Менталітет соціуму: проблеми знання, пізнання, перетворення

Строго кажучи, повну характеристику будь-якого соціального явища (і вся сукупність колізій, повязаних з проблемою менталітету, не є в цьому сенсі винятком) можна отримати лише в триєдність його розгляду:

- На рівні знання сутності і відмінних рис цього явища; - на рівні пізнання цієї сутності в її динаміці і безперервному поглибленні, тобто на рівні методології та методики одержання нового знання про те чи інше явище; - на рівні формування та перетворення відповідних характеристик даного явища , активного (у разі потреби, зрозуміло) втручання в вимагають такого перетворення і (що не менш важливо) піддаються їм параметри обєкту або явища.

Саме в цій логіці, у цій методологічної тріаді доцільно розглянути і питання, що цікавлять нас особливості категорії "менталітет соціуму", взаємини цієї категорії з іншими поняттями і категоріями, так чи інакше характеризують ментальні підстави життя людини і суспільства.

Про сутність категорії "менталітет соціуму"

Підкреслюючи необхідність розширення і поглиблення досліджень з усієї сукупності проблем менталітету, відзначимо деякі вихідні положення, які можуть бути покладені в основу таких досліджень. Вже зараз можна вказати на ряд сутнісних особливостей менталітету, що дозволяють відрізнити його від ряду близьких, але все ж таки не тотожних йому категорій.

Менталітет не ідентичний категоріями "свідомість", "поведінкові установки" і т.п. Він характеризує глибинні, критеріальні підстави особистісних і суспільних відносин до різних сторін життя, поведінки та вчинків. Можна стверджувати, що менталітет являє собою критеріальні основу особистісного і суспільної свідомості.

У звязку з цим слід розрізняти:

- Індивідуальний менталітет - на рівні конкретної людини, конкретної особистості; - суспільний менталітет - на рівні груп, колективів, спільнот, які відрізняються за національно-етнічними, класовими, професійними, віковими та іншими ознаками; - менталітет соціуму - на рівні інтегрально зрозумілого суспільства, що обєднує всі вхідні в нього спільноти, колективи і групи, усіх індивідів, тобто на рівні всього народу, що проживає і жізнетворящего в даній країні, в даній історично склалася соціокультурної середовищі і безперервно відтворюється в змінюють один одного покоління.

На відміну від індивідуального і суспільної свідомості, менталітет не обмежений лише когнітивної, психофізіологічною сферою людського існування. Менталітет - категорія, насамперед, соціальна, а в більш широкому плані, і це треба підкреслити особливо, категорія - моральна, моральна.Тільки за цих умов менталітет може виконувати функції критеріальних підстав по відношенню до індивідуального і суспільній свідомості, світоглядом та поведінкою.

Саме в соціальній сфері, а тільки аж ніяк не на рівні свідомості, самосвідомості або підсвідомості особистості, формуються ті критеріальні підстави і цінності, з якими людина свідомо чи підсвідомо звіряє своє ставлення до життя, свою поведінку і вчинки. Саме глибинні, "кореневі", відносно стійкі, стабільні ментальні якості і характеристики, а аж ніяк не рухомі і конформістськи "гнучкі" елементи індивідуального і суспільної свідомості, чутливі до всіляких маніпуляцій і деформацій і тому минущі в часі, є обєктами соціального спадкування і зберігаються в довготривалої соціальної памяті, що зумовлює зміст і структуру соціально-генетичного коду і особистості, і суспільства.

Менталітет - це не стільки що став, вже відбувся результат людських відносин і поведінки, скільки очікування цього результату, який має відбутися на основі зумовлюють його релігійних, філософських, історичних, культурологічних, економічні, науково-технічних, політичних, етичних та освітньо-виховних доктрин, а також того життєвого устрою, який, з одного боку, детермінує ці доктрини, а з іншого, - сам змінюється під впливом цих змінюються в часі доктрин, відчуваючи їх що формує вплив.

Якщо по відношенню до особистості менталітет все ще зберігає примат своєї соціально-психологічної, когнітивної суті, і в цьому сенсі близький до категорії "суспільна свідомість", відбиваючи, перш за все, критеріальні, власне соціальні підстави індивідуальної свідомості, то розходження між суспільним менталітетом і громадським свідомістю виявляються вже досить істотними. Це знаходить своє відображення, перш за все, в асинхронності існування індивідуального і громадського менталітетів.

