Напрямки лібералізації

Лібералізація цін. Лібералізація цін спрямована на вирішення двох найважливіших задач - усунення дефіциту на товарних і ресурсних ринках і забезпечення зростання ефективності економіки за допомогою раціоналізації розподілу ресурсів. Оскільки механізм лібералізації цін пов'язане зі скороченням сфери державного контролю над цінами, то головною проблемою при її проведенні є недопущення надмірної інфляції.

При проведенні лібералізації цін у директивно управляти економікою об'єктивно виникає протиріччя між необхідністю контролю над цінами з метою стабілізації економіки і потребою в їх звільнення для посилення підприємницької активності.

Прийнятий у російської економіці метод радикальної, одноразової лібералізації цін в умовах значних цінових перекосів, всеосяжного дефіциту та галузевого монополізму, властивих соціалістичній економіці, призвів до галопуючої інфляції. В результаті, по-перше, різко знизилися доходи населення, а велика частина накопичень громадян та грошових коштів підприємств знецінилася. Це призвело до обвального скорочення сукупного попиту, що обумовив спад в економіці. По-друге, висока інфляція зумовлювала застійні багаторічні тенденції в народному господарстві.

Таким чином, незбалансованість в економіці не було усунуто, а лише трансформувалася в інші форми. Найбільш очевидним її проявом став гострий дефіцит грошових коштів. По суті, на зміну дефіциту пропозиції прийшов дефіцит попиту, а дефіцит інвестицій був замінений дефіцитом заощаджень. Чи не зник і дефіцит ресурсів - він лише прийняв приховану форму зважаючи дефіцитності доходів у підприємств. Це свідчить про те, що за відсутності механізмів конкуренції та збереженні старої виробничої бази лібералізація цін сама по собі не здатна забезпечити збалансованість економіки.

Шокова лібералізація цін і не призвела до зростання ефективності господарського механізму. З-за його дезорганізацію відбулося зростання трансакційних витрат За відсутності конкуренції посилилися монопольні прояви як з боку природних монополій, так і з боку продавців проміжної продукції. Висока інфляція зумовила і різке зростання витрат зі страхування ризиків комерційних - високі страхові внески та процентні ставки за кредитом.

Сказане вказує на невиправданість принципового усунення і »\ лю над цінами як інструменту економічного регулювання. Проблема полягає в тому, щоб правильно розмежувати сфери дії ринкових і контрольованих державою цін, а також визначити найбільш ефективні способи такого контролю.

Лібералізація сфери господарських операцій. Лібералізація сфери господарських операцій передбачає ослаблення державного контролю за здійсненням ринкових операцій, ліквідацію системи централізованого розподілу ресурсів, введення вільного обігу валюти і зняття перешкод для здійснення зовнішньоекономічної деятельн9сті.

Ліберальне законодавство сприяє бурхливому росту приватного сектора. Тим часом подібне зростання, якщо він не супроводжується розвитком нормативної бази, веде до збільшення комерційного ризику, широкому розповсюдженню підставних фірм, банків і фінансових компаній. Наспіх створені, фінансово слабкі та стратегічно не визначилися фірми не можуть сприяти розвитку конкуренції і структурних перетворень економіки.

Ліквідація системи централізованого розподілу ресурсів і продукції призвела до руйнування існуючої системи матеріально-технічного постачання і збуту, що вже само по собі призвело до розриву господарських зв'язків МЗК-ду підприємствами. Відсутність розвиненої ринкової інфраструктури не дозволяло компенсувати ці негативні наслідки. Спроби подолання їх допомогою біржової торгівлі були перекинуті лібералізацією цін 1992. Вже на кінець 1994 реалізація товарів через біржі не перевищувала 2% обсягу промислового виробництва, а питома вага біржової торгівлі продукцією виробничо-технічного призначення знизився з 41 до 3,9%, товарами народного споживання - з 12 до 1%. У той же час через слабкість, а часто і повної відсутності постачальницьких і маркетингових служб і спеціалістів на підприємства, витрати зі здійснення господарських операцій значно збільшилися. Ускладнилася сама ланцюжок їхньої організації - на зміну колишнім ієрархічним структурам управління ресурсними та товарними потоками прийшли численні, але фінансово слабкі і малокомпетентне посередники.

