Шляхи вдосконалення інвестиційної діяльності

Поліпшенню інвестиційної діяльності має сприяти зміна в організації та управлінні інвестиціями та інвестиційної сферою в цілому.

Концепція нової інвестиційної політики передбачає перехід від розподілення державних інвестицій на виробничі цілі до їх розміщення на конкурсній основі.

Бюджетні кошти, що розміщуються на конкурсній основі, виділяються для фінансування високоефективних проектів. Основними цілями конкурсного розміщення централізованих інвестиційних ресурсів є стимулювання інвестиційної активності, залучення коштів приватних і вітчизняних інвесторів у розвиток виробництва, підвищення технічного рівня та конкурентоспроможності продукції.

Учасниками інвестиційного процесу є юридичні або фізичні особи, що виступають в якості претендентів на отримання державної підтримки по конкретному інвестиційному проекту. Передбачаються наступні форми державної підтримки інвестиційних проектів:

• виділення централізованих інвестиційних ресурсів на поворотній і платній основі для фінансування витрат з реалізації інвестиційних проектів (ресурси виділяються на строк два роки з моменту їх отримання та сплатою в цей же строк відсотків за користування кредитом. Процентна ставка за користування кредитом визначена в розмірі 1 / 2 ставки рефінансування Банку Росії);

• надання державних інвестиційних ресурсів на умовах закріплення в державній власності частини акцій створюваних акціонерних товариств. Акції реалізуються на ринку цінних паперів після закінчення двох років з початку отримання прибутку від реалізації проекту. Виручка від реалізації акцій спрямовується в доход держави;

• надання державних гарантій з відшкодування за рахунок централізованих коштів частини вкладених інвестором фінансових ресурсів. Гарантії надаються у разі зриву виконання інвестиційного проекту не з вини інвестора.

При наданні державних гарантій для реалізації інвестиційних проектів пріоритетними є підприємства, які повністю виконують поточні зобов'язання перед федеральним бюджетом і державними позабюджетними фондами.

Бюджет розвитку. Важливим інструментом державної інвестиційної політики, спрямованої на економічне зростання та структурну перебудову, є бюджет розвитку, вперше вьщеленний у складі федерального бюджету в 1997 р. і призначений для активізації інвестиційної діяльності.

Бюджет розвитку є спеціальним інструментом державного стимулювання залучення засобів приватних інвесторів та інвестиційних інститутів у високоефективні проекти - переможці інвестиційного конкурсу, за якими здійснюється державна підтримка у формі надання на поворотній, платній та строковій основі грошових коштів.

Одночасно бюджет розвитку передбачає наявність механізму державних гарантій, що надаються російським інвесторам під інвестиційні проекти, які розміщуються на конкурсній основі, а також механізм залучення додаткового кредитування інвестиційних проектів.

В механізм реалізації бюджету розвитку закладені такі принципи, як висока економічна ефективність здійснюваних інвестиційних проектів, виключно часткової характер їх фінансування і поділ ризику держави з інвестором.

Побудова бюджету розвитку базується на наступних основних положеннях:

- Використання позикових коштів для фінансування інвестиційних проектів, ефективність яких гарантує повернення позикових коштів;

- Відділення фінансування виконання бюджету розвитку від поточного бюджету;

- Гарантування безперервності фінансування;

- Створення механізму реалізації бюджету розвитку, який дозволяє індукувати інвестиції через механізм гарантій, що надаються на конкурсній основі інвесторам на користь кредитують банків, і шляхом наділення органу управління бюджетом розвитку, власними коштами.

Ефективність використання коштiв бюджету розвитку забезпечується конкурсним добором фінансованих проектів і надійністю вкладення фінансових коштів. Реалізація бюджету розвитку здійснюється на основі принципу проектного фінансування.

Обов'язковою умовою є участь інвестора в реалізації проекту власними коштами, які повинні складати не менше 20%.

Держава за рахунок коштів бюджету розвитку дає гарантії комерційного банку на фінансування інвестиційного проекту в розмірі до 40% позичає інвестору коштів. Таке обмеження зумовлюється необхідністю адекватної відповідальності банку за вибір клієнта та перевірку економічної ефективності проекту.

