Особливості інвестиційної діяльності в перехідної економіки

В умовах перехідної економіки інвестиції та інвестиційна сфера зазнали в Росії значних змін. Вони відображають як радикальні

зміни в умовах суспільного відтворення, так і кризову ситуацію в економіці.

Перехід від централізованої системи на ринкові засади господарювання закономірно викликав радикальний перегляд інвестиційної діяльності. Догляд держави з даної сфери, який викликав зміну практики фінансування капітального будівництва і орієнтацію на розширення інвестиційної діяльності підприємств за рахунок власних і позикових коштів, надмірно високе очікування іноземних інвестицій, - все це стало вирішальними чинниками, що зумовили зміну структури, джерел та обсягу інвестиційних витрат. У результаті в інвестиційній діяльності виявилися наступні тенденції.

По-перше за роки реформування економіки істотно змінилася структура капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансування за формами власності. Так, якщо в 1992 р. частка державної власності становила 81%, муніципальної - 6%, змішаної (включаючи підприємства з іноземними інвестиціями) - 10%, приватної - 3%, то в 1999 р. структура капітальних вкладень за формами власності була вже принципово іншою: частка державної власності знизилася до 21,3%, муніципальної - до 4,7%, змішаної російської власності - збільшилася до +37,9%, а приватного - до 25,9%.

По-друге, держава скоротила свою участь в інвестиційній сфері. Частка інвестицій в основні фонди, що фінансуються за рахунок бюджету, знизилася з 16,6% від загального обсягу інвестицій у 1992 р. до 6,6% в 1999 р.

По-третє, серйозні зміни відбуваються в структурі джерел фінансування капітальних вкладень: підвищується частка засобів недержавного сектору економіки; збільшується обсяг коштів населення, що направляються на індивідуальне житлове будівництво. У 1999 р. обсяг індивідуального житлового будівництва в порівнянні з попереднім роком зріс на майже 18%, а його частка в загальному обсязі введення житла досягла майже 50%, що на 10 процентних пунктів вище, ніж в 1998 р.

Зберігають своє значення основного джерела капітальних вкладень власні кошти підприємств. За роки реформування економіки сформувалася стійка тенденція децентралізації інвестиційного процесу - частка цих коштів постійно збільшується.

По-четверте, в цілому відбулося певне, хоч і недостатнє, збільшення іноземних інвестицій.

Протиріччя кризового розвитку російської економіки особливо болісно проявили себе в інвестиційній сфері, що знайшло цілий ряд гострих проявів.

По-перше, випереджаюче відбувається в порівнянні із загальним падінням виробництва спад в інвестиційній діяльності. У результаті обсяг інвестицій в 1999 р. склав всього 23,4% від рівня 1990 р. Настільки глибоке падіння інвестицій в економіку безпрецедентно і має серйозні наслідки - підрив умов не тільки розширеного, але й простого відтворення, різке відставання у вдосконаленні капіталомістких галузей і технічне переозброєння виробництва.

По-друге, скорочується частка валового нагромадження в використаному ВВП, Валове нагромадження в цілому по економіці показує чисте придбання резидентами товарів і слуг, вироблених або що надійшли по імпорту в поточному періоді, але не спожитих в ньому. Даний показник включає нагромадження основного капіталу, зміна запасів матеріальних обігових коштів та чисте придбання цінностей. У 1995 р. частка валового нагромадження в використаному ВВП Росії склала 25,3%, у 1997 р. - 22,9%, в 1999 р. - 15,5%.

По-третє, великі обсяги недоінвестування призвели до виникнення відтворювальних проблем - утворилася значна маса знецінених кризою, фізично і морально зношених виробничих фондів. Середній вік машин і устаткування в промисловості (по великим і середнім підприємствам) в 1998 р. перевищив 17 років, причому переважна частина фондів морально застаріла і експлуатується за межами термінів морального та фізичного зносу. Близько 45% фондів не відповідають сучасному технічному і технологічному рівню виробництва і перетворилися на фактор зниження його ефективності. Так, ступінь зносу основних фондів (за великим і середнім підприємствам) в цілому по народному господарству на початок 1999 р., склала 43,5%, у промисловості - 52,9%, у сільському господарстві - 48,8%, у будівництві -- 40,7%, у тому числі ступінь зносу машин та устаткування склала в промисловості 68,1%, у сільському господарстві - 66,9%, у будівництві - 65,3%.

