Управління ліквідністю

Важливим елементом банківської менеджменту є управління ліквідністю.

Зростає роль внутрішнього служби контролю.

При розгляді питань, повязаних із управлінням ліквідністю і прийняттям відповідних рішень, менеджмент банку повинен виходити з пріоритетності досягнення нормативного рівня показників ліквідності банку, при дотриманні необхідного рівня прибутковості Під управлінням ліквідністю розуміється здатність задовольняти попит на фінансові ресурси з боку клієнтів банку протягом операційного дня з прийнятним рівнем витрат.

Течія готівки від погашаються кредитів та інших фінансових інструментів, що купуються депозити, платежі клієнтів на свої рахунки повинен бути достатній для видачі нових кредитів та покупки активів, для проведення платежів з рахунків клієнтів за їх розпорядженням, виплати депозитів (і відсотків по них). Клієнти можуть висунути на попит ресурси з метою вилучити депозити, здійснити платежі або взяти кредит, в т.ч. для корекції власної ліквідності.

Найбільш важливі завдання забезпечення ліквідності полягають у підтриманні оптимуму між ліквідністю і прибутковістю, а також у забезпеченні збалансованості між строками вкладень за активами і пасивами. Для підтримки поточної ліквідності банк повинен матиме достатній запас ліквідних активів, що що накладає обмеження на вкладення активи в низьколіквідні (кредити).

Управління ліквідністю може здійснюватися шляхом управління активами чи управління пасивами. Ліквідність можна купити на ринку (цей термін розуміється як покупка готівки з метою підтримки платоспроможності), а також придбати шляхом продажу накопичених ліквідних активів. Найважливішими інструментами управління ліквідністю у російських умовах є валютний ринок, ринок міжбанківського кредиту і державні цінні папери.

Спосіб управління активами полягає в підтримці необхідного запасу високоліквідних коштів (каса, залишки в РКЦ, кореспондентські рахунки, "короткі" міжбанківські кредити, валюта), а також наявність достатнього обсягу ліквідних цінних паперів. Правильне планування ліквідності не вимагає значних продажів цінних паперів, тому що при цьому можуть бути зафіксовані збитки. На жаль, в умовах російської економіки поки не діє вторинних ринок цінних паперів (іпотечних та закладних облігацій), який при розвиненої ринкової економіки дозволяє підвищити ліквідність банку і зняти обмеження на абсолютну величину кредитних вкладень. Це є серйозною перешкодою для доведення рівня кредитів до рівня банківських систем розвинених економік.

Величина запасу ліквідності, що вимірюється коефіцієнтом ліквідності (відношення ліквідних активів до зобовязань до запитання), залежить від розміру банку, варіабельності клієнтської бази, стану фінансових ринків. Більш дрібні банки повинні мати більший запас.

Спосіб управління пасивами полягає в залучення позик на міжбанківському ринку (оперативне управління) і планомірній залучення депозитів (стратегічне управління). Крім того, використовуються операції репо-угоди про покупку цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною. На самий крайній випадок залучають короткострокові позики в Центральному банку.

Ризик управління шляхом міжбанківського кредитування виникає, коли потрібно залучати кошти в момент дефіцит - наприклад на звітні дати. Крім того, банк не може довгий час «пилососити» на міжбанківському ринку. Як правило, якщо такий період перевищує 7-10 днів найобережніші партнери починають закривати ліміти, особливо якщо баланс показує зниження ліквідності за рахунок збільшення неліквідних активів або відтоку клієнтів.

Витрати на покупку ліквідності під час реалізації активів залежать від ступеню ліквідності, фінансового інструмента, визначається характеристиками відповідного сегмента фінансового ринку. При коливаннях ринку та виникнення локального дефіциту ліквідності, коли ціна інструменту падає, можливі втрати, навіть якщо власна ліквідність інструменту абсолютна або достатньо висока (наприклад, валюта і ГКО). Рівень втрат залежить від ємності ліквідності і ринку в умовах кризової ситуації.

Чи не менш важливий інструмент керування ліквідністю-залучення «довгих» вкладень (депозитів) які в умовах розвиненої ринкової економіки створюються головним чином за рахунок заощаджень населення, що відповідає характеру поведінки домашніх господарств. У результаті втрати довіри до банківської системи досить значна (у масштабах держави) частина заощаджень населення перебуває не у формі рублевих банківських депозитів, а у формі валютної готівки, що не тільки скорочує кредитний потенціал банківської системи, але також знижує її ліквідність. Кошти корпоративних клієнтів, що складають основу клієнтської бази російського банку, мають менш стабільний характер.