Активізація інвестиційного процесу. Активізації інвестиційного процесу сприятиме розвиток законодавчої бази інвестиційної діяльності в умовах формування ринкових механізмів.

Здійснення радикальних ринкових реформ в Росії почалося в умовах нормативно-правового «вакууму» і відсутність законодавчої бази в інвестиційній сфері.

За останні роки створена в основному пов'язана з собою система нормативно-правових актів, що регулюють інвестиційну сферу в умовах переходу на ринкові механізми господарювання. Наприкінці 1998 - початку 1999 р. були прийняті основні законодавчі акти в інвестиційній сфері. Набрали чинності федеральні закони «Про інвестиційну діяльність в Російській Федерації, здійснюваної у формі капітальних вкладень», «Про бюджет розвитку Російської Федерації», «Про лізинг», «Про іпотеку (заставі нерухомості)».

Так, 25 лютого 1999 р. був прийнятий Федеральний закон «Про інвестиційну діяльність в Російській Федерації, здійснюваної у формі капітальних вкладень» № 39-ФЗ. Цей закон визначає правовi основи інвестиційної діяльності і є найважливішим у створенні нормативно-законодавчого середовища в інвестиційній сфері, які забезпечують розвиток підприємництва і ринкових відносин. Законом передбачаються рівні права, гарантії та захист інвестицій для всіх інвесторів, як вітчизняних, так і іноземних.

Додаткові можливості для розвитку інвестиційної сфери створює Федеральний закон "Про внесення змін і доповнень у Федеральний закон« Про інвестиційну діяльність, що здійснюється у формі капітальних вкладень »від 2 січня 2000 № 22-ФЗ. Закон створює правові основи стабільного здійснення вітчизняними та іноземними інвесторами інвестиційної діяльності у формі капітальних вкладень. Суть прийнятого закону в тому, щоб поширити на російських інвесторів положення, згідно з яким вітчизняним та іноземним інвесторам, що здійснюють реалізацію пріоритетного інвестиційного проекту на території Росії, надаються гарантії від несприятливої зміни податкового законодавства.

Високі інвестиційні ризики, дефіцит накопичень у підприємств, висока вартість кредитних ресурсів визначають необхідність стимулюй вання інвестиційної діяльності.Діюча система стимулів в інвестиційній сфері російської економіки носить в основному фіскальний характер, реалізуючись, як правило, у формі податкових і митних пільг.

Основними напрямами розвитку системи стимулювання інвестиційної активності є:

- Надання бюджетних коштів недержавним структурам на зворотній основі;

- Реалізація принципу права власності (розглядаються державні, муніципальні та приватні інвестори), за яким з федерального бюджету виділяються капітальні вкладення на розвиток федеральної власності, а з муніципального бюджету - на розвиток муніципальної;

- Рівність прав інвесторів - гарантії прав і захисту інвестицій незалежні
Сімо від форм власності надаються для всіх інвесторів, як приватних,
у тому числі іноземних, так і муніципальних і державних.

З метою стимулювання інвестиційної діяльності та послаблення податкового тягаря інвесторів прийнятий Федеральний закон «Про внесення змін до Закону Російської Федерації« Про податок на прибуток підприємств і організацій »від 31 березня 1999 № 62-ФЗ, який передбачає додаткові пільги з оподаткування прибутку, пов'язаної зі здійсненням капітальних вкладень. Відповідно до закону не підлягає оподаткуванню прибуток, отриманий від новоствореного виробництва (за винятком виробництв, створених в рамках торгової, постачальницько-збутової та посередницької діяльності), на період його окупності, але не більше трьох років.

Розвиток інвестиційної сфери багато в чому буде зумовлюватися також створенням податкових стимулів для інвестицій в ході податкової реформи.

