Наукова картина світу

Другий блок основ науки становить наукова картина світу - цілісна система уявлень про загальні властивості і закономірності дійсності, побудована в результаті узагальнення та синтезу фундаментальних наукових понять і принципів. Вона складається в результаті синтезу знань, одержуваних у різних науках, і містить загальні уявлення про світ, що виробляються на відповідних стадіях їхнього історичного розвитку.

Наукова картина світу включає в себе уявлення про:

• фундаментальних обєктах, з яких покладаються побудованими всі інші обєкти, що вивчаються відповідної наукою;

• типології досліджуваних обєктів;

• загальних особливостях їх взаємодії;

• просторово - часовий структурі реальності.

Всі ці уявлення можуть бути описані в системі онтологічних постулатів, за допомогою яких описується картина досліджуваної реальності і які виступають як основа наукових теорій відповідної дисципліни. Наприклад, постулати, згідно з яким світ складається з неподільних атомів і їх взаємодія здійснюється як миттєва передача сил по прямій; атоми і утворені з них тіла переміщуються в абсолютному просторі з плином абсолютного часу, описують картину світу, що склалася в другій половині XVII ст. і що отримала згодом назву механічної картини світу.

Перехід від механічної до електродинамічної (остання чверть XIX ст.), А потім до квантово-релятивістської картині фізичної реальності (перша половина XX ст.) Супроводжувався зміною системи онтологічних принципів фізики. Особливо радикальним він був у період становлення квантово-релятивістської фізики (ломка принципів неподільності атомів, існування абсолютного простору-часу, лапласовской детермінації фізичних процесів).

Формування наукової картини світу завжди протікає не тільки як процес внутрінаучного характеру, а й як взаємодія науки з іншими галузями культури.

Причому ця взаємодія здійснюється не тільки в сфері духовної культури, а й через опредметнення наукових знань у виробництві, що призводить до створення нових обєктів штучної матеріального середовища, які, у свою чергу, стають еталонними формами і основою для продукування нових предметних образів, з якими оперує людське мислення. У процесі становлення і розвитку картин світу наука активно використовує образи, аналогії, асоціації, що йдуть коренями в предметно-практичну діяльність людства (образи корпускули, хвилі, суцільного середовища, образи співвідношення частини і цілого як наочних уявлень про системної організації обєктів і т. д. ). Цей шар наочних образів входить в картину досліджуваної реальності і багато в чому робить її зрозумілою і «природної» системою уявлень про природу.

У цьому сенсі наукова картина світу розвивається, з одного боку, під безпосереднім впливом нових теорій і фактів, постійно співвідноситься з нею, а з іншого - відчуває на собі вплив пануючих цінностей культури, змінюється в процесі їх історичної еволюції, надаючи на них активну обернений вплив .

Наукова картина світу стає основою для формування узагальненої характеристики предмета дослідження, забезпечує систематизацію знань у рамках відповідної науки. З нею повязані різні типи теорій наукової дисципліни (фундаментальні та прикладні), а також досвідчені факти, на які спираються і з якими повинні бути узгоджені принципи картини реальності. Одночасно вона функціонує і як дослідницька програма, яка целенаправляет постановку задач емпіричного і теоретичного пошуку та вибір засобів їх вирішення. Тому ложка картини реальності означає зміну стратегії глибинної дослідження і завжди являє собою наукову революцію.

Філософські підстави науки

Будь-яка нова ідея, щоб стати постулатом картини світу, або принципом, що виражає новий ідеал і норматив наукового пізнання, повинна пройти через процедуру філософського обгрунтування.

Поняття «філософські підстави науки» висловлює підстави, що виходять за межі конкретної предметної області знання в область граничних підстав, це філософські ідеї та принципи, які містяться в даній науці (наукової дисципліни, концепції і т. п.) і дають самі загальні орієнтири для пізнавальної діяльності.

Філософські обгрунтування науки забезпечують: своєрідну «стикування» нового наукового знання з панівним світоглядом, культурою, включаючи його у соціокультурний контекст епохи; функцію обгрунтування вже здобутих знань;

• евристичну функцію, беручи участь у будівництві нових теорій, розбудову нормативних структур науки і картин реальності71.

У структурі філософських підстав можна виділити, щонайменше, дві взаємоповязані підсистеми:

• онтологічну, представлену сіткою категорій, які служать матрицею розуміння і пізнання досліджуваних обєктів (категорії «річ», «властивість», «ставлення», «процес», «стан», «причинність», «необхідність», «випадковість», « простір »,« час »і т. п.);

• епістемологічних, виражену категоріальним схемами, які характеризують пізнавальні процедури і їх результат (розуміння істини, методу, знання, пояснення, докази, теорії, факту і т. п.).

Обидві підсистеми історично розвиваються в залежності від типів обєктів, які освоює наука, і від еволюції нормативних структур, що забезпечують освоєння таких обєктів. Розвиток філософських підстав виступає необхідною передумовою експансії науки на нові предметні області. Дуже часто від вихідних філософських ідей залежить ступінь обгрунтованості гіпотези і концепції.

Філософські ідеї і уявлення обєктивно присутні в науковому дослідженні й існують незалежно від того, усвідомлює це дослідник чи ні.