Для управління ліквідністю з мінімальними витратами банку необхідний бездоганний. Фінансова імідж, так як кожна негативна інформація може призвести до кризи ліквідності у результаті масового панічного вилучення готівки з боку клієнтів, при закритті лімітів на банк на ринку міжбанківського кредиту. Банки, що мають значні активи, великий капітал, значну клієнтську базу можуть мати менші витрати при підтримці ліквідності. Необхідно мати якомога більше діючих лімітів на банки-партнери, аби в критичний момент мати додаткову можливість залучення коштів.

Значну роль відіграє системний аспект - у кризових ситуаціях ліквідність ринків, особливо міжбанківського, падає й знайти гроші досить складно.

Сценарій втрати платоспроможності в значній мірі традиційний. Як правило, у цьому

випадку керівництво не приділяє достатньо уваги значенню ризику-менеджменту. Внаслідок цього банк проводить нераціональну кредитну політику, захоплюється спекуляціями, приймає значний інвестиційний або валютний ризик, неефективно використовує ресурси. Баланс демонструє зниження ліквідності, прибутку і капіталу, збільшенням частки проблемних активів. Репутація банку падає. Закриваються ліміти на міжбанківському ринку. Починаються збої в платежах. Клієнти прагнуть вивести свої засоби, своїх контрагентів попереджають про переведення платежів на інші банки. Банк продає свої активи, знижується обсяг надходжень на коррахунок банку, зменшується валюта балансу. Якщо менеджмент не в змозі припинити відтік засобів, настає втрата платоспроможності.

Для оцінки ліквідності найчастіше використовують метод коефіцієнтний.Очевидно, що кредитні організації активами з високоякісними, достатній капітал і нормальним рівнем ліквідності мають можливість залучати ресурси за нижчими ставками. Банк, має достатній депозитну базу, у меншій мірі схильний до різкого відтоку коштів Щоб зробити правильні висновки, особливо потрібно оцінювати саме динаміку показників ліквідності, а також причини, що їх викликають - збільшення частки ліквідних або неліквідних активів, приплив коштів клієнтів або, навпаки, їх відтік . Коефіцієнти ліквідності повинні лежати у певному діапазоні-надмірно низька ліквідність повязана з ризиком, а надлишкова ліквідність - з недоотриманими доходами,

Слід розрізняти оперативне (поточний) і стратегічне (повязане з плануванням у майбутньому) управління ліквідністю.

Найбільша складність полягає в тому, що значна частина фінансових потоків банку носить чисто стохастичний (випадковий) характер. До цих потоків належать, головним чином, платежі і надходження по рахунках клієнтів і позапланові угоди. Ведення статистики стохастичною частини грошових

потоків та їх аналіз дозволяє будувати прогноз з цих компонентах.

Для оперативного управління ліквідністю слід мати поточний прогноз за платежами банку і клієнтів, складений по підрозділам з урахуванням ступеня їх вірогідності і внесений у програму управління ліквідністю. З цією метою протягом операційного дня підрозділу надають інформацію про свої списання і надходження. Такий підхід дозволяє мінімізувати витрати на керування ліквідністю. За платежами клієнтів банк звичайно має кредитове сальдо. Це повязано з тим, що клієнти отримують кошти на свій розрахунковий рахунок і здійснюють свої платежі у межах решток на ньому.

У процесі управління менеджери, що керують ліквідністю, регулюють потребу банку в ресурсах. Якщо виникає надлишок ліквідності (кредитове сальдо), можливо інвестування надлишку коштів в працюючі активи. У разі виникнення потреби в ліквідності (сальдо дебетове) дається доручення відповідним підрозділам банку на покупку ресурсів або продаж валюти. Не менш важливе завдання фінансового управління - оптимизация залишку на кореспондентському рахунку банку.

Методика планування ліквідності передбачає розрахунок очікуваного в даному тимчасовому інтервалі розриву між припливом і відтоком грошових коштів, а також контроль за фактичним виконанням даних планів. Таке планування тісно повязане з проблемою фондуванняопераційта управлінняактивами, тобто прийняття рішень про розміщення активів та їх фінансування відповідними пасивами.

Перспективна ліквідність характеризується прогнозом руху коштів на плановий період. Прогноз спирається на метод, що припускає облік термінів укладених договорів і угод. Для реалізації розрахунку необхідно організувати обовязкове внесення (реєстрацію) всіх ресурсних операцій під внутрішньобанківську інформаційно-аналітичну систему.

Виконання даного показника має контролюватися комітетом з управління активами та пасивами (КУАП). У разі наявності істотного дисбалансу віддається розпорядження на залучення пасивів на даний термін або покриття за рахунок постійного залучення більш коротких депозитів, У разі надлишку ліквідності можна збільшити активи на цей термін.