Для створення сприятливого інвестиційного клімату в частині податкової політики важливе значення можуть мати:

-Зняття діючих обмежень (50%) з оподаткування реінвестованого прибутку;

-Надання "податкових канікул» на термін від 3 до 5 років підприємствам, впроваджують принципово нові технології, машини та обладнання для їх технічного оснащення;

- Звільнення від ПДВ, сплати митних платежів на імпортоване (не конкурує з вітчизняним) технологічне обладнання для впровадження нових технологій;

- Встановлення для підприємств, які здійснюють технологічну модернізацію виробництва, підвищеного коефіцієнта прискореної амортизації машин і технологічного устаткування, що вводяться і використовуваних в рамках нових технологій.

Велике значення для активізації інвестиційного процесу має політика використання амортизації основного капіталу.Для підвищення ролі амортизації в зміцненні виробничого потенціалу слід особливо відзначити необхідність:

- Усунути суперечності нормативно-правовий бази з реальними економічними умовами відтворення капіталу;

- Переглянути норми амортизації адекватно сучасним термінам служби техніки;

- Значно скоротити кількість амортизаційних норм;

- Розширити методи нарахування амортизації шляхом використання поряд з традиційним - лінійним - нелінійних методів. Це дозволить підприємствам концентрувати амортизаційні ресурси в періоди найбільшої потреби в них;

- Розширити застосування прискореної амортизації, надавши підприємствам право самостійного вибору методів її нарахування по всіх видах основних фондів незалежно від часу введення їх в експлуатацію;

- Удосконалювати методики оцінки основних фондів і визначення на її основі реальної вартості амортизується майна;

- Запровадити порядок, при якому амортизація повинна використовуватися суворо за цільовим призначенням, в іншому випадку вона включається в базу оподаткування.

Для інвестиційної підтримки малого бізнесу нової амортизаційної політики передбачаються більш широкі можливості прискореного списання основного капіталу. Однак реальний ефект від нової амортизаційної політики може бьпь отриманий тільки в разі використання амортизаційних коштів на інвестиційні потреби, а не на цілі поточної господарської діяльності.

Ефективним механізмом розвитку інвестиційної діяльності має стати лізинг - специфічна довгострокова оренда машин, устаткування, транспортних засобів та іншого рухомого і нерухомого майна виробничого призначення. На відміну від звичайної оренди в ній беруть участь, як правило, не два, а три і більше суб'єктів: виробник (постачальник) устаткування, лізингова компанія, лізингоодержувач (користувач). Серед учасників можуть банки бьпь, страхові компанії, посередники, гаранти та інші фізичні особи.

Цивільний кодекс Російської Федерації визначає лізинг як фінансову оренду. Зміст лізингу полягає в тому, що між сторонами відносин полягає договір фінансової оренди (договір лізингу), відповідно до якого одна зі сторін - орендодавець - зобов'язується придбати у власність зазначене іншою стороною - орендарем - майно у визначеного ним продавця і надати це майно орендарю за плату у тимчасове володіння та використання для підприємницьких цілей. При цьому орендодавець не несе відповідальність за вибір предмета оренди і продавця. Договором фінансової оренди може бьпь також передбачено, що вибір продавця і придбаного ним майна здійснюється орендодавцем.

Майно, передане в лізинг, протягом всього терміну дії договору лізингу є власністю лізингодавця, за винятком майна, що купується за рахунок бюджетних коштів. Умови постановки лізингового майна на баланс лізингодавця або лізингоодержувача визначаються за погодженням між сторонами договору лізингу.

До всіх видів рухомого майна, що становить об'єкт фінансового лізингу та відносяться до активної частини основних фондів, може застосовуватися, відповідно до умов договору лізингу, механізм прискореної амортизації з коефіцієнтом не вище трьох.

Доходом лізингодавця є різниця між загальною сумою лізингових платежів, що одержуються лізингодавцем від лізингоотримувача, і суми, що відшкодовує вартість лізингового майна.

Розрізняють прямий лізинг, за якого власник майна самостійно, без посередників, здає об'єкт в лізинг; непрямий лізинг, коли передача майна у лізинг здійснюється через одного або декількох посередників; і віз вратний лізинг, коли власник майна (виробник) продає його своєму майбутньому лізингодавцю, а потім одержує його в довгострокову оренду.

