Напрями реформування соціального захисту

Подальше реформування системи соціального захисту, спираючись на досягнуті результати перетворень, повинна бути сконцентрована на формуванні цілісної системи напрямів, форм і методів соціального захисту та усунення суперечностей її розвитку на попередньому етаном. Внаслідок цього повинні досягатися основні цілі соціальної політики та створюватись єдність економічних та соціальних умов для забезпечення як соціальної стабільності, так і розвитку національної економіки.

Совершенствованіепенсіонногообеспеченія-ключевоезвенореформірова-вання соціального страхування. Хід перетворень у цій сфері засвідчив, що формування і використання фонду Пенсійного РФ, а також реальне забезпечення пенсіями здійснюються суперечливо, і в результаті був вьивлен рад проблем.

Лібералізація цін у 1992 р. призвела до того, що реальний розмір пенсій у перші місяці року скоротився більш ніж удвічі. Щоб компенсувати втрати пенсіонерів, урядом було прийнято рішення про встановлення єдиної трудової пенсії в розмірі 342 руб. Надалі було здійснено ряд індексацій і компенсацій пенсій. Це була спроба утримати середню пенсію на рівні вище прожиткового мінімуму пенсіонера і запобігти занадто сильне зниження середнього реального рівня пенсій.

До 1995 р. фінансове становище Пенсійного фонду Російської Федерації дозволяло досягати цієї мети: бюджет фонду зводився з профіцитом. Погіршення макроекономічної ситуації і зростання інфляції в кінці 1994 - початку 1995 рр.. призвели до падіння середнього розміру пенсії нижче прожиткового мінімуму пенсіонера, а мінімальної пенсії - навіть нижче половини прожиткового мінімуму пенсіонера. Для того, щоб наблизити до пенсії рівню прожиткового мінімуму пенсіонера, навесні 1995 р. були проведені індексації рівня пенсій. Однак вони сприяли збільшенню зобов'язань Пенсійного фонду до рівня, що перевищує його доходи. У цій ситуації виникла заборгованість Пенсійного фонду з виплати пенсій. Необхідність одночасного проведення додаткових індексації пенсій і погашення заборгованості призвела до того, що заборгованість вдалося погасити тільки в кінці року.

У 1996 р. що росте заборгованість підприємств по заробітній платі через відсутність фінансування з бюджетів різних рівнів, використання натуральної форми оплати праці, розвиток бартерних операцій і ряд інших обставин привели до зменшення рівня збору страхових внесків до Пенсійного фонду. Росла і заборгованість федерального бюджету з відшкодування витрат на виплату гш-сій, що фінансуються за рахунок федеральних джерел. Причини, що обумовили фінансові проблеми Пенсійного фонду в 1996р., Продовжували діяти і в 1997 р, На стан бюджету Пенсійного фонду впливали як старіння населення, так і велика кількість пенсіонерів, які виходять на пенсію на пільгових підставах. Зменшення чисельності зайнятого населення, що є платником страхових внесків до Пенсійного фонду, також зробило свій внесок у загострення цієї проблеми.

Загостренню проблем пенсійного забезпечення сприяло введення в дію в 1998 р. Федерального закону «Про порядок обчислення і збільшення державних пенсій у 1998 р.". Використання індивідуального коефіцієнта паг-нерами розрахунку для пенсій згідно з цим законом, з одного боку, означало більший облік трудового внеску працівника при призначенні йому пенсії, з іншого - значно збільшувало зобов'язання Пенсійного фонду. Гостра нестача коштів на поточні виплати, зростання заборгованості по пенсіях протягом перших трьох кварталів 1998 підвели уряд до рішення про відмову від індексації пенсій, незважаючи на зниження їх реального змісту. Одним з наслідків серпневої кризи 1998 р. було також скорочення як реальної середньої нарахованої заробітної плати, так і, отже, збору страхових внесків до Пенсійного фонду. До кінця року вдалося дещо скоротити заборгованість з виплати пенсій, однак її рівень на 1 січня 1999 р. удвічі перевищував розмір загальної суми призначених пенсій.

Одним із наслідків вжитих урядом заходів з обмеження індексації пенсій стало перевищення доходів Пенсійного фонду над його видатками. В результаті зазначених заходів і поліпшення економічної ситуації доходів Пенсійного фонду вистачило на вчасну виплату пенсій і на практично повне погашення заборгованості.

Профіцит бюджету Пенсійного фонду, досягнутий за підсумками трьох кварталів 1999 р., дозволив провести в листопаді індексацію пенсій і збільшити компенсаційну виплату малозабезпеченим пенсіонерам.

Слід зазначити, що затримки з сплатою пенсій, падіння реального їх величини нижче прожиткового мінімуму пенсіонерів, як це яскраво показали підсумки кризи серпня 1998 р., особливо несприятливо позначаються на становищі пенсіонерів.

