Редукціонізм. Ефективність та обмеженість редукціоністскіх програм в науці

У класичній науці панувало уявлення про можливості відомостей ня всього різноманіття світу до єдиного фундаментального структурному рівню - до елементарних сутностей, опису і пояснення якісної визначеності складних матеріальних утворень як результату різних поєднання цих елементарних сутностей. Така методологічна позиція отримала назву редукціонізм.

Процес редукції як методологічний прийом вирішення певної наукової проблеми є невідємною частиною наукового пізнання, поряд з ідеалізацією, моделюванням і т.п. Наприклад, при розшифровці генетичного коду ряд біологічних закономірностей був зведений до більш простих правил кодування і законам хімічних взаємодій. Планетарна модель атома дозволила вивести безліч хімічних властивостей елементів із таких фундаментальних показників, що заряд ядра і розподілу електронів по орбітах. Але в тих випадках, коли редукція абсолютизується, коли передбачається, що все різноманіття світу можна повністю звести до певних елементарних рівнів, цей прийом стає основою механіцизму (у різних його різновидах - фізикалізму, біологізму, соціал-дарвінізму і т.п.). Так, наприклад, мрією Т. Гоббса було звести всі науки до фізики, а Ф. Бекон називав фізику «матірю наук».

У XX столітті ці мрії втілилися в методологічної концепції «єдиної науки», яка виникла б на базі фізики (Р. Карнапом та ін.) У статті з промовистою назвою «фізикалістськи мова як універсальна мова науки» (1931 р.) Карнапом характеризує фізикалізму як вимога адекватного перекладу пропозицій всіх наук, що містять опис усіх предметів у термінах спостереження, на пропозиції, що складаються виключно з термінів, які вживаються у фізиці. Можливість такого перекладу він розглядав як критерій їх наукової осмисленості. Такий підхід він пробував провести відносно всіх наук без винятку, в тому числі й психології, соціології.

Неопозітівісти (Шлік, Карнапом, Франк, Рейхенбах, Нейрат та ін) бачили в мові емпірично верифіковані висловлювань про фізичні обєкти й у мові математичної фізики прототип ідеального кошти міждисциплінарного спілкування. Вони розглядали істинність будь-якого положення будь-якої науки в залежності від можливості його перекладу на мову фізики. За словами Гемпеля, всі галузі науки, в принципі, однієї і тієї ж природи, вони-галузі єдиної науки, фізики. Цю ж думку висловлює і Д. Армстронг у 1968 р.: єдиною обєктивною реальністю є фізична реальність, отже, будь-які властивості людини і будь-якого обєкта взагалі можуть бути зредуковані до виключно фізичними властивостями.

У другій половині XX ст. наголошується розчарування програмою фізика-лізм, відхід від принципу радикального редукционізма. Однією з причин кризи фізикалізму і редукционізма було усвідомлення неможливості побудувати «всемогутні» формальні структури (теорема Геделя про неповноту) 192.

Фізикалізму у вирішенні проблеми єдності наукового знання сам по собі не досяг мети, але він, тим не менше, стимулював інтерес до створення нових знакових систем у науці, до конструювання штучних формалізованих мов, а тим самим створення необхідних передумов для появи кібернетики, компютерної логіки, Когнітологія і т.п. Разом з тим проблема ставлення фізичного знання до інших видів наукового знання залишається досить актуальною. Слід зазначити, що саме по собі застосування законів і методів фізики (фундаментальної науки) для вивчення обєктів інших структурних рівнів організації світу ще не веде автоматично до редукціонізм. Такі тенденції дуже плідні, якщо вони не збільшуються принципами механістичного світогляду.