Особливості перетворення власності в російській економіці

Колишня економічна система, що існувала в Росії, характеризувалася наявністю державної та кооперативної форм власності при панівної ролі державної власності і фактичне одержавлення і контролі держави за розвитком кооперативної та особистої власності. Перерозподіл прав власності, що відбувалося всередині існуючих форм власності, не зачіпало економічної перерозподілу влади в цілому в економічній системі.

Лише у другій половині 80-х років почалися інтенсивні зміни власності, що торкаються не тільки перерозподіл прав, а й зміни форм власності.

У 1986 р. був прийнятий Закон СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність". Він послужив основою легалізації приватного підприємництва та інгтіЕіпу-ально-трудової власності. Оскільки на той час уже існував тіньовий і кримінальний капітал, де, за деякими оцінками, були зайняті 20 млн. чоловік, одночасно з названим законом були прийняті нормативні акти, спрямовані на боротьбу з кримінально-тіньовою економікою.

У 1988 р. був прийнятий Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР". Хоча кооперативна форма власності вже існувала у країні, прийняття зазначеного закону мало істотне значення з точки зору перетворення власності. По-перше, за законом дозволено використання найманої праці в кооперативах. По-друге, в умовах збереження планового регулювання цін для державних підприємств нові кооперативи отримували режим вільного ціноутворення. Тим самим була створена можливість для інтенсивного і широкомасштабного переливу державної власності у приватну. Через зв'язку з кооперативами як самостійними юридичними особами і через створення кооперативів при держпідприємствах розвернувся широкомасштабний процес перетворення коштів державних підприємств і в частногрупповую приватнокапіталістичних власність. Перетворення державної власності в кооперативну (за формою) відбувалося на тлі набирає чинності кримінально-тіньового капіталу.

У 1989 р. був прийнятий ряд нормативних актів про оренду. Їх увінчав Закону «Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду". Цей закон утримував правову основу для перерозподілу прав власності та для зміни форм власності. У ньому вперше законодавчо дозволялось укладати договори оренди з правом викупу трудовими колективами орендованого державного майна. На практиці оренда вилилася в розширення прав трудових колективів у керівництві, використання госпрозрахункового доходу. Але оренда як майновий найм мала переважно формальне значення, а орендна плата була або символічною, або взагалі не стягувалася.

У 1990-1991 рр.. в СРСР була створена законодавча база для перерозподілу прав власності та перетворення форм власності. Були прийняті «Основи цивільного законодавства Союзу РСР і республік» (31 травня 1990 р.) і цілий ряд законів та інших нормативних актів, спрямованих на розвиток ринкових відносин. У їх числі і ті, які створювали законодавчу базу для приватизації і підприємництва, в тому числі Закон «Про основи роздержавлення і приватизації в СРСР» від 01.08.91 р.

Реформування власності в СРСР, таким чином, припускала, по-перше, різноманіття форм перетворень держвласності. Роздержавлення мало на меті перерозподіл таких правочинів, як управління, без використання частини доходу зміни форм власності. У процесі зміни форм власності передбачалося перетворення державної власності у інші, недержавні, форми власності (колективної, сімейної). Приватизація розглядалася як одна з форм роздержавлення (але не як єдина і виняткова форма перетворень власності).

По-друге, пріоритетне право вибору форм, напрямків і термінів приватизації надавалося трудовим колективам. Трудові колективи, виходячи з перспективних планів розвитку підприємств, могли приймати рішення про черговість здійснення завдань реконструкції, житлового та соціального будівництва, викупу держмайна. Свобода вибору і гнучке різноманіття можливостей перетворення державної власності були особливостями прийнятого в СРСР підходу до реалізації найважливішого напрямки економічної реформи. Що ж стосується характеру прийнятого тоді в країні варіанти перетворення держвласності, то його можна визначити наступними ознаками: поступовість, добровільність, різноманіття форм, пріоритетні права трудових колективів. При цьому перерозподіл прав власності, перетворення форм власності і перерозподіл економічної влади не були домінуючими в даному варіанті перетворень.

Вибір напрямків і форм перетворень після 1991 р. в перехідній економіці Росії здійснювався в ході гострих дискусій, які велися за такими основними напрямами: роздержавлення зі збереженням державної власності на великих підприємствах і приватизація в сфері малого бізнесу; створення колективних підприємств як з неподільної, так і колективно-частковою власністю; безкоштовний розподіл державного майна серед населення (через спеціальні приватизаційні рахунки, державні цінні папери та ін; акціонування підприємств і продаж з аукціону акцій і самих підприємств.

Первісне розподіл акцій здійснювалося в наступному порядку. За першим варіантом для трудових колективів пільг їм дозволялося придбання по закритій підписці 25% привілейованих акцій і 10% звичайних акцій; 5% акцій становив опціон для керівництва підприємства. За другого варіанту пільг 51% голосуючих акцій по закритій підписці продавався з коефіцієнтом 1,7 від номінальної вартості членам трудового колективу. За третім варіантом 20% акцій по закритій підписці продавалися ініціативній групі, яка брала на себе відповідальність за приватизацію убьпочного підприємства, і 20% продавалися трудовому колективу. Інші пакети акцій, що належать державі, продавалися на фондовому ринку.

До 1999 р. на фондових біржах річний оборот від продажу акцій склав 28 548,4 млн. руб. Аналогічний показник за облігаціями акціонерних товариств, що
підприємств і організацій склав 8514,4 млн. крб.