Офіційні валютні резерви Центрального Банку. Вплив макроекономічної політики на стан платіжного балансу. Дефіцит ц криза платіжного балансу

Необхідність такого взаімоурегулірованія зникне, якщо Центральні банки прагнуть запобігти вільні коливання валютного курсу і впливають на нього, купуючи і продаючи іноземну валюту з офіційних валютних резервів. Офіційні валютні резерви, як правило, включають золото, іноземну валюту, кредитну частку країни в МВФ плюс спеціальні права запозичення (SDR) і так далі. Дефіцит платіжного балансу може профінансований за рахунок скорочення офіційних резервів Центрального Банку Оскільки в даному випадку пропозиція іноземної валюти на внутрішньому ринку збільшується, то дана операція є експортоподобной і враховується в кредиті зі знаком плюс (хоча запаси іноземної валюти в Центральному банку країни знижуються). При цьому пропозиція національній валюти на внутрішньому ринку відносно зменшується, а її обмінний курс відносно підвищується, що робить на національну економіку стримуючий вплив.

Навпаки, активне сальдо платіжного балансу супроводжується ростом офіційних валютних резервів у Центральному Банку. Це відбивається в дебеті зі знаком мінус, тому що дана операція зменшує пропозицію іноземної валюти на внутрішньому синка і є імпортоподобной. При національної цьому пропозиція валюти на внутрішньому ринку відносно збільшується, а її обмінний курс - відносно знижується, що робить на економіку стимулюючу дію.

Такі покупки і продажу іноземної валюти Центральним Банком називаються операціями з офіційними резервами, які не тотожні його опе рації на відкритому ринку.Операції з валютними резервами, какправіло, використовуються центральними банками для підтримки режиму фіксованого валютного курсу або «керованого плавання». В підсумку операцій з офіційними резервами сума сальдо поточного рахунку, фінансового рахунка та зміни взті-чини резервів повинна скласти нуль.

Оцінки активу чи дефіциту платіжного балансу не можуть бути однозначними. Їхня бажаність чи небажаність залежать від викликали їх причин і стійкості. Дефіцит (чи позитивне сальдо) платіжного балансу міег бути реакцією на зростання (чи скорочення) іноземного попиту валюту на даної країни для використання її як резервних активів. Загальним правилом є таке: в умовах нормально зростаючої економіки і розширення зовнішньоекономічних відносин країна, чия валюта використовується як засіб міжнародних розрахунків, повинна мати дефіцит балансу поточних операцій. Оскільки велика частина світових грошей має форму банківських депозитів чи казначейських векселів у ключовою валюті, зростаючий попит на гроші міровьк з боку всіх інших країн породжує дефіцит міжнародних розрахунків ключової валюти. У цьому випадку дефіцит платіжного балансу може бьпь цілком нормальним явищем, а не ознакою слабкості національної валюти, як у всіх інших випадках. Країна ключової валюти діє, власне кажучи, як звичайний банк, що завжди має більше грошових обов'язків, ніж резервних активів. Такий дефіцит платіжного балансу нерідко називають "дефіцитом без сліз», тому що країна ключової валюти може дозволити собі протягом відомого часу не проводити макроекономічного коректування.

Якщо ж країна не є світовим фінансовим центром, то оскільки офіційні резерви будь-якої країни обмежені, стійкі і тривалі дефіцити платіжних балансів з часом призводять до їх виснаження. У цьому випадку проводиться коректування платіжного балансу, пов'язана зі складною макроекономічною перебудовою: країна може скоротити свої витрати за кордоном чи збільшити доходи від свого експорту шляхом використання різних зовнішньоторговельних обмежень або коректування обмінного курсу валюти.

У ході таких коригувань можливе зниження рівня життя населення в результаті підвищення загального рівня цін, знецінення національної валюти (і заощаджень у цій валюті), скорочення зайнятості в окремих галузях економіки і т.д. Тому коригувальні заходи макроекономічної політики є малопопулярним і нерідко відкладаються.

Криза платіжного балансу (довгостроково існуючий накопленнийдефіціг платіжного балансу) нерідко виникає в результаті того, що країна тривалий час відкладала врегулювання дефіциту по поточним операціям і виснажила свої офіційні валютні резерви. Можливості кредитування за кордоном вичерпано, тому що порушений графік обслуговування зовнішнього боргу і країна не в змозі його погасити. Макроекономічне коректування є єдиним засобом подолання кризу платіжного балансу і кризи зовнішньої заборгованості.

Фактором збільшення кризу платіжного балансу є недовіра економічних агентів до політики уряду і Центрального Банку. Чекання знецінювання національної валюти стимулюють спекулятивний попит на іноземну валюту. Ця ситуація характерна для багатьох перехідних економік, у тім числі і для Росії. Будь-яка інформація про погіршення стану державного бюджету, щодо зниження цін на нафту чи на інші експортні ресурси знижує довіру до політики уряду і підвищує попит на іноземну валюту (в обмін на національну). Це значно утрудняє дії Центрального Банку щодо захисту від знецінення національної валюти, тому що його офіційних валютних резервів може виявитися недостатньо для одночасного фінансування дефіциту платіжного балансу і задоволення зростаючого спекулятивного попиту на іноземну валюту. Тому уряду нерідко вдаються до обмежень таких спекулятивних операцій. У цьому випадку виникає «чорний ринок» валюти, а проблема недовіри до політики держави не знімають.

Коректування обмінного курсу є валюти, по суті, єдиним способом виходу із цієї ситуації. Однак установлення більш реалістичного валютного курсу на практиці досить важко здійснити, тому що це залежить від очікувань економічних агентів і їхніх оцінок політики уряду. Оскільки обернений вплив макроекономічної політики на економічні чекання є важко прогнозованим, критерій «реалістичності" валютного курсу виявляється досить розпливчасті.

У короткостроковій перспективі сальдо поточного рахунку, фінансового рахунку і платіжного балансу в цілому може змінитися під впливом факторів, що визначають обсяги заощаджень і інвестицій, таких як бюджетно-податкова політика і зміна світової ставки відсотка.

Величина національних заощаджень визначається мірами бюджетно-податкової політики. Стимулююча фіскальна політика в країні відбувається зниження обсягу національних заощаджень.Це наводить до позитивного сальдо фінансового рахунка та дефіциту рахунку поточних операцій. Стримуюча фіскальна політика в країні збільшує обсяг національних заощаджень, що супроводиться дефіцитом фінансового рахунка й активним сальдо рахунку поточних операцій.

Підвищення світових процентних ставок приводить до дефіциту фінансового рахунка та позитивного сальдо рахунку поточних операцій у невеликій відкритій економіці. Зниження світових ставок відсотка призводить до протилежних результатів.