Демонополізація економіки
Успадкований від централізованої економіки монополізм - це монополізм особливого роду.По-перше, він був всеосяжним, охоплює виробництво, розподіл, обмін і споживання. По-друге, він склався не внаслідок дії підприємств, поглинань, злиття або змови між ними, а формувався свідомо як спосіб оптимізації розподілу ресурсів на основі «економії на масштабах виробництва». Отже, він мав не тільки виробничу, але й управлінську природу.
Для суб'єктів господарювання такий монополізм обертався безалиерна-тивності економічної поведінки, жорстко фіксованого централізованим плануванням; натурально-господарської замкнутістю, обумовленої жорсткістю розподільної системи з характерним для неї закріпленням постачальників і споживачів; нездійсненною наявних монопольних переваг через централізації доходів у держбюджет (шляхом вилучення доходів до бюджету).
Отже, радянській економіці було властиве одержавлення економіки, а не монополізм господарюючих суб'єктів у його ринковому розумінні. Тому демонополізація російської економіки насамперед означала шляхом її роздержавлення, по-перше, демонтажу адміністративно-командної системи управління, по-друге - зміни мотиваційного поведінки суб'єктів економіки за допомогою стимулюючої підприємницьку ініціативу та конкуренцію механізму, по-третє - закріплення правових основ, що виключають монопольні дії державних органів та учасників господарського обороту.
Особливе місце в демонополізації економіки займає проблема великих підприємств, з яких розукрупнення часто пов'язують подолання монополізму. Ця проблема особливо актуальна для Росії, в якій питома вага обсягу промислової продукції, що випускається 8 великими підприємствами, в 1999 р. склав в електроенергетиці 24,6%, у нафтовидобувної промисловості - 60,9%, у паливній промисловості - 41,3%, у чорній металургії - 58,0%, у кольоровій металургії - 43,0%, в нафтохімічній промисловості - 20,6%, в машинобудуванні і металообробці - 22%, у харчовій промисловості - 10,9%, у легкій - 9,2 %. Дроблення великих фірм може сприяти активізації конкуренції в галузі за рахунок збільшення кількості ринкових суб'єктів. У той же час це загрожує серйозними негативними наслідками, якщо мова йде про розукрупнення виробничих комплексів: по-перше, це потягне за собою ліквідацію переваг кооперації, що обернеться зростанням трансакційних витрат, по-друге - призведе до ослаблення дослідної бази і можливості вести дослідно - конструкторські роботи; по-третє, зниження концентрацій виробництва може призвести до послаблення конкурентоспроможності національної економіки на світових ринках.
Особливо актуальні ці побоювання для трансформаційного періоду, якщо врахувати особливості формування великих господарських комплексів в централізованій економіці. Так, в радянській економіці такі комплекси найчастіше були єдині виробничо-господарські об'єднання, створені на базі глибокої кооперації спеціалізованих виробництв. З огляду на невизначеність прав власності, неважко припустити, що в основі відцентрових тенденцій при розукрупнення таких об'єднань можуть лежати не міркування економічної ефективності, а прагнення до переділу власності та інші подібні причини. За цих умов надзвичайно високою стає вірогідність виникнення не конкурентного підприємницького середовища, а неефективною атомізації економіки.
Проведена під прапором демонополізації економіки законодавча підтримка відцентрових тенденцій уже обернулася для економіки російської негативними наслідками. По-перше, було втрачено контроль над цілісним-виробничо розподільчим циклом. Розрив господарських зв'язків при відсутність налагодженої постачальницько-збутової мережі призвів до того, що одні підприємства зіткнулися з проблемою забезпечення виробництва необхідними ресурсами, інші ж - з проблемою збуту. Це вже саме по собі призвело до стиснення попиту на продукцію виробничого призначення і зниження господарської активності. По-друге, в результаті звуження господарської бази впала концентрація фінансових ресурсів і знизилася можливість маневрування ними, що призвело до погіршення фінансової стійкості підприємств. По-третє, автономіза-ція проміжних ланок обернулась посилення монопольних проявів у вигляді цінового диктату. Нарешті автономізація наукових підрозділів призвела до руйнування єдиного наукового виробничо-простору, так як виробничі підприємства втратили науково-експериментальної бази, а наукові підрозділи - споживачів. Таким чином, можна сказати, що для російського економіки основна небезпека криється не у великих підприємствах, а в їхньому руйнуванні. Це тим більш важливо, що рівень концентрації виробництва в Росії не так вже й високий. Приміром, у США налічується 267 великих виробничих утворень з числом зайнятих 10 та більше тисяч чоловік, а в Росії - лише 188. При цьому якщо в Росії в таких утвореннях зайнято в середньому 22 тисячі чоловік, то в США - 32 тисячі. Загалом же об'єднання корпоративного типу Росії забезпечують випуск лише 12% промислової продукції.
Отже, вихід необхідно шукати не у розукрупнення існуючих виробників, а в появу конкурентів для них шляхом диверсифікації виробництва та створення нових виробництв даної продукції, а також у регульованому доступ на ринок іноземних виробників.