Положення пенсіонерів ще більш ускладнюється тем, що доступність для них інших джерел доходу і споживання обмежена і після кризи стала ще більш проблематичною. Працюючі пенсіонери займають не найпривабливіші робочі місця. Нестача коштів для фінансування субсидій на оплату житла та комунальних послуг, установ соціального обслуговування, забезпечення пільг пенсіонерам на користування пасажирським транспортом ускладнює і без того важке положення цієї соціальної групи.

Незважаючи на прийняті і прийняті на даний час заходи по збільшенню розмірів пенсій, середній розмір призначених пенсій залишається на рівні нижче прожиткового мінімуму пенсіонера. Однак навіть такий розмір забезпечує суттєве зниження ризику бідності серед пенсіонерів у порівнянні з іншими групами населення. Разом з тим відсутність комплексних реформ в перспективі може призвести до небезпечного погіршення фінансового стану пенсійної системи в довгостроковій перспективі.

Зазначені протиріччя пенсійного забезпечення показують, що їх вирішення комплексу заходів вимагає системного характеру, які дозволили б досягти фінансової стабільності пенсійної системи, підвищення реального розміру пенсій та, у довгостроковому плані, запобігли б криза пенсійної системи у зв'язку зі старінням населення Росії. Внаслідок демографічного стану країни останній фактор стає особливо несприятливим.

Рішення першого з цих завдань робить необхідним встановлення тісного зв'язку між розміром пенсії і минулими заробітками пенсіонерів, а також величиною страхових внесків (соціального податку), сплачених за них до Пенсійного фонду в період трудової діяльності. Для стійкості пенсійної системи необхідне формування механізмів накопичувального фінансування пенсій для працюючого населення.

У сучасних умовах стає очевидним, що реформування пенсійної системи має учітьшать історичний світовий досвід і забезпечувати сталий пенсійне забезпечення при гарантії збереження та приросту коштів, що накопичуються громадянами.

Обговорення різних варіантів пенсійної реформи показує, що найбільшою мірою перспективним завданням відповідає трирівнева система пенсійного забезпечення громадян. Це, по-перше, забезпечення основних трудових пенсій, пенсій по інвалідності, соціальних пенсій, пенсій державним службовцям, по-друге, обов'язкове пенсійне страхування - надання накопичувальної частини трудових пенсій за рахунок обов'язкових страхових внесків; по-третє, додаткове пенсійне страхування та забезпечення за рахунок накопичених добровільних внесків роботодавців та застрахованих осіб з урахуванням реальних можливостей накопичення різними віковими групами.

Складність реформування пенсійного забезпечення перебуває не тільки в необхідності збільшення розміру та обсягу одержуваних сьогодні пенсій, а й в об'єктивній складності із забезпеченням збереження накопичених коштів в умовах нерозвиненого фондового ринку, нестійкості структур перехідної економіки. У зв'язку з цим підвищується роль як гаранта стабільності держави та ефективного органу управління пенсійною системою.

Реформування соціальної допомоги - складний процес не лише у зв'язку з великим різноманіттям видів і форм соціальних виплат, а й у зв'язку з тим, що дане реформування торкається найменш забезпечені верстви суспільства. При цьому перехід громадян з однієї категорії до іншої дуже рухливий і має тенденцію до значного збільшення найбідніших груп у випадку погіршення економічної кон'юнктури.

Підвищення ефективності надається соціальної допомоги - ключова проблема її реформування. Практика застосування наявної системи надання соціальної допомоги виявила в ній ряд недоліків і протиріч.

Законодавча та нормативна база діючої системи соціальної допомоги, виплат та пільг являє собою величезне число законів з усіма що вносяться в них поправками, указів Президента, постанов уряду та інших актів, прийнятих і прийнятих на федеральному, регіональному та муніципальному рівнях, часто не погоджених між собою і далеко не завжди чітко описують джерела фінансування соціальних виплат, відповідачів і форми відповідальності в разі невиконання положень цих актів.

З урахуванням заходів соціального захисту населення, що здійснюються регіональними та муніципальними органами влади, частка можливих одержувачів виплат із соціальної допомоги ще більше, ніж це випливає із законодавства РФ (понад 70% населення ).,!} той же час частка населення, що має грошові доходи нижче офіційного прожиткового мінімуму, значно нижче. Отже, навіть при припущенні, що все населення з доходом нижче прожиткового мінімуму охоплено тими ШВД іншими формами соціального захисту, виходить, що значна частка що виділяються на соціальний захист коштів з бюджетів та позабюджетних фондів усіх рівнів витрачається на підтримку тих груп населення, доходи яких вища за прожитковий мінімуму.

