Головна

Розвиток малих форм підприємництва

У сучасній ринковій економіці невеликі підприємства залишаються важливим елементом господарської системи. Цей вид підприємств є не тільки найбільш численних (понад 70%), а й виявляє помітний вплив на економічне життя суспільства. Невеликі підприємства сприяють підтримці зайнятості (дві з трьох нових робочих мест створюються ними). Помітна їх роль і в інноваційному процесі.

Хоча термін «мале підприємництво" отримав широке поширення, чіткого визначення її значення немає. У категорію малих включаються зовсім різні за характером діяльності підприємства. У господарській практиці використовується статистичний принцип визначення цього типу підприємств. Критеріальним ознаками при цьому виступають кількість зайнятих, обсяг господарського обороту або вартість активів, кількісні самі критерії мають національну специфіку. У США до малих підприємств відносять господарські одиниці з числом зайнятих до 500 осіб, в Японії - до 300, у скандинавських країнах - до 100. У Російській Федерації до малих підприємств відносять комерційні організації, гранична чисельність працівників яких не перевищує: у промисловості, будівництві й на транспорті - 100 осіб, у сільському господарстві та науковій сфері - 60 чоловік, в оптовій торгівлі - 50 чоловік, в роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні - 30 осіб, а також усі суб'єкти підприємництва без створення юридичної особи.

Невеликі форми підприємництва існували давно. В останні десятиліття їх роль істотно змінилася. По-перше, нові, менш капіталомісткі технології дозволили небольщім підприємствам включитися у виробництва зі складною внутрішньою кооперацією. По-друге, впровадження інформаційних технологій дозволило контролювати виробничі та економічні процеси без ускладнення управлінських систем і добитися зниження витрат, компенсувавши тим самим пов'язані з економією на масштабах переваги великого виробництва. По-третє, спричинені НТП динамічні зміни відповідали притаманні невеликим підприємствам гнучкості (в оновленні виробництва і реагування на мінливу кон'юнктуру ринку), що створювало для них значні конкурентні переваги. По-четверте, невеликих підприємств схильність до ризику і властивий їм колективізм при доступності досягнень НТП сприяли їхньої активної і результативної діяльності в інноваційній сфері. По-п'яте, екологізація суспільного виробництва створила велике поле діяльності для невеликих підприємств у сфері утилізації та переробки відходів великого виробництва, зробивши їх, по суті, складовою частиною виробничого циклу. Нарешті, зростання добробуту населення гри-вів до індивідуалізації попиту, що сприяло підприємствам, які випускають диференційований товар малими партіями, і зміцнення їх фінансової бази за рахунок нефінансового сектора (залучення коштів родичів і знайомих), що знизило їх залежність від банків.

Все це спричинило не лише до зміни ролі невеликих підприємств в економіці, а й до їх розшарування на два види.

Один з них представлений підприємствами, які виконують роль найпростішого ланки суспільного розподілу праці, що виступає в якості відокремленого суб'єкта господарювання. Найбільш широко цей вид підприємств представлений у сфері торгівлі, послуг та посередницької діяльності. Що конструюють їх ознакою є Проста кооперація, заснована на розподілі видів діяльність (функцій) між працівниками підприємства. Ведучи замкнуту по відношенню до суспільного виробництва діяльність, такі підприємства відіграють обмежену економічну роль, а заміщення будь-кого з них не позначається на ході суспільного відтворювального процесу. Саме з цієї причини, а не своїм розміром, ці підприємства можна назвати дрібними.Тим часом простота організації їх робить доступною підприємництва формою, а самі дрібні підприємства стають живильним грунтом для розвитку підприємництва.

Інший вид - це невеликі по розміру підприємства, але що функціонують на базі складною (деталізованої) кооперації всередині виробництва, ис Ходна пунктом організації якої виступає не вид діяльності, а Сруль праці. Такі підприємства завжди перебувають у тісних коопераційних зв'язках дугами з ланками суспільного виробництва і по суті є ланками єдиного відокремилися виробничого циклу. Найчастіше це високотехнологічні, глибоко спеціалізовані виробництва, що забезпечують бадиллі сприятливі умови для зниження витрат виробництва та зростання продуктивності праці. Залишаючись економічно самостійними, вони фактично включені в єдиний виробничий комплекс, виробляючи окремі деталі та вузли, ведучи наукові та конструкторські розробки. Не випадково переважна частина таких підприємств прямо чи опосередковано перебуває у сфері тяжіння КРР-них господарських одиниць. Таке положення, безсумнівно, вигідно великим корпораціям, оскільки без додаткові вкладень капіталу вони втягують у свою орбіту дрібні підприємства, по суті, на становищі виробничих дільниць. Дрібні ж підприємства в рамках такого співробітництва одержують стійкий ринок збуту і можуть розраховувати на допомогу від корпорації.

