Картезіанська наукова програма

Важливим кроком у формуванні класичної науки, нових ідеалів і норм наукового дослідження було створення картезіанської наукової програми.Її фундатором був французький математик, фізик філософ Рене Декарт (латинізоване імя - Картезій; Renatus Cartesius) (1596 -1650).

Кеплер і Галілей заклали основи наукової картини миру, але мрія Кеплера про створення нової фізики, де всі явища могли б бути пояснені за допомогою якогось фундаментального закону, який би приводив в рух світобудову на зразок того, як гиря приводить в дію годинниковий механізм, була ще далека до свого здійснення. Першим, хто зробив суттєвий крок у виконанні цього програми був Декарт.

Пізнавальну діяльність Декарта відрізняло прагнення проникнути в суть речей, дізнатися якийсь фундаментальний принцип, з якого б все інше виходило як необхідний наслідок. Він постійно думав про це, будучи

інтуїтивно переконаний, що такий принцип обовязково існує. У результаті своїх роздумів Декарт прийшов до висновку, що дороговказом у пошуках істини є сумнів. Це сумнів не є невіря в непізнаваність всього сущого, але лише прийом для знаходження безумовно достовірного початку знання. Розвиваючи скептицизм «нових пірроніков», Декарт стверджував, що людському розуму не дано достовірно знати, який саме метод був використаний Богом, щоб створити речі такими, якими вони є. Людський розум може тільки висувати з цього приводу більш-менш достовірні (правдоподібні) гіпотези.

Завдання науки Декарт бачить у тому, аби з отриманих очевидних почав, в яких більше неможливо засумніватися, вивести пояснення всіх явищ природи. При цьому наука повинна встановлювати не просто закон, що описує поведінку обєкта, а знаходити причини всіх явищ в природі.

Колишня наука виглядала, на думку мислителя, як стародавнє місто з його позаплановими будівлями, серед яких, втім, зустрічаються і будівлі дивовижної краси, але в якому незмінно криві і вузькі вулички. Нова наука повинна створюватися за єдиним планом і з допомогою єдиного методу.

Як інструмент пізнання Декарт розробляє свій метод, який має перетворити пізнання в організовану діяльність, звільнивши його від випадковостей, від таких субєктивних факторів, як спостережливість або гострий розум, з одного боку, удача і щасливий збіг обставин, з іншого. Образно кажучи, метод перетворює наукове пізнання з кустарного промислу в промисловість, з спорадично і випадкового виявлення істин - в систематичне й планомірне їх виробництво.

Основні правила методу, розробленого Декартом такими є:

• починати з простого і очевидного, тобто ділити складне питання на найпростіших елементи, які можна сприймати ясно й незаперечно;

• з нього шляхом дедукції одержувати більш складні висловлювання, діяти при цьому так, щоб не було втрачено жодного ланки, тобто збережена безперервність ланцюга умовиводів.

Для виконання цих дій необхідно два здатності розуму - інтуїція і дедукція.Зразком подібного методу, зразком строго і точного знання для Декарта математика була, якою має наслідувати і філософія, щоб бути найвірогіднішою з наук169.

Декарт вважав, що загальний і необхідний характер математичного знання витікає з природи самого розуму. Отже, головну роль у пізнанні належить дедукції, яка спирається на цілком достовірні інтуїтивно осягаються аксіоми. Згідно раціоналізму картезіанської (раціональність розуміється як загальне, абстрактне, позаісторичного властивість людини, універсальний показник його розумності), логічними ознаками достовірного знання є загальність і необхідність.Вони не можуть бути виведені із досвіду і його узагальнень, а можуть бути почерпнуті тільки з самого розуму або з понять, властивих розуму від народження (теорія вроджених ідей-ідея Бога, духовної і тілесної субстанції), або з понять існуючих у вигляді задатків, нахилів розуму.

Декарт прагнув до глобального пояснення світобудови, розкриттю фундаментальних основ науки. При цьому він виходив з наступних основних постулатів: уявлення про відсутність у світі порожнечі, і про наповнення Всесвіту матерією (духовне начало повністю виноситься за межі природи); ототожнення матерії і простору; незмінності Бога, що обумовлює закон збереження кількості руху. Ототожнюючи матерію і протяг і виганяючи з неї все, що повязане з традиційними уявленнями про форму і душі, Декарт формує механістичне розуміння природи, механістичний картину світу.Основною ознакою матеріальної субстанції, головною відмінністю її від духовної, є подільність до нескінченності. Розуміння світу як гігантської системи тонко сконструйованих машин знімає у Декарта будь-яке розходження між природним і штучним (створеним людиною), характерне для античної та середньовічної науки. Рослина - такий же механізм як і годинник, дії природних процесів подібно до дій механізму, з тією лише різницею, що тонкість і майстерність цих процесів настільки ж перевершує створене людиною, наскільки мистецтво нескінченного творця досконаліше мистецтва творця кінцевого. У природі немає нічого неподільного - ця теза є одним з основних у науковій програмі Декарта. Таким чином, відкидаючи атомізм як філософське вчення, він приймає його як фізичну гіпотезу у вигляді теорії корпускул, яка отримала загальне поширення в науці XVII- XVIII ст.