Просторово-часова структура буття

Простір і час - філософські категорії, за допомогою яких про значаться форми буття речей і явищ.

Простір -категорія, що характеризує співіснування обєктів, їх розташування відносно один одного, подія.Час - категорія, що виражає тривалість процесів, що протікають, послідовність зміни станів у ході зміни і розвитку систем.

Визначення хоча б в самому першому наближенні масштабів у просторі і ритміки зміни в часі природних і соціальних систем як процедура подання фундаментальних параметрів буття є необхідною умовою не тільки процесу осягнення світу людиною, а й усвідомлення ним самого себе.

В історії філософії і науки сформувалося дві концепції простору і часу субстанціональні і реляційна.

Згідно субстанціональної концепції простір і час існує незалежно від природи, від обєктів. Таке розуміння простору і часу сформувалося в класичній механіці Ньютона. Реляційна концепція простору і часу стверджує, що всі просторові і часові характеристики є відносинами, природа яких визначається характером взаємодії обєктів. Значний внесок у розробку цієї концепції внесла загальна і спеціальна теорія відносності А. Ейнштейна 199. В її рамках було доведено зміна просторових характеристик обєктів залежно від маси (викривлення простору поблизу обєктів, що володіють величезними масами) і залежність часових характеристик від швидкості переміщення обєктів (прискорення часу при русі зі швидкостями близькими до швидкості світла).

На початку XX ст. фізика виявила глибокий звязок між простором і часом. Виявилося, що час є четвертий вимір світу, а просторово-тимчасової зріз нашої Метагалактика характеризується формулою 3 +1 (три просторових виміри та одне тимчасове). Ця фундаментальна характеристика визначила матеріальне будова Метагалактика. Сучасна наука вважає, що можуть існувати світи з іншими просторово-часовими параметрами. Учені припускають, що при народженні нашої Метагалактика існувало десятімерное простір - час. Чотири виміри (формула 3 +1) стали формами буття матерії на макроскопічному рівні, а шість - визначають структуру мікросвіту, розміри якого менше 10 ~ 33 см. Очевидно, що ця структура не має аналогів в макросвіті, в якому живе людина. Чотиривимірний простір-час органічно повязано з матерією і рухом макросвіту.

В останні десятиліття XX ст. була висловлена гіпотеза про те, що властивості простору і часу відрізняються своєрідністю для кожного структурного рівня буття: біологічних процесів притаманне біологічне простір і час, соціальним - соціальний простір і час.

Так, особливості біологічного простору-часу проявляються вже на рівні білкових молекул у формі асиметрії (порушення повної відповідності та розташування частин цілого щодо якогось центру) «лівого» і «правого» в угрупованнях атомів. Живі центри утворюються тільки з тих молекул, в яких є «лівостороння» угрупування. У неживій природі нетразлічія між «правим» та «лівим». Каменя все одно де лежать: ліворуч або праворуч. Рослина ж чітко розрізняє ці властивості простору, що особливо видно на кучерявих рослинах, завивали «спіралі-вусики» тільки справа наліво. Має свою специфіку і тимчасова організація живого. Рослини змінюють тривалість протікання в них біологічних і хімічних процесів в залежності від часу доби, погоди і т. д.

Особливості прояву просторово-часової структури характерні і для людини як біологічної істоти. Йому властиво, наприклад, інтуїтивне відчуття часу. У нас як би вбудовані «біологічні годинники». І тут немає нічого надприродного, якщо врахувати, що людина - закономірний підсумок розвитку галактики, а тому може «відчувати» її ритми. Медики відкрили, що наші внутрішні органи працюють з різним ступенем інтенсивності в різний час доби.

Свою специфіку має простір і час життя суспільства.Людство, на відміну від тварин, відразу ж почало формувати особливу просторову сферу своєї життєдіяльності; виготовляти знаряддя праці, будувати житла і цілі поселення, створювати пасовища, одомашнювати диких звірів і т. д. Поруч з неосвоєною природою зявилася «друга», «олюднених» природа. Якщо в неживої і біологічної формах матерії простір включає тільки звязку предметів, то в соціальний простір входить і ставлення людини до предметів, до місця свого проживання. Наприклад, поняття «Батьківщина» характеризує не тільки певну територію, місце народження та життя людини, але і його ставлення до цього місця: людина має почуття любові до ландшафту (це можуть бути ліс, гори, море, океан, поля) і сумує, якщо з якоїсь причини змушений жити в іншому місці.

Соціальне час - форма буття суспільства, що виражає тривалість історичних процесів, їх зміну, що виникає в ході діяльності людей. Соціальне час характеризується не тільки нерівномірністю протікання, але і багаторівневою структурою. У ній можна виділити час, що визначає історію походження роду людського, час утворення націй і народностей, час розвитку і зміни цілих епох і формацій, а також час індивідуального буття людини.

Соціальні процеси мають різну тривалість. Родоплемінного суспільства і перші цивілізації стародавнього світу сягають корінням у товщу століть, що становить кілька десятків тисяч років. Середньовічне суспільство проіснувало близько 1400 років, а сучасний спосіб життя триває всього близько 300 років. Зміна етапів розвитку суспільства характеризується прискоренням темпів соціальних змін, що знайшло своє відображення в розумінні часу. Стародавні цивілізації сприймали час як повторюваний цикл, в якому особливу цінність володіло минуле, що зберігає необхідні для життя навички і знання. Усвідомлення тимчасового незворотності руху в античності стало підставою конституювання соціального часу як цінності: «Самое дорогоцінний - час» (Антифонт).

З появою християнства часовий цикл розвернувся в лінію, вектор якої був спрямований в майбутнє. У християнській культурі лінійна тимчасова схема набуває характеру жорсткої есхатологічної асиметрії, що доповнює аксіологічного асиметрією тимчасовості (миті) земного існування і тимчасової нескінченності «життя вічного».

Специфічне сприйняття часу сформувалося індустріальною цивілізацією. Погоня за прибутком вимагала постійної інтенсифікації праці, ущільнення подій і процесів, що протікають в одиницю часу. Не випадково саме в цю епоху було винайдено секундна стрілка, як свідчення прискорення ритму життя. Розпочався «біг часу», що перевищує рівень біологічного ритму людського тіла і що відбуваються в ньому фізіологічних процесів. Прискорення ритму соціального життя продовжується, що негативно позначається на здоровї людей. У сучасній філософії акцент розуміння соціального часу все більше зміщується з його трактування як втіленого в календарі обєктивного параметра соціальних процесів на інтерпретацію темпоральність людського існування (Хайдеггер).

У рамках постнекласичної науки відбувається своєрідне «РЕТЕПФЛТЩФЙЕ часу» на основі дослідження нелінійних систем. Особливо активно і плідно ідею «конструктивної ролі часу», його «входження« в усі галузі і сфери спеціально-наукового пізнання розвиває І. Пригожий. Він стверджує, що час проникло не лише в біологію, геологію та соціальні науки, а й на ті два рівні організації буття, з яких його традиційно виключали: макроскопічний і космічний. Не тільки життя, але й Всесвіт у цілому має історію, і ця обставина тягне за собою важливі наслідки.