Таке істотне зміна природи та ролі невеликих підприємств змушує розглядати їх як особливого виду підприємств, які і слід називати малими підприємствами. Мале підприємство - це вже не дрібне виробництво з характерними для неї стихійним, що залежать від складних ринкових умов характером діяльності, виробничої відособленістю та концентрацією підприємницької функції у власника.

Мале підприємство - це тісно коопероване з іншими виробничими комірками економіки ланка суспільного поділу праці, в якому підприємницька функція реалізується за допомогою об'єднання інтересів всіх що беруть участь у її здійсненні сторін. Мале підприємництво, отже, у сучасних умовах перетворюється в особливий сектор економіки, що відіграє істотну роль у підтримці її стабільного та динамічного розвитку.

Розмежування дрібного та малого підприємництва важливо з точки зору реалізації економічної політики, оскільки відмінності, що стосуються місця і ролі цих двох видів підприємств, обумовлюють необхідність проведення різної політики щодо кожного з них.

Для дрібних підприємств у цьому відношенні найбільш істотно є нормативно-адміністративна підтримка, що включає в себе виконання таких вимог, як:

• забезпечення рівних умов господарювання,

• юридична захист від необгрунтованого втручання в діяльність підприємств будь-яких адміністративних органів;

• надання організаційної допомоги у формі виділення приміщень та надання консультаційних послуг;

• надання сприяння дрібному підприємництву шляхом розміщення замовлень на товари та послуги;

• сприяння підготовці та перепідготовці професійних кадрів.
Мале підприємництво потребує більш складної системи з постач
ки, яка повинна включати:

• визначення і розвиток пріоритетних напрямків малого підприємництва;

• розробку програм з розвитку коопераційних зв'язків малих підприємств з великими виробничими комплексами;

• створення умов для доступу до науково-технічних досягнень шляхом розповсюдження інформації та надання ліцензій;

• здійснення політики прискореної амортизації для підприємств, зайнятих
в наукомістких, динамічно розвиваються виробництвах;

• мотивоване надання податкових пільг підприємствам, які зайняті розробленням нових технологій, що продуктів і послуг;

• фінансову та інвестиційну підтримку держави для освоєння науково-технічних досягнень.

Реалізація цих вимог є прерогативою держави.

Для російської еконо \ 1ікі в її процесі переходу до ринку необхідність у сприянні розвитку і дрібного та малого підприємництва особливо актуальна Щодо першого з них на попередньому етапі стояло завдання створення підприємницького шару і ослаблення дефіцитності споживчого ринку, щодо другого - існувала потреба трансформації тих, що були ш - учно-технічних розробок у готові продукти.

Вжиті в кінці 80-х років спроби створити мережу малих гредпріпій шляхом організації технопарків та розвитку інноваційних виробництв не увів-лися успіхом через відсутність цілісної політики та належної фінансової щщ> ЖКИ. Послідувала потім різка лібералізація позбавила цей вид підприємств викою надії на розвиток. Зіткнувшись з жорсткою конкуренцією, недоліком ресурсів і відсутністю попиту народжується малі підприємства змушені б> ш переорієнтувати свою діяльність у сферу торгівлі і посередництва, та шую великі шанси на виживання. Фактично в російській економіці малі форми підприємництва представлені тільки дрібними підприємствами, п> кільки малі підприємства як особливий вид практично відсутні.