Аналіз даних Держкомстату РФ та інших обстежень дає підстави так висновку, що значна частина соціальної допомоги розподіляється на користь обж-печення домохозяіств. Такий характер розподілу коштів не можна назвати справедливим і ефективним, особливо з огляду на значимість соціальної допомоги та бідних домохозяіств. Рівень відносини пільг та допомог до розміру доходів (наявних ресурсів) в бідних домогосподарствах є низьким. За оцінками, розподіл загальної суми грошових коштів, одержуваних населенням за окремими напрямами соціальних допомог, складається таким чином, що тільки чверть загальної суми реалізованих всіма домогосподарствами пільг і допомог прію-диться на частку домохозяіств із середнім доходом нижче прожиткового мінімуму домогосподарства, у той час як на частку домохозяіств із середнім доходом вище прожиткового мінімуму - три чверті.

Регресивний характер різних форм соціального захисту населення характерне як для виплат і пільг, що фінансуються з регіональних бюджетів (щомісячну допомогу на дитину, субсидії або пільги з оплати квартири та комунальних послуг, дотації на паливо, пільги з придбання ліків), так і для пільг, що фінансуються з федерального та місцевого бюджетів (пільги пенсіонерам на користування пасажирським транспортом), а також для виплат, що фінансуються з позабюджетних фондів соціальної сфери (допомогу з безробіття, що фінансується з Федерального фонду зайнятості населення, допомога з тимчасової непрацездатності, допомога по вагітності та пологах, пільги з оплаті відпочинку, включаючи дотації на придбання путівок на санаторно-курортне лікування, що фінансуються з Фонду соціального страхування). Однак перехід регіонів до використання адресних форм виплати щомісячної допомоги на дитину знижує ступінь регресивність розподілу коштів, одержуваних населенням як дитячої допомоги.

Необхідність реформування наявної системи соціального захисту стає все більш очевидною в світлі кризи серпня 1998

Реформування системи соціальної допомоги необхідно здійснювати в напрямку підвищення її адресності та концентрації коштів соціальної допомоги на підтримку найбідніших верств населення при розширенні обліку та перевірки потребу.

Очевидно, що декларування принципу перевірки потребу та існуючі методики такої перевірки, засновані перш за все на обліку легальних доходів (заробітної плати, пенсій, стипендій і т. п.), призводять до того, що помилки включення небідних в програми соціальної допомоги і виключення бідних сімей з цих програм залишаються значними.

Реформування існуючої системи соціальних виплат та пільг із метою підвищення адресності надання окремих виплат або пільг при збереженні існуючої системи соціальної допомоги - один з можливих шляхів підвищення ефективності системи соціального захисту. Цей шлях потребує значних витрат, пов'язаних зі зміною порядку надання кожної виплати або пільги, з переходом до принципу обліку потребу по кожній виплаті або пільгу окремо.

Іншим можливим напрямком реформування системи соціальної допомоги, виплат та пільг є максимальне спрощення діючої системи соціальної допомоги, виплат та пільг при переході до принципу надання соціальної підтримки малозабезпеченим домогосподарствам на основі перевірки потребу і переведення системи соціального захисту домохозяіств, що не відносяться до категорій нужденних, на страхову основу. Таке реформування у сфері соціальної підтримки населення повинно бути пов'язане зі скороченням бюджетних субсидій виробникам товарів і послуг та поступовою заміною цих субсидій на адресні виплати нужденним категоріям населення.

Значна частина рішень, які формують зобов'язання по виплатах різних соціальних допомог, пільг та видів соціальної допомоги, зосереджена на федеральному рівні і оформлена у вигляді федеральних законів. Тим часом переважна більшість цих покладено на виплат території Російської Федерації. При цьому у регіональної влади на практиці залишаються дуже обмежені можливості модифікувати ці пільги і пристосувати їх до своїх потреб. Склалося положення суперечить принципам федералізму. Тому в сфері соціальної допомоги та пільг потрібне розширення самостійності територій в ухваленні рішень щодо того, які виплати у цій території дійсно потрібні, в яких обсягах і в якій формі вони повинні надаватися конкретним категоріям населення.

При переході до розширення адресних форм соціальної допомоги слід, очевидно, зберегти старі принципи надання значної кількості соціальних пільг таким категоріям населення, як інваліди та учасники Великої Вітчизняної війни, інваліди I групи, а також деяким іншим групам населення.

Перехід до надання адресної соціальної допомоги нужденним до-мохозяйствам на основі перевірки потребу вимагає поступовості та дотримання принципу соціальної справедливості. Непродумані та поспішні дії в цій галузі, що суперечать чинному законодавству, яке в даний час передбачає широке використання категоріального принципу соціальної допомоги, можуть підірвати позитивний потенціал перетворень і викликати негативну реакцію населення.

Здійснення перетворень в області надання базових соціальних послуг всьому населенню нерозривно пов'язане з реформуванням галузей соціальної сфери.