Міфологічний знання

Міфологічний знання -це особливий вид синкретичного зна ния, в рамках якої людина прагне створити цілісну картину світу, спираючись на сукупність емпіричних відомостей, вірувань, різних форм образного освоєння світу.

Міф для стародавніх - це не просто знання чи віра, а чуттєво переживаємо дійсність, він виникає через безпосереднє уживання людини в світ, що доповнюється субєктивним уявою.

У рамках міфології вироблялися певні знання про природу, космос, про самих людей, умови їх буття, форми спілкування і т.д. Міф прагне до цілісного бачення світу. Він дозволяє подолати незнання за допомогою накладення на хаотичну дійсність образно-категоріальної антропоморфної сітки. У міфі людина переносить на зовнішній світ свої мотиви, приписуючи йому людські властивості.

Міфологія оперує олюднених уявленнями про навколишній світ - природі і суспільстві, підживлюючи через цю олюднений конкретно-почуттєві орієнтації, впорядковуючи соціальну практику. Тому міфологія означає не лише міфопоетичної погляд на навколишній світ. Вона включає в себе і магію як спосіб практичного впливу людини на навколишнє природне або соціальне середовище. Віра в можливість безпосереднього впливу на природу виходила з почуття причетності (парти-ціпаціі) з нею людини, яка властива первісній свідомості. Повязані з магією уявлення про світ, зокрема про взаємодію всіх речей, лягли в основу найдавніших натурфілософські вчень і різноманітних «таємних наук», що одержали поширення в пізньоантичної і середньовічну епоху (наприклад, алхімія). Зародки досвідченого природознавства в цей час розвивалися ще значною мірою в тісному звязку з магією, що знаходить відображення в багатьох роботах вчених Відродження (Парацельс, Дж. Делла Порта, Дж. Кардано та ін.)

Міфологічному мислення властиво злитість з емоційною сферою, невиразне поділ субєкта та обєкта, предмета і знака, речі і слова, істоти і її імені, просторово-часових відносин, походження і сутності і т.п.

Леви-Строс вказував на конкретність, метафоричність і образність міфологічного мислення, його здатність до узагальнення, ускладнену символіку, тяжіння до притчі, смислове багатошаровість. Але міфологічне мислення - це не просто нестримна гра фантазії, а своєрідне моделювання світу, що дозволяє фіксувати і передавати досвід поколінь.

Основні принципи пояснення в міфі - генетізм і етіологізм, тобто пояснення природних та соціальних явищ, а також світу в цілому зводився до розповідей про їх походження та творенні (генетізм). Мотивування та докази міфу не потрібні, сприйняття засновано на довірі до мовця. На відміну від казки - зміст міфу видається реальним, тобто втілює колективний, «надійний» досвід осмислення дійсності множиною поколінь. Міфи затверджували прийняту в даному суспільстві систему цінностей, підтримували і санкціонували певні норми поведінки. І в цьому виявляється світоглядна сутність міфу.

Міфологічний знання не зникає з духовної культури людства до цих пір. Деякі особливості міфологічного мислення - зокрема, прагнення перебороти незнання за допомогою накладання на хаотичну дійсність образно-категоріальної антропоморфної сітки - зберігаються у масовому свідомості поряд з елементами філософського та наукового знання, строгої наукової логіки. Коли нема іншого способу розібратися в тому, що являє собою дійсність і як можна оволодіти нею, міфологічне уявлення необхідно, неминуче і позитивно.

У XX ст. спостерігається визначена реміфологізація культури.З одного боку, спостерігається свідоме звернення літераторів до міфології - П. Кафка, Т. Манн, Г. Маркес, Р. Рільке, Б. Пастернак, А. Платонов та ін Причому відбувається як переосмислення традиційних міфів, так і міфотворчість. З іншого - джерелом реміфологізаціі стає напівзнання, яке виникає на тлі високого рівня розвитку спеціалізованого і диференційованого наукового знання.Людина субєктивно і обєктивно виявляється нездатною опанувати знанням як цілісністю, бо для цього необхідно знання про методи, часто недоступних і незрозумілих для непосвячених. «Напівзнання» неминуче містить у собі ілюзій - вони грунтуються на дійсних явищах, які купують в очах людини фантастичний вигляд. У цьому сенсі реміфологізація - універсальний процес. Вона проникає у свідомість гуманітарно-освіченої людини, так і в свідомість вченого, вихованого на природничо грунті.

Реміфологізація - одна з форм експансії буденної свідомості. Міфологічний свідомість живиться не тільки стародавніми, усталеними образами, але і новими соками. Воно нерідко виступає формою масової свідомості нових явищ дійсності, ходу історії і національних судеб44. На масовому рівні культури знов і знов - всупереч усім спробам деміфологізації - спрацьовують принципи світобачення, повязані з вихідними типами соціальності і життєдіяльності народних мас. Велике значення у виникненні та розгортанні сучасних процесів реміфологізаціі свідомості відіграє вразлива і пасивна позиція людини - відчуженого людини - перед сучасною технікою.

Реміфологізація, що охопила в першій половині XX ст. різні боку європейської культури, показала, що і в цьому розвиненому регіоні міф - аж ніяк не архаїка і не тільки доля масової свідомості або художньої творчості. Деякі сучасні дослідники думають, що у наш час значення міфологічного пізнання аж ніяк не зменшуються. Так, П. Фейєрабенд переконаний, що досягнення міфу незрівнянно більш ніж значні наукові: винахідники міфу, на його думку, поклали початок культурі, в той час як раціоналісти лише змінювали її, причому не завжди в кращий бік. Зясування ролі політичного міфу в масовій культурі показало стійкість міфологічного мислення. Введений К. Юнгом термін «архетип» став важливим позначенням налагодженого в колективному підсвідомості попереднього культурного досвіду, з надр якого знову і знову виходять міфологічні образи і символи.

Не тільки в доісторичний період, але й у вік інформатики великим попитом користуються різного роду ворожіння, астрологічні прогнози, що поставляють певної частини людей придатні цілком знання про навколишній світ, життєвих ситуаціях і них самих. Деякі з ворожильні систем, наприклад, старокитайська «Книга змін», налічують тисячі років.

На цьому плані алхімія, мифология, магія, астрологія, містика постануть як певні модальності знання, що мають функціональне значення в певному середовищі. В іншому випадку астрологія, наприклад, не витримала б порівняння з астрономією, а магія - з сучасними технологіями. Їхні вікове виживання і сплески інтересу до поставляється ними даними свідчать про те, що ці форми свідомості як і раніше, протягом століть виконує важливу функцію в особистісному поведінці і суспільної регуляції.