Початкові умови перетворень

Особливості перехідної економіки, її протиріччя та тривалість багато в чому визначаються мали до початку перетворень умовами і передумовами. Тривале накопичення суперечностей неминуче знайшло вираження в стійку тенденцію до падіння ефективності виробництва в країнах соціалізму в 70-80-і роки.

До середини 80-х років з усією очевидністю виявилося, що економічна система вичерпала потенціал свого зростання і поступово входила в кризу, що виразився в 1990 р. в погіршенні всіх найважливіших показників. Спроби прискорення соціально-економічного розвитку в 1985 - 1990 рр.. шляхом зовнішніх позик і збільшення капіталовкладень посилили негативні тенденції зниження ефективності. У силу екстенсивного розвитку народного господарства відбувалося консервування технологічного базису. Більше 70% капіталовкладень спрямовувалося на основних накопичення фондів, а не на їх відновлення. Результатом несприятливих тенденцій було систематичне падіння фондовіддачі. За період з 1970 по 1985 рр.. вона впала більш ніж на 30%. Неефективне використання матеріального національного багатства при цьому доповнювалося неефективним використанням науково-технічного потенціалу.

Особливо складним виявилося становище економіки в 1991 р., коли національне прибуток знизився більш ніж на 11%, валовий внутрішній продукт - на 13%, зовнішньоторговельний оборот - на 34%, випуск грошей в обіг збільшився при цьому в 4,4 рази, а рівень споживчих цін - більше ніж у 2 рази.

Якщо з точки зору основних рис одержавленого соціалізму і тенденції до зниження ефективності між різними державами колишнього соціалістичного табору не існувало значних відмінностей, то з інших стартових умов перетворень ці країни сильно розрізнялися.

Зрілість ринкових передумов. Ці передумови значно різнилися по групах країн. На одній стороні варто виділити Угорщину та Польщу, які мали більше умов, істотно полегшити їх перехід до ринку. Угорщина раніше інших держав почала здійснювати перехід до ринкової економіки. Поступова лібералізація економіки протягом 20 років, диверсифікація зовнішньоекономічних зв'язків, здійснення малої приватизації та дворівневої банківської системи до 1989 р. - все це створило гарні передумови для більш послідовного реформування угорської економіки.

Польща також має певні переваги - у сільське господарство розвинений приватний сектор становив всього 75% від його обсягу. Крім того, у Польщі, як і в Угорщині, рівень самостійності підприємств був вищим, ніж у інших держав. На противагу цій групі країн інші не мали настільки розвинених ринкових передумов і володіли більш високим ступенем централізації в ухваленні економічних рішень (Болгарія, Росія, Румунія, Чехословаччина).

Макроекономічна збалансованість. Даний фактор має суттєвий вплив на початкові умови перетворень і особливо на початкові заходи реформування. Макроекономічні умови можуть бути охарактеризовані через динаміку і рівень бюджетного дефіциту, зовнішнього та внутрішнього боргу, соціальних індикаторів, що в тому числі зайнятість населення. Перед початком реформ соціалістичні країни опинилися в різній ситуації по даним критеріям. Найбільш високий рівень інфляції напередодні етапу переходу країни до реформування спостерігався у Польщі. Зайва грошова маса по відношенню до ВВП (М2/ВВП) була вище у Болгарії та Чехословаччині. Великим зовнішнім боргом по відношенню до ВВП мали Угорщина, Болгарія, Польша - в відміну від Румунії і Чехословаччини. Для всіх країн було характерно серйозний тиск на інфляційні процеси вимог підвищеної оплати праці в умовах падіння ефективності виробництва. У Росії в силу цього різко наростав дисбаланс між приростом виробництва та заробітної плати: якщо у 1986 р. розрив між ними становив 1,25 рази, то в 1989 р. - 3,76 рази, а в 1990 р. стрімке зростання зарплати відбувався при падінні виробництва.

Виявом макроекономічної нестабільності було наростання дефіциту бюджету. У Росії він в 1988 р. склав 9,2% по відношенню до ВВП, у той час як в 1985 р. дефіцит становив лише 1,82% від ВВП. Найбільш високий дефіцит бюджету був також у Болгарії (8,5% у 1990 р) і Польщі (7,4% у 1989 р.).

Таким чином, всі колишні соціалістичні країни мали макроекономічний дисбаланс, проте в різних країнах він імйл різні форми.

Структура народного господарства. Роль даного фактора, що обмежує швидкість перетворень держав, була дуже велика. Всі країни соціалізму мали досить однотипної структурою, відмінними рисами якої були велика частка промисловості при відносно незначній частці сфери послуг, орієнтація експорту країн РЕВ на постачання сировини з СРСР, велика питома вага військово-промислової продукції. Разом з тим по даному фактору спостерігалися істотні відмінності СРСР від інших держав. Якщо ке інші соціалістичні країни були споживачами російської сировини, то Росія, будучи сама виробником сировини і палива, не мала можливості структурного маневру через надмірно високу частку паливно-сировинних галузей. Виключно несприятливим був вплив на структуру народного господарства СРСР воєнно-промислового комплексу - останнє займав за оцінками приблизно 40% від загального обсягу ВВП.

З огляду на високу капіталомісткість паливно-енергетичних галузей, а також транспортні величезні відстані, структурний фактор є для російської економіки багато в чому лімітуючим терміни і послідовність перетворень. У цьому істотна особливість Росії в порівнянні з іншими державами.

Узагальнені оцінки свідчать, що у відносно сприятливому становищі перед початком радикальних реформ були Угорщина та Польща, а в найбільш складному - Росія, інші держави, що утворилися на території колишнього СРСР, а також Болгарія і Румунія. Як показав хід подальшого реформування, це з неминучістю призвело до найбільш складного і суперечливого процесу перетворень в останній групі країн, що включає Росію.