Згодом, незважаючи на те, що було прийнято низку законодавчих актів, і-правління на підтримку малого підприємництва, і сформовані сраи з його розвитку, цілісної системи такої підтримки так і не було створено, прийнятий ще 12 травня 1995 Закон РФ «Про державну підтримку мгсю підприємництва в Російській Федерації »визначав напрямки шщр-жавної підтримки малого підприємництва; передбачав створення пільг них умов використання державних фінансових, матеріальних і ітфр-маціонних ресурсів; вводив спрощений порядок реєстрації та звітності суб'єктів малого підприємництва; передбачав підтримку їх внешткею-номічного діяльності; організацію підготовки і перепідготовки кадрів та малих підприємств. Однак його положення не були реалізовані. На відміну від иг дустріально розвинених країн, де дрібним та малих підприємств виявляється мщ ва економічна, фінансова і законодавча підтримка (в СШАдотаціі ма-кому і середньому бізнесу у вигляді субсидій і пільг досягають 300 млрд. доларів на рік), в Росії вони відчувають тільки економічний тиск і бюрократичний протидія, що ставлять під питання саме їхнє існування.

За весь нетривалий термін свого існування дрібне підприємництво в Росії пройшло три етапи становлення.

Перший етап охоплював кінець 80-х років і був пов'язаний з кооперативним дви-женіем в СРСР. Цей період характеризувався динамічним розвитком підприємництва у виробництві дефіцитної продукції, у сферах торгівлі та биювьк послуг. Характерною особливістю цього етапу було швидке і легке накоплешв капіталів за рахунок гри на різниці державних і ринкових цін та переливу коштів державних підприємств у приватний сектор.

Другий етап розвитку дрібного підприємництва пов'язаний з радикальними реформами 1992. Він характеризувався бурхливим темпом зростання дрібних підприємств - за рік у середньому в 2,1 рази, що було обумовлено ослабленням законодавчих вимог, лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності та можливістю отримання доходів за рахунок швидкого зростання цін. Однак саме пліва лібералізація підірвала народжувалася предпринимательство. Знецінивши заощадження населення, інфляція підточила потенційну фінансову дрібного підприємництва базу, а різко виросли процентні ставки знизили доступ до кредиту. Зросла податковий тягар. У результаті частка невеликих підприємств у реальному секторі економіки різко зменшилася, зросла частка формально існуючих підприємств, посилився догляд їх у «тіньовий сектор» економіки. Етап інтенсивного зростання дрібних підприємств закінчився.

Третій етап (почався в 1994 р.) характеризувався зниженням темпу приросту кількості дрібних підприємств, що досягла свого піку 1995 року (900 тизн одиниць). Це стало результатом звуження високоприбуткових сфер діяльності, вичерпанням психологічних очікувань і конкуренцією. Зважаючи на те, що ці підприємства мали слабку предметно-функціональну диференціацію (більше 60% були зайняті у сфері торговельних операцій) і працювали в одному сегменті ринку, погіршення економічного становища сприяло загострення конкурентної боротьби між ними, наслідком чого стало скорочення кількості дрібних підприємств. Процес розвитку дрібного підприємництва загальмувався. Послідував у серпні 1998 фінансовий криза призвела до масової банкрутства дрібних підприємств, поставивши під питання саме існування цього типу підприємництва.

У 1999 р. в Росії налічувалося понад 890 тисяч малих підприємств, що в тому числі в промисловості - 15,3%, у будівництві - 15,3%, транспорті і зв'язку - 2,9%, аграрному секторі - 1,5%, торгівлі та громадського харчування - 44,9%, загальної комерційної діяльності - 4,1%, науці і науковому обслуговуванні - 4,2%, фінансах, соціальній сфері, крьтуре, житлово-комунальному господарстві - 4,9%.

Які перспективи розвитку дрібного підприємництва в російській економіці? Природа товарного господарства така, що відтворення дрібних підприємців є внутрішньою властивістю ринкової системи. Крім того, що намітилася (особливо після серпня 1998 р.) концентрація капіталу в меніх сферах економіки супроводжується звільненням окремих ринкових ніш, що може сприяти новому етапу розвитку дрібного підприємництва реалізуватися така тенденція може в тому випадку, якщо вона буде доповнена факторами макроекономічного зростання - виробництва, доходів, сукупного попиту Багато в чому це буде залежати й від проведеної державою політики, яка повинна бьпь більш активною, враховуючи, що насиченість російської економіки малими формами підприємництва залишається низькою. Так, у країнах-нж Західної Європи на тисячу жителів припадає 40 малих підприємств, а в Росії - тільки 6.