Підтримка конкуренції і антимонопольна політика

Конкуренція не є самодостатнім елементів ринку. Механізм її дії суперечливий, бо, сприяючи боротьбі виробників за кращих результатів господарювання, вона веде до концентрації ринкової влади у найбільш сильних з них. Кро \ е того, завжди існують фінансові стимули фірм для вступу в змову. Все це загрожує зниженням конкурентної активності і ефективності функціонування падінням ринків. Тому підтримка і заохочення конкуренції повинні бьпь постійною турботою держави.

Суть державного регулювання конкуренції полягає у забезпеченні можливостей і принципу рівних умов для всіх господарюючих суб'єктів і стимулювання ділової активності. Рішення цих задач здійснюється за помсщі економічного заходів законодавчого характеру і. Заходи економічного характеру включають в себе інструменти бюджетно-податкової (податкові пільги, держзакупівлі) і кредитно-грошової політики. Адміністративне регулювання, встановлюючи "правила гри", включає в себе правові заходи з припинення недобросовісної конкуренції та монополістичних проявів. Перша пов'язана з розробкою правового режиму діяльності фірм, включаючи принцип невтручання в справи один одного, відповідальності за застосування недозволених способів продажу і реклами. Друге передбачає розробку та застосування антимонопольного законодавства. При це антимонопольна по-Лішка не повинна бути спрямована на заборону монополії як такий, перешкоджати угодами, що ведуть до підвищення ефективності суспільного виробництва Вона повинна бьпь спрямована виключно на захист конкуренції, а не конкурентів.

Здійснення конкурентної політики - найбільш складне ланку державної діяльності в перехідних економіках,. Це пов'язано як зі спадщиною жорсткої адміністративної системи, так і з особливостями самих трансформаційних процесів. З одного боку, успадкований від попередньої системи монополізм виробників вимагає жорстких заходів протидії, включаючи заборони на картельні угоди. З іншого боку, такі заходи можуть стати перешкодою на шляху розвитку інтеграційних процесів і призвести до пригнічення ділової активності. Неоднозначно і ставлення до іноземної конкуренції: при низькій конкурентоспроможності вітчизняних виробників надмірна відкритість національного ринку може призвести до руйнування промисловості і витіснення національного підприємництва в периферійні сфери діяльності.

У перехідний період регулюючий вплив держави повинна бути сконцентрована на розширенні конкурентної бази шляхом підтримки мпьк підприємств і зниження бар'єрів для проникнення в галузь, найчастіше н> пу-пающіх перешкодою для виникнення нових підприємницьких структур.

Важливим інструментом підтримання високої конкурентної активності в економіці є проведення антимонопольної політики.Її вістрі повинно бути спрямоване проти необгрунтованого обмеження конкуренції та зловживання ринкову владу, на утворення умов і заходів щодо запобігання монопольних проявів. Дієвим інструментом її проведення є антимонопольне законодавство. Сфера його застосування охоплює: регулювання вертикальної і горизонтальної інтеграції, контроль за картелізаціей і цінами; регулювання діяльності природних монополій. Треба мати на увазі, що ефективність застосування законодавчих заходів в значній мірі залежить від створення антимонопольних умов діяльності фірм. В перехідній економіці, що характеризується високою динамікою економічних процесів і серйозними структурними зсувами, ефективність законодавчих заходів значно знижується. Так, прийняті у нас як індикаторів монопольного становища частка на ринку і перевищення цін над витратами в умовах високої інфляції виявилися непрацездатними.

З огляду на особливості галузевої структури і формування ринків у перехідний період, антимонопольне законодавство повинно бути достатньо гнучким - інакше воно може стати причиною пригнічення ділової активності.

Як показує досвід більшості колишніх соціалістичних країн, на перших етапах трансформації економіки переважно застосування м'якого антимонопольного законодавства - не накладає повної заборони на картеліза-цію і не передбачає за це кримінальну відповідальність. Так, у Польщі, Чехії і Словаччині законодавство в основному спрямовано на заборону угод про ціни і ринках. В Угорщині його вістря було спрямоване проти вертикальної кар-телізаціі. Примітно, що у всіх країнах цих антимонопольне законодавство допускає навіть картельні угоди, якщо вони сприяють акптнга-ції економічної діяльності і серйозно не обмежують конкуренцію.

Особлива сфера антимонопольної діяльності - регулювання діяльності «природничих», «ресурсних» і «первинних» монополій.

Оскільки виникнення причиною природних монополій є кореляція між обсягом ринкового попиту та ефективним розміром підприємства, що виявляється в позитивному «ефект масштабу», то вплив держави на такі підприємства повинно здійснюватися через регулювання цінна їхню продукцію.

Природа ресурсних монополій пов'язана з реалізацією прав власності на ресурси, що забезпечують отримання стійкої і відтворюється економічної ренти. Найчастіше вони з'являються там, де витрати національних виробників нижче світових і реалізуються в зовнішній торгівлі як різниця між внутрішніми і світовими цінами. Регулювання діяльності таких підприємств полягає в тому, щоб, не перешкоджаючи реалізації наявних переваг, попередити порушення рівноваги внутрішнього ринку даного ресурсу. Недотримання цієї вимоги загрожує серйозними негативними наслідками. Так висока ефективність експорту деяких сировинних ресурсів, передусім паливно-енергетичних, що виникла з через нераціональне валютного курсу рубля, призвела до зростання їх вивезення з країни і скорочення пропозиції на внутрішньому ринку, що стало однією з вагомих складових інфляції в російській економіці.

Початкові монополії виникають як результат використання передових технологій, що забезпечують одержання монопольно високих прибутків. Специфіка їх полягає в те, що вони мають тимчасовий характер. У даному випадку регулятивна завдання полягає в тому, аби, не підриваючи стимулів до новаторства, перешкодити реалізації всієї повноти монопольної влади і при цьому стимулювати поширення в економіці даного нововведення. Найбільш прийнятним варіантом у цьому випадку є збереження таких підприємств у державній власності.

У Російській Федерації до природним монополіям віднесені: електроенергетика, газова промисловість, магістральні трубопроводи нафтові, залізничний транспорт та зв'язок. Їхня діяльність регулюється на підставі Закону РФ «Про природні монополії», прийнятого в 1995 році і передбачає застосування двох основних методів: а) цінового регулювання - прямого визначення цін або встановлення граничних рівнів, «стель» цін і б) нормативного регулювання - визначення споживачів для обов'язкового обслуговування та встановлення мінімального рівня їх забезпечення. Попри регулюючий вплив і труднощі збуту, російський монополіст все ж таки зуміли реалізувати наявну ринкову владу, про що свідчать рівні заробітної плати в цих галузях, що перевищують середній по промисловості в 2-3 рази. У той же час через різке звуження попиту і неплатоспроможність споживачів ці галузі також опинилися в складному фінансовому становищі.

Державний вплив на природні монополії включає не лише регулювання їхньої діяльності, а й реструктуризацію, спрямовану на розмежування природно-монопольних та конкурентних видів діяльності у складі монополій. Слід прагнути до формуванню у сферах їх діяльності конкурентних відносин: створенню противитратної механізмів регулювання цін, регулювання інвестиційних програм, поетапного припинення практики субсидування споживачів, виділення зі структури монополій конкурентних виробництв, поетапної лібералізації цін на продукцію, контролю за фінансовими потоками. При цьому необхідно безумовне збереження технологічної стійкості та надійності систем, властивих великим монополіям даного типу.