Телеологічного концепції в сучасній науці. Антропний принцип і його філософські тлумачення

Одним з різновидів детермінації є цільова детермінація (teleos - мета); принцип «кінцевих причин» (causa finalis) відповідно до якого ідеально постуліруемая мету, кінцевий результат, надає обєктивне вплив на хід процесу, приймає різні форми у різних телеологічного концепціях.

Вперше уявлення про цільової детермінації вводить Арістотель.Згідно з ним, кожен предмет природи має внутрішню актуальну нескінченну з утримання мету, цільову причину, яка є джерелом «прагнень», що реалізуються в процесі розвитку предмета, руху від нижчих щаблів природи до вищих (іманентна телеологія).

Ідеї іманентної телеології в Новий час розробляли Лейбніц у вченні про встановленою гармонії, Шеллінг у вченні про світову душу. Обєктивний ідеалізм, Гегель, неотомізм, неовіталізм, неофіналізм і т.п. філософські концепції виходять з наявності у світі обєктивних внечеловеческіх цілей і доцільності. Найчастіше таким целеполагающім початком вважався Абсолютний дух, Світовий розум, Бог, які знаходяться поза світом і вносять цілі в створену для природу людини.

Наука стверджує природний характер доцільності. Вона виходить з того, що не частини визначають доцільну організацію цілого, а ціле в процесі свого розвитку створює доцільну пристосованість будови частин. Так, наприклад, дарвінізм пояснює органічну доцільність як пристосування організму до умов її існування; кібернетика - дією зворотного звязку. У сучасній науці сформувалася цільовий підхід, суть якої полягає в тому, що наукове дослідження звертається до кінцевої стадії, результату процесу як його цілі, відправляючись від якої аналітично встановлюються причини, через їх слідству.

Особлива увага, що сучасна наука приділяє цільової детермінації обумовлено рядом нових відкриттів у фізиці, космології. У звязку з цим в науку виникла своєрідна «телеологічного проблема».Вона полягає в необхідності пояснити надзвичайно високу і тонку взаємоузгодження ряду фундаментальних властивостей і характеристик нашого Всесвіту. Виявляється, що зміну деяких з цих властивостей (навіть на соті частки відсотка) при збереженні всіх інших звязків і параметрів незмінними призвело б до катастрофічних наслідків для всього світового цілого. При чому багато властивостей нашого Всесвіту не тільки забезпечують стабільність і якісне різноманіття природи, а й надзвичайно сприятливі для існування життя та розуму.

На підставі цього у 70-і роки XX в. було сформульовано антропний принцип, що встановлює залежність існування людини від фізичних параметрів Всесвіту. Фізичні розрахунки показують, що якби змінилася хоча б одна з наявних фундаментальних сталих, то стало б неможливим існування тих чи інших фізичних обєктів - ядер, атомів і т.п. Приміром, якщо зменшити масу протона на 30%, то в нашому світі не було б будь-які атоми, крім атома водню. Осмислення цих залежностей і призвело до формулювання антропного принципу американським фахівцем з теорії гравітації Б. Картером, згідно з яким Всесвіт має такі властивості, що в ній на певному етапі з необхідністю могла виникнути життя і свідомість (спостерігач). Тобто Вселенная має властивості, які ми спостерігаємо, з тієї причини, що вони визначають пізнає саму можливість існування субєкта (спостерігача). На основі такого припущення можна обчислити деякі співвідношення фізичних констант (масу протона і електрона, заряд електрона, гравітаційну постійну, швидкість світла в вакуумі і т.п.).

Антропний принцип відомий в різних формулюваннях і розбіжності і суперечки навколо нього багато в чому повязані з двозначністю вживаних понять. Так, Дж. Барроу і Ф. Тіплер у їх спільній книзі, яка настільки ж дискусійна, як і популярна: «Антропний космологічний принцип» (1986), починають з «слабкої антропного принципи», який визначається наступним чином: «що спостерігається значення усіх фізичних і космологічних величин не випадкове, але вимогою продиктовано забезпечити існування областей, де могла б виникнути життя на вуглецевої основі, а також вимогою, щоб вік Всесвіту був досить великий, такчтоби це подія вже відбулася. «Сильна» версія формулювання антропного принципу в цієї роботи така: «Всесвіт повинна володіти такими властивостями, які на певному етапі її історії дозволяють життя розвинутись».

Антропний космологічний принцип несе певну філософське навантаження - спричиняє різні світоглядні інтерпретації - матеріалістичну і ідеалістичну. У світоглядних плані антропний принцип втілює в собі ідею взаємозвязку людини та універсуму, висловлену ще в античності. Її розвивали і розробляли філософи і натуралісти протягом багатьох століть: Протагор, Анаксимандр - в античну епоху, Дж. Бруно - в епоху Відродження, К. Ціолковський, Тейяр де Шарден, Ф. Крік,

Ф. Хойл, Ф. Дійсно и др. - в XX ст. Так, Дж. Уїлер, перебільшуючи роль спостерігача, звертається до ідеалістичних положенням філософії Дж. Берклі. П. Девіс пише, що антропний принцип схожий на традиційному релігійному поясненню світу: Бог створив світ, щоб люди населяли його. Ф. Хойл стверджує, що антропний характеристики Всесвіту виглядають як підтвердження віри у Творця, спроектував світ так, щоб задовольняти в точності нашим вимогам. С. Хоукінга стверджує, що спостережувані властивості Всесвіту прямо залежать від існування нас як спостерігачів.