У суспільному менталітеті і менталітеті соціуму, стосовно цього покоління, існують завжди ті елементи, які продукувати минулими поколіннями людей. При цьому індивідуальний менталітет нині живуть далеко не завжди відображає пріоритети ментальності лише синхронно існуючого з цими конкретними людьми суспільства. Нерідко перевага віддається пріоритетам вже пройшли чи навіть (на рівні ідеалів, надій, вірувань) ще не наступили епох.

Звідси випливає досить серйозний світоглядний висновок: взаємозвязок індивідуального і громадського менталітетів в даному тимчасовому інтервалі (у часі) дуже відносна, а процеси індукції і дедукції у формуванні відповідних елементів індивідуального та суспільного ментальностей можуть бути істотно зміщені в часі.

Іншими словами, взаємопроникнення елементів індивідуальних і громадських ментальностей - це не індуктивно-дедуктивні "потоки свідомості" за принципом "сполучених посудин". Громадське ментальність і, особливо, інтегрально розуміється соціуму менталітет, як вже зазначалося, може "відірватися" за своїм змістом від конкретних, фізичних носіїв індивідуального менталітету й існувати у вигляді субєктивної реальності, незалежно від нині живих людей.

Звичайно, громадський менталітет і менталітет соціуму як субєктивна реальність, як духовна субстанція, мають сенс лише за наявності реальних або хоча б потенційних субєктів їх сприйняття - людей. Але зовсім не обовязково саме тих людей, які самі брали участь у створенні та збагаченні суспільного менталітету і менталітету соціуму буквально. У своєму опредмечена вигляді менталітет з субєктивної реальності перетворюється в цілком обєктивну реальність, яка, в свою чергу, може бути затребувана іншими людьми, іншими поколіннями, сприяти формуванню або зміни їх індивідуального і суспільного менталітету і, таким чином, знову стати реальністю субєктивної ...

Саме так, на основі передачі з покоління в покоління обєктивно-субєктивних цінностей і проявів менталітету здійснюється звязок часів, спіралеподібне сходження до все нових і нових вершин людської духовності, наслідування соціально-генетичного коду та соціальної памяті народу.

Але, як і у випадку суспільно розуміється свідомості, суспільний менталітет - це, перш за все, менталітет груповий, колективний, який належить людській спільноті, спільності людей, обєднаних за якимись ознаками - національно-етнічних, класових, вікових, професійних і т.п . Природно, що залежно від цих підстав і від масштабів спільноти, колективу, групи в один і той же час у тому чи іншому інтегрально розуміє суспільство, іншими словами, в соціумі може існувати безліч не тільки індивідуальних, але й локально-громадських менталітетів. Мова, отже, може і повинна йти про певну матриці групових, колективних, але в будь-якому випадку, громадських менталітетів, що розрізняються за масштабністю і за якісними ознаками, умовно фіксуються як би по вертикальній і горизонтальній осях матриці.

Саме множинність громадських менталітетів в одному і тому ж соціумі змушує ввести та будуть використані, поряд з категорією "громадський менталітет", ще більш масштабну категорію - "інтегральний менталітет соціуму".

Будучи громадським за своєю суттю, менталітет соціуму відображає ті інваріантні характеристики індивідуальних та громадських менталітетів, які дають найбільш загальне і досить стабільне в часі уявлення про духовний світ, ціннісних пріоритетах і світоглядних установках всього народу, що утворює даний соціум, його мотиваційних прагненнях і потенційної поведінкової активності .

Будучи найбільш істотною соціуму характеристикою, висловлюючи критеріальні підстави індивідуальних і громадських свідомостей і світоглядів, менталітет соціуму зумовлює інваріантні компоненти змінюють один одного парадигм суспільного розвитку, життєдіяльності та життєтворчості людей. У цьому випадку він виконує неформальну нормативну функцію регулювання світоглядних і поведінкових механізмів суспільного життя народу.

Менталітет соціуму представляє собою найбільш стабільну в часі духовну субстанцію, властиву даному соціуму. Це дозволяє за виправданим оптимізмом апелювати саме до даної категорії при розгляді найбільш істотних проблем розвитку, взаємодії і духовної інтеграції соціумів. Що ж до ціннісно-цільових пріоритетів утворення, то і в цьому випадку, крім природного звернення до індивідуальних параметрах менталітету, апеляція до інтегрально розуміється менталітету соціуму цілком виправдана, оскільки, в кінцевому підсумку, вищою цінністю і ієрархічно вищою метою освіти є саме ментальні характеристики і особистості, і соціуму в їхньому природному взаємозвязку і взаємозалежності.