Естетичні критерії наукового пошуку

Вже в епоху Відродження, коли опорою науки перестала бути традиція, ис тину називали дочкою час, до числа її критеріїв включали естетичну цінність, поняття краси. У нотатках Леонардо да Вінчі як видно визначення краси переростають у визначення істини, а в натурфілософські творах Дж. Бруно можна почути вже не такі явні відгомони естетичних ідей. У XVII - XVIII ст. естетичний критерій виражає ступінь досконалості теорії.

Пізнаючи приховану гармонію світу, наука зближується з мистецтвом. У неї є своя естетика, і естетичний початок відіграє велику роль у розвитку наукового пізнання. Потворна естетична конструкція не задовольняє вчених, породжуючи в них почуття інтелектуального дискомфорту і, навпаки, краса і досконалість теоретичних побудов є для вчених знаком істини. Так, П. Дірак вважав красу формули (або її витонченість) як гарантію істинності; Ж. Адамара писав: «винахід - це вибір; цим вибором владно керує почуття наукової краси» 268.

У сучасній науці зміцнюються подання про необхідність відповідності наукових концепцій краси і гармонії, про естетичну сторону пізнання, а красу як евристичному принципі, стосовно до теорій, законів, концепцій. Пошуки краси, тобто єдності та симетрії законів природи - часто виступає як стимул наукової творчості. В. Гейзенберг вважав, що природознавство заряд несе в собі духовність, органічно сполучаючись з такою цінністю як краса.

Гуманітарний стиль мислення являє собою відродження єдності правди, добра і краси як основи і квінтесенції духовної культури.

Ідея ця завжди була в традиціях нашої вітчизняної культури. Ще в 20-і роки Н.К. Реріх ставив питання про «культуру духу» як основі всієї людської діяльності, особливо у науково-технічних її проявах. Реріх стверджував єдність пізнавального, естетичного, етичного ставлення людини до світу. У кому не вихована «культура духу», той мусить бути позбавлений права

займатися наукою, вважав Реріх. Інакше після нас залишаться самі грізні пустелі - «пустелі духу» крім матеріальних пустинь269.