразів, то вираз B не знаходиться ні в якому звязку значень з виразами мови J1. Це означає, що в мові J2 існує непорожній, ізольований за значенням класс виразів. Мова містить таку ізольовану частину називається незвязних мовою. Отже, мова J є незвязних тоді і тільки тоді, коли існує такої клас K виразів цієї мови, що кожен елемент цього класу K не перебуває в якій-небудь звязку значень з виразами мови J поза класом K. Мова не є незвязних язиком, називається мовою повязаним. Тоді термін семантично насичений мовою означає, що замкнутий мову після його збагачення стає незвязних, оскільки колишні його вирази зберігають свої значення, а нові не перекладаються в жодне з виразів колишніх.

Хай тепер мова J буде відкритим. Коли додати до J нові вирази B, то колишні вирази зберігають свої значення, а мова J + B не обовязково стає незвязних. У цьому випадку обєднання областей визначення директив (правил) мови J є підобласть області визначення директив значень мови J + B. У такий спосіб, коли область визначення директив значень деякої мови J змінюється внаслідок додавання нових виразів B, то притаманне мові J підпорядкування значень міняється так, що нове підпорядкування значень виразів мови враховує додані вирази B. Зміна значень мови J неможливо в трьох випадках, коли:

а) нову мову незвязаних;

б) введене вираз має переклад одне з колишніх виразів мови;

в) мова J відкритий щодо мови J + B. (Відкритість мови є властивістю відносною, тобто J відкритий щодо якогось відмінного від мови J.)

Хай дано дві мови J1 та J2. Доповненням J1 до J2 називається процедура додати до J1 нових виразів до тих пір, поки області визначення директив значень J1 та J2 не співпадуть; зворотна процедура є відкриттям J2 щодо J1. Якщо J2 є замкнутим язиком, то доповнення J1 до J2 є остаточним замиканням. Припустимо, що J1 мовою є відкритим, а J2 та J3 - мовами звязаними і остаточно замкненими J1. Якщо J2 і J3 виникли з J1 так, що J1 + J2 = B1, а J3 = J1 + B2 і B1, B2 взаємно переказуваних, то очевидно J2 та J3 також взаємно перекладаються. Айдукевич задається питанням: чи завжди дві повязаних мови, які є остаточно замкненими щодо деякого відкритого мови, взаємно перекладаються? Відповідь на це питання Айдукевич випереджує розглядом умов рівнозначності або синонімічно двох виразів того самого мови J. Необхідною умовою синонімічно двох виразів є збереження галузі визначення директив значень, тобто область не повинна змінюватися в результаті підстановки B1 замість B2, і навпаки. Поняття рівнозначності доречно також до виразів з різних мов, наприклад J1 та J2. Так як вираження B в мовою J1 має те саме значення, що і вираз C в мові J2, то B є перекладом C у J1, і навпаки; ставлення перекладу рефлексивно, симетрично і транзитивній.

Нехай буде C перекладом B (з J1) J2 на мову, і нехай B перебуває в деякому звязку значень з іншими виразами з J1. Якщо ці звязку є безпосередніми звязками значень, то якщо залишається B в безпосередньому звязку значень (в J1) з виразами B1 ,..., Bn, то C залишається в аналогічних звязках значень (в J2) з виразами C1 ,..., Cn , причому вирази B1 ,..., Bn і C1 ,..., Cn взаємно перекладних. Останнє зауваження необхідно, оскільки можуть розглядатися й відкриті мови. Для замкнених мов описана залежність може бути виражена в такий спосіб: якщо C є перекладом B, то всі елементи обєднання областей визначення директив мови J2, що містять вираження C, можна отримати з елементів обєднання областей визначення директив мови J1, що містять вираження B, наступним чином: вираз B скрізь замінюється виразом C, а що залишилися елементи директив значень мови J1 заміняються їх переказами в мові J2.