У 1999 р. коефіцієнт відновлення основних фондів (відношення вартості основних фондів, введених в дію протягом року, до вартості основних фондів на кінець року, у відсотках) склав 2%, а коефіцієнт вибуття основних фондів (відношення ліквідованих за рік основних фондів до їх наявності на початок року, у відсотках) - 3%.

По-четверте, технологічний структура капітальних вкладень не сприяє процесам оновлення фондів. Частка витрат на обладнання має тенденцію до зменшення.

По-п'яте, поглибилася диференціація регіонів за їх інвестиційної активності.

По-шосте, високі інвестиційні ризики в результаті завищеної ціни інвестиційних ресурсів у порівнянні з інфляцією і низька норма рентабельності все ще роблять недоступними інвестиції для реального сектора економіки. Вкладення в реальний сектор є малопривабливими для банківського капіталу та інших фінансових інститутів. Потенційні інвестори вважають за краще працювати на ринку «коротких» грошей і вкладати фінансові кошти в більш надійні та прибуткові активи. Положення в інвестиційній сфері також посилюється низькими темпами реструктуризації банківської системи. Ставка рефінансування все ще непорівнянна з рівнем рентабельності (прибутковості) переважної більшості організацій реального сектору економіки. Це обумовлює недоступність залучення позикових коштів і, крім інших факторів, мотивацію підприємств у частині інвестиційної діяльності лише на підтримку і часткову заміну застарілого виробничого апарата за рахунок обмежених власних фінансових ресурсів. В процесі активізації інвестиційної діяльності практично не задіяні банківська система і фондовий ринок. Питома вага зазначених секторів економіки в джерелах фінансування інвестицій в основний капітал вкрай незначний і не перевищує в даний час 5%.

У 1999 та 2000 рр.. стався позитивне зрушення в динаміці інвестицій. Вперше за роки кризи було зафіксовано поступове їх збільшення на загальному тлі пожвавлення виробництва. Закріпленню зазначеної тенденції протидіють високий державний борг, високий рівень кредиторської заборгованості підприємств, значний вивіз капіталу з країни та ряд інших факторів. Однак склалася до теперішнього часу макроекономічна ситуація сприяє створенню сприятливих умов для пожвавлення інвестиційного процесу: істотно знизилася інфляція, яка склала в 1999 р. 36,5% у порівнянні з 84,4% у 1998 р.; стабілізується національна валюта; зростає виробництво в реальному секторі економіки.

Активізації інвестиційного процесу будуть сприяти скорочення частки коштів, що відволікаються з внутрішнього ринку для покриття дефіциту державного бюджету; надання державою гарантій щодо повернення частини позикових коштів з метою розширення джерел фінансування; участь держави в кредитуванні інвестиційних проектів на основі розподілу ризику з інвестором та іншими кредиторами; застосування механізму санації та банкрутства підприємств для найбільш ефективного використання накопичень.

В умовах відносної фінансової стабілізації міняють своє ставлення до інвестиційної діяльності і російські комерційні банки. Вони починають вкладати гроші в найбільш перспективні галузі економіки, вибираючи проекти з коротким терміном окупності. Перевага віддається проектам в галузі енергетики, машинобудування, електроніки і переробки сільгосппродукції.

Серед факторів, які можуть сприяти сталому закріпленню намітилася позитивної тенденції і пожвавленню активності в інвестиційній сфері, можна виділити:

• поліпшення макроекономічної кон'юнктури та інвестиційного клімату для вітчизняних та іноземних інвесторів, забезпечення зростання інвестиційної активності приватного сектора і сектора змішаної форми власності. Для цього особливе значення мають стабілізація інфляції на низькому рівні, зниження відсотка за довгостроковий банківський кредит;

• розвиток системи державної підтримки інвестиційної сфери, що припускає надання гарантій, забезпечення прав інвесторів, захист їх власності;

• розвиток організаційно-правових умов для цільового використання амортизації, створення податкових стимулів для капіталізації прибутку і переливів капіталу для страхування інвестицій, розвиток іпотеки і т. д.;

• заходи для запобігання відпливу капіталу за кордон і створення умов для повернення вітчизняного капіталу в країну;

• стимулювання залучення іноземних інвестицій.