Мобільність робочої сили на ринку праці

Характер і особливості протікання багатьох процес ів на ринку праці обумовлені рівнем мобільності працівників. Трудова мобільність - це здатність працівників пристосовуватися до мінливих умов виробництва, до зміни трудових функцій, місць прикладання праці, готовність до підвищення кваліфікації, освоєння нових професій, а також сукупність реальних процесів переміщення трудових ресурсів в економічному і географічному просторі.

Рівень мобільності населення в ринковій економіці визначається сліду ющімі факторами:

динамікою і характером розвитку економіки. У період підйому, коду створюються нові робочі місця, розширюється потенційний простір для пересування працівників, що збільшує мобільність. Ци економічний спад робочі місця скорочуються, зростає безробіття, тобто знижуються можливості пошуку нового і збільшується РЛК втрати існуючого місця роботи, що стримує трудову мобільність; науково-технічним прогресом.Безперервне зростання технічного та технологічного рівня виробництва, зміна вимог до якості праці змушують працівників швидко пристосовуватися до зміни трудозих функцій, освоювати нові професії, підвищувати кваліфікацію; зміною структури економіки.Поява і зростання одних секторів і галузей економіки, спад виробництва в інших викликають зміни в галузевій структурі попиту на робочу силу, сприяють міжгалузевого руху робочої сили;

рівнем інвестицій. Зростання капіталовкладень призводить до збільшення обте-мов виробництва, до підвищення попиту на працю, до створення нових робочих місць і, отже, розширює економічний простір пгр> руху працівників; зміною інфляції.Висока інфляція викликає скорочення реальних доходів, змушує шукати додаткові доходи у сфері вторинної зайнятості, що часто супроводжується освоєнням нових професій і сфер прикладання праці; • зростанням потреб - як матеріальних, так і духовних і соціальних, які викликають прагнення до підвищення кваліфікації, освоєння нових професій , переходу на більш престижні і високооплачувані робочі місця;

порушенням умов відтворення робочої сили. Зниження заробітної плати нижче прожиткового рівня, відмінності в умовах проживання ир> альних доходів, в можливості одержання освіти і спеціальної підготовки, нерівномірність розміщення населення по території країни є чинниками, ініціювали рух населення. Мобільність робочої сили в перехідній економіці стимулюється посиленням диференціації в умовах, режим і оплати праці, появою нових робочих місць у зв'язку зі зміною форм власності, зростанням неформальної зайнятості, зміною структури зайнятості, пов'язаних в першу чергу із збільшенням числа робочих місць у галузях ринкової інфраструктури.

Зовні мобільність проявляється в індивідуальному акті зміни місця праці та умов життя. Проте по своїй суті, форм і механізму прояву вона являє собою складний комплекс самих різнорідних елементів, ввдов і типів руху трудових ресурсів. Виділяють такі види економічної мобільності:

секторальна мобільність, що включає рух населення між підприємствами державного та недержавного секторів економіки;

галузева мобільність - потенційна можливість і самі переміщення працівників між підприємствами однієї або різних галузей;

професійно-кваліфікаційна мобільність пов'язана зі зміною професії, посади, кваліфікації працівника як на даному підприємстві, так і при переході на інше місце роботи;

територіальна мобільність характеризується переміщенням на нове місце проживання.

Залежно від напрямку мобільність може бути горизонтальною, коли при переміщенні працівника його статус не змінюється (наприклад, при переході на нове місце роботи без зміни професії і доходу), і вертикальної (зі зміною статусу).

Вертикальна мобільність може супроводжуватися підвищенням статусу працівника, яке може виражатися у збільшенні доходів, підвищення кваліфікації, отримання престижної професії, посадовому зростанні. У цьому випадку говорять про висхідній мобільності. Навпаки, зміна місця праці, яка супроводжується зниженням статусу працівника, свідчить про спадної мобільності.

Рух між підприємствами, галузями, регіонами, коли працівники звільняються з одного місця роботи і наймаються на інше, тобто виходять на зовнішній ринок праці, характеризується як зовнішня мобільність. Внутрішня, або внутріфірмова, мобільність проявляється на внутрішньому ринку - це рух персоналу всередині підприємства між робочими місцями різної кваліфікації, посадового статусу, структурних підрозділів, режимів зайнятості.

Всі ці види і форми мобільності взаємопов'язані. Межі між ними рухомі, а іноді й умовними. Це особливо характерно для перехідної економіки.

У Росії різноманіття видів трудової мобільності виявляється і в такі переміщення, як рух між підприємствами різних форм власності, межпу сферою найманої праці, підприємницькою діяльністю та самозайнятість, між легальною і неформальної зайнятістю. Крім того, розширюється сфера діяльності, що передує власне мобільності, виникають нові, проміжні форми між мобільністю і закріпленістю робочої сили - наприклад, поєднання формальної зайнятості працівника, який відправлено у вимушену відпустку без збереження заробітної плати, з його роботою в неформальному секторі економіки або так звана зайнятість безробітних.

Одним з основних показників трудової мобільності є коефіцієнт обороту робочої сили, який визначається як сума коефіцієнтів найму та вибуття працівників на підприємствах. Для перехідної економіки України цей показник становить 44-48% всіх зайнятих, що перевершує відповідні дані багатьох країн Східної та Центральної Європи і порівняти з рівнем обороту в країнах ОЕСР. До того ж офіційні дані охоплюють лише великі та середні підприємства і не реєструють вторинну і неформальну занятость. Отже, оборот робочою сили насправді ще вище, і це свідчить про досить високу мобільність робочої сили в російській економіці.

Але сам по собі показник обороту робочої сили ще не є реальним віддзеркаленням прогресивних змін на ринку праці. Оборот робочих місць в російській економіці ще малоефективний. Це пов'язано з тим, що в силу явно недостатнього створення нових робочих місць інтенсивний рух працівників межоу існуючими робочими місцями проходить багато в чому неефективно і не сприяє прогресу структури зайнятості. Крім того, високу кількісну мобільність не можна абсолютизувати. Російський ринок праці складається з багатьох сегментів (по регіонах, професій, рівню кваліфікації, стажу роботи і т. д.), рух між якими дуже утруднений, і менш мобільні працівники прив'язуються до гірших робочих місць.

Трудова мобільність, виконуючи функції розподілу, перерозподілу і оновлення робочої сили, виступає сполучною ланкою між її формуванням та використанням. У широкому розумінні вона є і передумовою економічних перетворень, і значущим чинником зміни соціально-трудових відносин та життя суспільства в цілому. В перехідній економіці мобільність робочої сили стає важливою складової її економічного і соціального стану, умовою її конкурентоспроможності на ринку праці.