Неорганічна природа

У неорганічної природи виділяють наступні рівні організації буття: вакуум - субмікроелементарний - мікроелементарний - ядерний - атомарний - молекулярний - рівень макроскопічних тіл - планети - зоряно-планетні комплекси - галактики - Метагалактика.

Найбільш фундаментальним рівнем організації фізичної реальності є вакуум.Це дивно складна і цікава середу, яка лежить в основі всіх інших відомих фізичних обєктів і значною мірою визначає їхню природу. У вакуумі постійно відбуваються складні процеси, повязані з безперервним появою і зникненням так званих «віртуальних частинок». Віртуальні частки - це своєрідні потенції відповідних типів елементарних частинок; частинки, готові до народження, але не народжуються, що виникають і зникають в дуже короткі проміжки часу. За певних умов вони можуть вирватися з вакууму, перетворюючись на «нормальні», актуальні елементарні частинки. У вакуумі народжуються і зникають електрони і позитрони, протони і антипротона, взагалі всі існуючі в природі частки і античастинки. Сучасні фізики вважають, що потенційно (віртуально) вакуум містить всі можливі частки і стани, які можуть бути породжені ним при наявності відповідних умов. Вакуум, вважають сучасні фізики, «кишить» не народилися (віртуальними) частками. Саме зважаючи на ці своїх особливостей він виявляється зовсім не найбільш «бідним», а, навпаки, потенційно найбільш «багатим» видом буття.

До визнання такою воістину вселенської ролі вакууму сучасна фізика та космологія прийшли не відразу. Вони йшли різними шляхами, а тепер несподівано зійшлися: на перехресті обох наук виростає нова наукова концепція світобудови. Висловлюється припущення, що наша Всесвіт виник в результаті породження елементарних частинок в результаті одного з фазових переходів вакууму ( «самоузгоджений модель Всесвіту»).

У філософському аспекті сучасні дослідження вакууму активізували вивчення традицій розуміння категорії «небуття» у давньосхідної філософії.Небуття в їх уявленні - це ніщо особливого роду: вона хоч і безтілесність і не наділене якими або конкретними властивостями чи рисами, однак за своїм онтологічної статусом не тільки не поступається буття, а й перевищує його, будучи генетично первинним, небуття має практично необмежені креативними можливостями і в цій якості виступає істотним моментом і істотною умовою становлення як такого. Тобто давньосхідних концепція небуття (ніщо) у її онтологічному відношенні до буття в ряді істотних пунктів нагадує сучасну наукову концепцію вакууму як субстанціональної-генетичного підстави астрономічної Всесвіту. В першу чергу своєю креативною функцією.