Результатом правової регламентації лізингу стало значне збільшення інвестиційної активності на лізинговому ринку. Станом на 1 січня 1999 ліцензії на ведення лізингової діяльності отримали 1278 компаній, у тому числі 108 компаній - нерезидентів Російської Федерації.

Додатковою умовою залучення інвестицій в реальний сектор економіки є використання державних активів в процесі приватизації.Згідно з концепцією управління державним майном і приватизації в Російській Федерації "схваленої постановою Уряду Російської Федерації від 9 вересня 1999 р., цілі і завдання управління акціями (частками), що перебувають у федеральній власності, припускають реалізацію заходів, що забезпечують:

- Акцій використання, що знаходяться в державній власності, в якості забезпечення інвестицій або кредитів, що спрямовуються на реалізацію цільових проектів;

- Використання акцій для залучення інвестицій у вертикально-інтегровані структури (в якості забезпечення виступають акції, внесені в статутний капітал інтегрованої структури); '

- Залучення ефективного власника, що здобуває акції в процесі приватизації із умовою інвестування в підприємство;

- Підвищення інвестиційної привабливості для підприємств вітчизняних та іноземних інвесторів за рахунок скорочення частки участі держави в статутному капіталі.

Якщо стосовно об'єкта приватизації його покупцеві слід виконати певні інвестиційні та (або) соціальні умови, державне майно продається на комерційному конкурсі. Право придбання об'єкта приватизації належить того покупцеві, який запропонує найвищу ціну за приватизований об'єкт за умови виконання таким пжу-Пател інвестиційних та (або) соціальних умов.

Формування сприятливого інвестиційного клімату багато в чому спирається на проведення активної державної мікроекономічної політики.У зв'язку з цим важливе значення мають реструктуризація неефективно працюючих виробництв, прискорений висновок і заміна застарілих технологій і знеціненого кризою капіталу.

У частині звільнення підприємств від надлишкового капіталу з метою створення сприятливого клімату інвестиційного слід ввести спрощений порядок виведення з обігу зайвих активів зі звільненням їх від оподаткування та амортизаційних нарахувань. З цією метою необхідно розробити нормативні акти, що регулюють визначення обсягів зайвого і невикористаного устаткування; визначення структури такого обладнання в розрізі галузей та регіонів; порядку реалізації такого устаткування, здачі його в оренду або надання з лізингу; підвищення зацікавленості суб'єктів малого та середнього бізнесу у використанні вивільняється обладнання; здачу в оренду вільних площ підприємств.

Розвитку інвестиційної діяльності буде сприяти становлення общероссжжскожсістемижіліщногоіпотечногокредітованія, формування вторинного ринку іпотечних кредитів для залучення у сферу банківського кредитування довгострокових позабюджетних фінансових ресурсів.

Підвищення зацікавленості банків у видачі довгострокових іпотечних житлових кредитів буде забезпечено діяльністю Агентства іпотечного житлового кредитування, яке створюється для формування надійних стандартів і процедур іпотечного житлового кредитування населення і залучення кредитних ресурсів у цю сферу банківського кредитування.

Незважаючи на прийняті нормативно-правові акти, що забезпечують розвиток іпотечного кредитування, масштабного становлення цього напрямку житлового будівництва ще не досягнуто. Головними стримуючими чинниками продовжують залишатися низький платоспроможний попит населення, а також відсутність первинних засобів для «включення» системи іпотечного кредитування.

Важливе значення для розвитку інвестиційного процесу має створення системи страхування майна, застави та державних гарантій.В даний час в країні не отримало належного розвитку страхування майна, особливо великими підприємствами. Розвитку майнового страхування перешкоджають фінансова слабкість українських страхових компаній, а також обмеження щодо віднесення названих витрат на собівартість продукції, тому що згідно з існуючим порядком ці платежі можуть становити не більше 1% вартості обсягу реалізованої продукції. Реальне надання гарантій досягається через розвиток гарантійно-заставних фондів приватними інвесторами.