Натурфілософія як історична форма взаємозвязку філософії і науки

Т атурфілософія-спосіб світорозуміння, заснований на деяких умоглядно встановлених загальних принципах і дає загальну картину, яка охоплює всю природу в цілому.Натурфілософія була історично першою формою раціонального мислення, спрямованого на пізнання природи, взятої в її цілісності.

Філософія, принаймні, до середини XVIII ст. охоплювала переважну частина знання про природу і обществе86. До XVIII ст. утвердилося поняття «природні науки" та "моральні науки», в XIX ст. - Набуло поширення таке поняття як «гуманітарні науки». При цьому наука до кінця XIX ст. займалася переважно емпіричними дослідженнями. Загальнотеоретичні питання конкретних наук займалася філософія, яку обєднує з наукою прагнення до побудови системи знань в теоретичній формі, до логічної доказовості своїх висновків.

Довго вважалося, що філософія - натурфілософія - це наука наук, здатна виходити за межі досвіду і давати «сверхопитних» знання. В її рамках висловлювалися деякі геніальні думки і гіпотези, були передбачити більш пізні відкриття, але разом із тим було наговорено чимало дурниці. Філософські дослідження теоретичних проблем приватних наук не спиралися на достатній з цією метою емпіричний матеріал (ще не накопичений), тому вони носили абстрактний, умоглядний характер, а їх результати часто вступали в протиріччя з фактами. Натурфілософія заміняла невідомі ще дійсні звязку явищ вигаданими, фантастичними і навязувала науці апріорні, відірвані від реальності схеми та гіпотези. Особливо виразно це виявилося у XIX ст., Коли відбулася зміна статусу, структури та предмету теоретичного природознавства.

До кінця XVIII - початку XIX ст. експериментально-математичне природознавство накопичила достатню кількість експериментального матеріалу. Виникла проблема пошуку загального принципу, що обєднує емпіричні факти, і координації теоретичних та експериментальних досліджень у рамках окремих наук. Натурфілософські теоретичні конструкти, філософські системи, засновані на спекулятивному типі побудови знань, тобто на виведення його без звернення до практики, за допомогою рефлексії, онтологізі-рова теоретичні концепції, які часто носили умоглядний і спекулятивний характер, виявилися нездатними вирішити філософські проблеми, висунуті розвитком науки.

Становлення дисциплінарної структури науки, інституціональна професіоналізація наукової діяльності зробили нагальною завдання осмислення сутності науково-пізнавальної діяльності, критичної оцінки передумов і процедур наукової діяльності, що протікає в різних когнітивних і соціокультурних умовах; значення і ролі світоглядних і філософських ідей і подань у розвитку наукових досліджень.

Відбувається усвідомлення недостатності та обмеженості умоглядних, спекулятивних міркувань (що виходять з чистої сили розуму) класичної натурфілософії і метафізики. Наука прагне відмовитися від навязування їй апріорних, відірване від реальності схем і гіпотез, оскільки вони вже надавали гальмівний вплив на розвиток природознавства. Натурфілософії як «науки наук» приходить кінець. Це дало підставу певної групи мислителів висловити ідею, що ера метафізики закінчилася, і розпочалася ера позитивного знання, ера позитивної філософії.

Таким чином, основними причинами «загибелі» натурфілософії були: формування природничих наук, що досягли певного ступеня зрілості;

• усвідомлення обмеженості абстрактних умоглядних (спекулятивних) узагальнень, критика натурфілософські побудов з боку великих натуралістів;

• критика натурфілософії позитивізмом (О. Конт, Дж.С. Мілль, Г. З-пенсер тощо), який виник у 30-ті роки XIXв. і проголосив рішучий розрив з філософської ( «метафізичної») традицією, вважаючи, що наука не потребує ніякої що стоїть над нею філософією.