Аналізуючи історію розвитку наукової думки, А. Койро стверджує, що:

• наукова думка ніколи не побуту повністю відділена від філософської думки;

• великі наукові революції завжди визначалися катастрофою або зміною філософських концепцій;

• наукова думка розвивалася не у вакуумі, це розвиток завжди відбувалося в рамках певних ідей, фундаментальних принципів, наділених аксіоматичної очевидністю, які, як правило, вважалися належать власне філософіі72.

На думку А. Уайтхеда, філософський висновок не тільки виробляє картину світу і будує на цій основі світогляд, воно має і науково-евристичне значення, справляє зворотний вплив на хід наукового дослідження, коли вироблені з його допомогою категорії стають стимулами й орієнтирами теоретичного пошуку.

Метафізика не «хвороба» в тілі науки, не безпідставні мрії наяву або вилив почуттів, наділених у філософські поняття, стверджує Уайтхед. Вона не що інше, як чистий і сильний вираз спекулятивного (пояснює, а не прагматично-операційного) духу науки з її вічним прагненням до раціоналізації «грубої фактичності» безпосередній данності73. Крім того, філософське узагальнення наукових ідей з різних областей знань здатне намітити міждисциплінарні звязку наук, виявити і обгрунтувати близьку інтеграцію наук, раніше далеко віддалених один від одного. На думку акад. А.Б. Мігдал, серйозна наукова праця неможлива без прикладної філософії, якісної сторони досліджень, що допомагає намітити контури передбачуваного рішення і в кінці роботи осмислити отримані результати і дати їм правильну інтерпретацію.

Але філософська позиція вченого не гарантує, а значить і не забезпечує знаходження ним істини. Успіх наукового пізнання, перш за все, визначається компетенцією вченого як фахівця в певній галузі. Але при цьому слід наголосити, що філософське знання формує спільну культуру мислення дослідника.

В історичному розвитку природознавства особливу роль у розробці проблематики, повязаної з формуванням і розвитком науки філософських підстав, відіграли видатні натуралісти, що зєднали у своїй діяльності конкретно-наукові та філософські студії. Глибокі фізичні ідеї завжди плід філософського осмислення фізики. Про це свідчить творчість В. Гейзенберга, А. Ейнштейна, Н. Бора, М. Планка та ін Наприклад, на фізичні ідеї В. Гейзенберга вплинула філософія Платона; на фундаментальні розробки в галузі квантової механіки Е. Шредінгера - діалектичні ідеї староіндійської філософії; на формування концепції додатковості Н. Бора евристичне вплив робили його симпатії до екзистенціальної діалектики С. Кєркегора. За словами А. Ейнштейна, Н. Бор демонстрував «найвищу музичність в області думки», критично-рефлексивний мислення стиль, сформований не без непрямого впливу витонченою і парадоксальною діалектики Кєркегора.

Звичайно, вплив філософсько-світоглядних передумов на наукова творчість, на інновації в галузі науки не можна трактувати надмірно спрощено і категорично. Філософські роздуми над наукою формують самосвідомість науки, сприяють кращому розумінню її можливостей і перспектив, механізмів і рушійних сил зростання наукового знання, характеру його взаємин з іншими формами суспільної свідомості, способом життя і культурою.

Філософські підстави науки поряд з функцією обгрунтування уже здобутих знань виконують також евристичну функцію.Вони беруть активну участь у побудові нових теорій, цілеспрямований нормативних перебудову структур науки і картин реальності. Використовувані в цьому процесі філософські ідеї та принципи можуть застосовуватися і для обгрунтування отриманих результатів (нових онтології і нових уявлень про метод). Але збіг філософської евристики філософського обгрунтування і не є обовязковим. Може статися, що в процесі формування нових уявлень дослідник використовує одні філософські ідеї та принципи, а потім розвинені ним подання отримують іншу філософську інтерпретацію, і тільки так вони знаходять визнання і включаються в культуру. Таким чином, філософські підстави науки гетерогенних і допускають варіації філософських ідей і категоріальних смислів, що застосовуються в дослідницькій діяльності.

Формування та трансформація філософських підстав науки вимагають як філософської, так і спеціальної наукової ерудиції (розуміння особливостей предмета відповідної науки, її традицій, зразків діяльності і т. п.). Вони здійснюються шляхом вибірки і подальшої адаптації ідей, вироблених у філософському аналізі, до потреб певної галузі наукового пізнання, що призводить до конкретизації вихідних філософських ідей, їх уточнення, виникненню нових категоріальних смислів, які після вторинної рефлексії експлікується як новий зміст філософських категорій. Весь цей комплекс досліджень на стикові між філософією та конкретною наукою здійснюється спільно філософами і вченими-фахівцями в даній науці. В даний час цей особливий шар дослідницької діяльності позначений як філософія та методологія науки.

Стверджуючи вплив філософії на науку, слід зазначити, що вчений в своїй науковій творчості щодо незалежний від того, яку він займає позицію по відношенню до тих чи інших філософських доктрин:

• філософія не повинна навязувати природознавства апріорні, відірвані від реальності принципи і гіпотези або відкидати бездоказово ті або інші наукові концепції;

• філософія не повинна приймати образ ідеологічного ментора, який має повноваження відкидати чи, навпаки, утверджувати в правах, давати можливість розвитку тих чи інших наукових гіпотез та теорій;

• філософські положення не можуть виступати критеріями істинності чи хибності будь-яких результатів наукового пізнання.