Соціально-економічна еволюція підприємництва
Еволюція підприємництва нерозривно пов'язана з розвитком товарного господарства. Цей розвиток сприяло зміні масштабів і сфер програми підприємництва, а також форм його прояви. Історично вихідним пунктом програми підприємницької ініціативи була торгова діяльність, пов'язана з арбітражірованіем, тобто переміщенням товарів з ринку на ринок, а джерелом доходу служила різниця в цінах. У даний період підприємництво грало підпорядковану, допоміжну роль, а його функціональний зміст обмежувалося пошуком сфер прибуткового застосування капіталу. Домінуючими ознаками підприємництва були високий ступінь ризику і, відповідно, прагнення до максимізації прибутку. Підприємницька функція була монополією власника, одноосібно визначає всі сторони своєї діяльності і покладає на себе повну відповідальність за її результати.
З переходом до індустріальної стадії виробництва пріоритетною сферою докладання підприємництва стають галузі матеріального виробництва Тепер вже не гра на різниці ринкових цін, а пошук найбільш раціональної комбінації застосованих факторів, тобто ефективного способу виробництва, стає умовою підприємницького успіху. Роль підприємництва як виду діяльності незмірно зростає. Ускладнення діяльності спричинило за собою і ускладнення підприємницької функції, що зумовило її розосередження відповідно до управлінської структурою підприємницької організації. Підприємницька функція перестає бути монополією власника.
Постіндустріальної стадії розвитку суспільства з характерним для неї зростанням ролі новаторства та соціалізації виробництва встановила інші пріоршеги господарювання. Відтепер не просто раціоналізація використання ресурсів, ара-ціоналізація самої форми і способу господарювання стає ключовим ззе-ном діяльності підприємця. Цільові устремління пов'язані не з Мекі-мізаціей приватного результату, а з забезпеченням довгостроковій стійкості господарської організації. Чи не пристосування до мінливих умов, а здатність перетворювати самі умови господарювання у відповідності до тенденцій розвитку суспільних потреб та виробництва відіграє ключову роль. Тому інноваційна діяльність стає визначальним | ознакою підприємництва, а саме воно починає виконувати провідну роль у суспільному виробництві. Так як реалізація інноваційної ф ^ н - i кціі можлива тільки за умови мобілізації зусиль всього колективу, то вов - 1 лікування в підприємницький процес всіх його учасників стає об'єктивним умовою здійснення підприємництва.
У міру еволюції змісту підприємництва змінювалася і його соці - I альна оцінка. Накладена ще в античний час і пізніше закріплена в ДГ - (матах християнства друк морально-етичної неповноцінності підприємницької діяльності (як «негідною» і «гріховного») тяжіла над нею протягом століть. У суспільстві, що спочиває на патріархальному господарстві, з ао | розміреним і незмінним ритмом життя, діяльність, спрямована на збереження усталеного укладу, і не могла сприйматися інакше. З переходом до инт дустріальному типу виробництва, коли раціональне використання ресурсів і, новаторство стають визначальними факторами сталого економічного зростання, суспільне сприйняття підприємницької діяльності сгановіг -, ся більш адекватним. Звичайно, було б помилкою бачити в підприємництві якусь подвижницьку діяльність. Однак настільки ж несправедливо було б акцентувати увагу лише на пріобретательской мотивації підприємництва, випускаючи з уваги виконувану їм творчу роботу.
Еволюція підприємництва знайшла відображення і в його трактуваннях економічною наукою. У роботах класиків політичної економії (А. Сміт, Д. Рікар-до, Ф. Кене) підприємництво трактується як пов'язана з ризиком і спрямована на отримання доходу діяльність, а фігура підприємця ототожнюється з власником капіталу. Пізніше, в міру відокремлення функцій власності та управління, уявлення про підприємництво змінюються. Змістовий ао момент переноситься в сферу організації виробництва та управління ним (Ж.-Б. Сей, Дж.С. Мілль). Розвиток цих уявлень неокласичної теорією призвело до інтерпретації підприємництва як відокремленої управлінської функції, а підприємця - як менеджера, комбінує фактори виробництва з метою їх більш ефективного використання (А. Маршалл, К. Менгер, Л. Вальрас, Ф. Візер). Значимість змістовної функції підприємництва оцінюється так високо, що її стали розглядати в якості особливого фактору виробництва разом із землею, капіталом і працею (А. Маршалл, Д. Б. Кларк). Завершеною формою такого підходу стала трактування підприємництва як новаторства, а підприємця як - особи, що є рушійною силою прогресивних змін в економічній системі (Й. Шумпетер).
В принципово іншому ракурсі розглядалося підприємництво в марксистській теорії. Акцентуючи увагу на соціально-економічну природу підприємництва і пов'язуючи його зміст з характером відносин власності, К. Маркс вбачав у підприємця функціонуючого капіталіста, суть діяльності якого пов'язана з витягом додаткової вартості, тобто експлуатацією найманих працівників.
У міру зростання впливу підприємництва на економіку відбувається подальша модифікація його тлумачення. Якщо в неокласичної теорії зміст
функціонального боку підприємництва обмежувалося пристосуванням до ринкових умов, то представники інституціонального напряму (Р. Коуз, О. Вільямсон) вбачали у підприємницькій діяльності більш активний початок, пов'язуючи його з перетворювальних функціями - перетворенням ринків, створенням альтернативного ринкового способу координації ресурсів (фірма).