Надмірна створення легкість фінансових інститутів привела до переповнення ними банківської сфери та посилення нестійкості і без того нестабільній фінансової системи. Широка лібералізація валютних операцій в умовах високої інфляції не стала лише однією з причин підриву стійкості національної валюти, але і зіграла роль мультиплікатора інфляційних процесів. Крім того, спекулятивний характер валютообмінних операцій сприяв переміщенню ресурсів в фінансову сферу, підриваючи реальну інвестиційну активність.

Таким чином, формування нового, орієнтованого наріст ефективності типи поведінки підприємств передбачає збалансованість процесів лібералізації господарських операцій і становлення реального підприємництва.

Лібералізація зовнішньоекономічній діяльності. Відкритість економіки - характерна риса конкурентоспроможних господарських систем. Вона дає відомі переваги як споживачам - більш широкий і різноманітний асортимент товарів і послуг, так і виробникам - велику свободу у виборі ресурсів і можливість розширення збуту. Сприяючи оновлення технологій і підвищенню якості товарів, розвитку конкуренції, відкритість економіки в цілому сприяє зростанню ефективності національного господарства. Із цих позицій відкритість національного ринку - сприятливий фактор розвитку підприємництва Зовнішня торгівля - форма реалізації порівняльних економічних переваг. У цьому сенсі кожна національна господарство, включаючи в міжнародний поділ праці, ставить завдання реалізації мають у нього переваг. При цьому на практиці всі країни, стимулюючи вихід на міжнародні ринки національних виробників, прагнуть захистити сюі національні інтереси.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності в країнах, що здійснюють перехід до ринку, має більш широкі цілі. Вона служить, по-перше, підтягування національного підприємництва до світового рівня (запозичення технологій і методів керування), по-друге - розвитку національних ринків і конкуренції, по-третє - притоку в країну іноземних інвестицій.

Однак порівняно низька якість продукції високі витрати виробництва і, відсутність навиків конкурентної поведінки і слабкість фінансової бази роблять національне виробництво в перехідних умовах уразливим перед зовнішніми конкурентами. Тому стратегія на відвертість економіки повинна реалізовуватися шляхом поетапної лібералізації зовнішньоекономічної діяльності в міру готовності національного підприємництва.

Лінія на надмірну відвертість російській економіки призвела до того, що маючи відсталу технологічну базу, відчуваючи дефіцит фінансових коштів і не володіючи навичками конкурентної стратегії, російські виробники спочатку опинилися в нерівних умовах з іноземними конкурентами. У результаті національні виробники втратили багато товарні ринки, в те числі і ті, де потенційно вони були конкурентноздатними.

Надмірне доступність російського ринку для товарного імпорту стала перешкодою для припливу до країни іноземних інвестицій, а масовий відтік капіталу з національної економіки як у формі вивозу за кордон (неповернення платежів, заниження експортних цін, нелегальний вивіз валютних цінностей), так і у формі «доларизації» економіки (накопичення населення і підприємств у валюті) підірвав інвестиційну базу національного господарства.

Подібний характер взаємодії зі світовим господарством не сприяв розвитку національного підприємництва. Становлення підприємництва потребує нової політики відкритості: мова йде не про створення непереборних митних бар'єрів, а про те, щоб надати селективну підтримку найбільш перспективним національним виробникам і виробництвам, що мають високий науково-технічний потенціал. Необхідно створення системи що використовуються в усьому світі експортних субсидій й митних пільг для високотехнологічних та наукоємних виробництв.