Переклад Айдукевич розуміє дуже рігорістічно, тобто як переклад досконалий або дослівний. Дві мови він називає взаємно перекладаються тоді і тільки тоді, коли кожному виразу однієї мови відповідає один або декілька виразів іншої мови, які є його перекладами з однієї мови на іншу, і vice versa.

Основне твердження Айдукевича, що відноситься до мов повязаним і замкнутим, таке: якщо мови J1 та J2 повязані і замкнуті, і якщо в мові J2 існує вираз C, що є перекладом виразу B мови J1 на мову J2, то обидві мови взаємно перекладаються. Умова перекладу вже полягає в тому, що одне з виразів мови J1 має свій переклад в мову J2. З цього випливає, що мова не відкритий може бути остаточно замкнений в результаті доповнення до двох повязаних і взаємно неперекладний мов.

Обєднання областей визначення директив мови J можна певним чином порядок, утворюючи відповідні суми (обєднання) директив: аксіоматичну, дедуктивну і емпіричну. Три перераховані суми директив значень утворюють т.зв. матрицю мов. Поняття матриці Айдукевич використовує для формулювання дефініцій перекладу і значення виразів. Ось ці дефініції:

Мови J1 та J2 взаємно перекладаються згідно R стосунки тоді і тільки тоді, коли R є взаємно однозначним відношенням, яке кожному виразу з J1 ставить у відповідність деякий вираз з J2, і навпаки таким чином, що матриця мови J1 (J2) переходить в матрицю мови J2 (J1) якщо замінити в ній всі вирази виразами, відповідними їм через відносини R.

Вираз A в мовою J1 володіє тим же значенням самим, що і вираз B в мові J2 тоді і тільки тоді, коли A належить J1, B належить J2 і існує відношення R, з урахуванням якого обидві мови взаємно перекладаються, а вираз A перебуває у відношенні R до B.

Легко бачити, що наведені дефініції однозначно застосовуються лише до мов повязаним і замкнутим. Саме такі мови вважає Айдукевич мовами в точному значенні цього слова, тобто власне мовами. Відкриті же мови є по суті змішанням власне мов, прикладом яких Айдукевич вважає мову етнічний.

Клас значень замкнутого і повязаного мови Айдукевич називає понятійним апаратом цієї мови. З наведених дефініцій виходить, що два понятійних апарата є або ідентичними, або не мають спільних елементів. Якщо ж два понятійних апарати мають хоча б один спільний елемент, то вони ідентичні. Тому можна би мовити, що два різних понятійних ніколи не перетинаються апарату, а властиво відкритим мовам змішання різних понятійних апаратів.

Між матрицями мов і понятійний апарат таким чином існує вельми проста залежність: матриця повязаного і замкнутого мови J і понятійний апарат цієї мови визначають один одного.

Описана концепція мови може бути названа іманентної концепції мови, оскільки Айдукевич визначає значення всередині мови. Я. Воленскій називає цю концепцію автономною концепцією мови, оскільки Айдукевич трактує мову як освіта, що існує незалежно від користувача. Користувач мови є як би вписаним в мову і для того щоб правильно поводитися в розмові і при написанні виразів мови він повинен прийняти значення, продиктовані директивами значення. Користувач може міняти значення виразів, але тоді він вписується в інший понятійний апарат. Ці зауваження не слід розуміти так, що користувач є пасивним споживачем мови, і Айдукевич не стверджує, що мови незалежні від людських діянь. Мова йде про те, що Айдукевича зовсім не цікавив генезис мови і він сприймав його як готовий освіту, тобто як наслідок людської діяльності. Воленскій справедливо підкреслює, що теза про автономію мови є сенс лише в тому випадку, якщо памятати про розрізнення процесів і результатів у дусі Твардовського. Свою концепцію Айдукевич викладає виключно з використанням прагматичних понять (визнання або розпізнавання виразів) і синтаксичних понять (опис структури матриці мови). Прагнучи уникати семантичних парадоксів Айдукевич, свідомо не використовує семантичних понять. Разом із тим концепція замкнених і повязаних мов була створена Айдукевич по аналогії з мовами дедуктивних систем.