Методологічні передумови організації процесу дослідження менталітету

Трактування менталітету не стільки в плані вже відомих фактів та результатів, скільки в плані очікуваних, потенційно можливих проявів відповідних ментальних властивостей, істотно впливає на методологію і методи вивчення менталітету як на рівні соціуму в цілому, так і на рівні стратифікована з тими чи іншими ознаками груп та окремих індивідів. Переважно використовуються в даний час соціологічні методи дозволяють судити лише про верхівковою частини "айсберга" менталітету, про його суто зовнішніх проявах на рівні громадської думки.Але ці прояви повязані не стільки з менталітетом, скільки з фіксуються в момент соціологічного "зрізу" суспільним або індивідуальною свідомістю. З огляду на чутливість цього поверхневого шару до випадковим або спеціально організованим (ідеологічними, агітаційно-пропагандистських, а те і репресивним) впливи, не можна приймати результати подібних соціологічних досліджень за справжні дослідження ментальності.Тільки скрупульозний аналіз фундаментальних підстав менталітету досліджуваного соціуму (релігійних, філософських, історичних, культурологічних, економічних, політичних, психологічних, освітньо-педагогічних) дозволяє встановити справжню природу ментальності не тільки інтегрально зрозумілого соціуму, а й глибинні підстави різноманітних громадських та індивідуальних менталітетов70.

Складність ж завдання визначення особистісного менталітету повязана з тим, що пізнання ментальних характеристик особистості не може обмежуватися певним набором формальних процедур, що фіксують лише "стало", статичне стан тих або інших компонентів менталітету. Справжня, а значить, інтегративна характеристика особистості може бути отримана лише на основі вивчення динаміки, процесу реальної життєдіяльності людини в розвивається разом з ним соціумі.Ця характеристика знаходить своє вираження в досить стійких за різних обставин вчинках людини. І не стільки в локальних діях, скільки у своєрідній "лінії поведінки".

Інакше кажучи, в самому процесі трансформації потенційно можливих світоглядних і поведінкових установок в конкретні (кінетичні) акти практікотворчества у відповідності (або не у відповідності) з цими установками.

Настільки ж специфічними і Малодослідженою є питання активного, цілеспрямованого формування, корекції і перетворення індивідуального менталітету. Поряд з дослідженнями самої доцільності і можливості активного втручання в ментальні характеристики особистості, дуже заманливо і важливо знайти технологічно зорієнтовані механізми, методи і засоби такого втручання при обовязковому дотриманні етичних норм і безумовному пріоритеті прав особи на власну ментальність.Делікатність і особлива коректність при вирішенні даної задачі, важливою не тільки у власне науковому, але і в практичному відношенні, навряд чи потребують розгорнутих коментарів.

Складність скрупульозного вивчення і простежування динаміки індивідуального, строго кажучи, неповторного менталітету, а головне, практична незатребуваність такого вивчення, до самого останнього часу істотно обмежували дослідження в цій області.

Цей висновок слід віднести і до тоталітарних, і до демократичних суспільних систем.

Справді, в умовах тоталітаризму жорстке підпорядкування людини зовнішніх впливів є, по суті, всепроникаючим атрибутом системи. Тому конформізм і адаптація індивіда до склалися життєвих обставин, придушення і штучне "вирівнювання" індивідуальних розходжень, вирівнюючі принципи в сфері освіти і праці є, по суті, необхідними умовами та життєздатності системи, і буквально розуміється виживання індивіда в ній. Природно, що навіть сама постановка питання про індивідуальне менталітеті виглядає чи не політичною диверсією і стає доступною лише дуже обмеженому колу самостійних і досить сміливих дослідників.

І справді, навіщо вивчати природу менталітету, його генезис, індивідуальне світогляд особистості, специфічні мотиви поведінки і, тим більше, прагнення людини, її надії і сподівання, якщо заздалегідь відомі єдино можливі в тоталітарному суспільстві і обовязкові для всіх світоглядні установки, нізводящіе людини до положення нікчемного, безликого "гвинтика" у суспільному механізмі? Якщо, керуючись навязливої, наскрізь ідеологізованою і партизованого доктриною, всі без винятку громадські інститути, сфера освіти та культури, літератури і мистецтва, засоби масової інформації, агітації та пропаганди зайняті тільки і виключно насильницьким перетворенням ментальності людини у завгодно партії, вождю, правлячої натисканні напрямку?72

У суспільстві вільного підприємництва та ринкової економіки індивідуальні відмінності людей настільки природні, а життєвий успіх настільки очевидно повязаний з особистими особливостями і здібностями людини (хоча й не гарантований тільки ними), що й тут сама по собі проблема скільки-небудь глибокого вивчення особистісного менталітету не представляється особливо важливою. Ця проблема фактично підміняється розробкою гіпертрофованих за своєю значимістю, прагматично зорієнтованих тестових методик самого різного типу, розрахованих на отримання конкретних рекомендацій щодо найбільш ефективне використання особистісного потенціалу людини в підкреслено конкретних життєвих ситуаціях, повязаних з вибором тих чи інших освітніх програм, прийомом на роботу, просуванням по службі і т.п. При цьому основна увага приділяється не стільки вивчення динаміки розвитку тих чи інших ментальних характеристик особистості в їх генезі й багатоаспектною детермінації, скільки "фотографії" конкретних особистісних (частіше за все, суто освітніх) придбань, що реалізовуються в заздалегідь обумовлених ситуаціях і видах практичної діяльності.

Але якщо проблема вивчення індивідуального менталітету з тими чи іншими застереженнями знаходиться в зоні дослідного уваги і пошуку, то проблема суспільного менталітету і, тим більше, менталітету соціуму, що характеризує незмірно більш складні параметри інтегрального світовідчуття і світогляду людських спільнот тієї чи іншої масштабності, лише відносно недавно стала предметом спеціальних і цілеспрямованих наукових досліджень.

Тим часом, саме незнання або недостатня увага до проблем менталітету соціуму з урахуванням багатопланових відмінностей людських спільнот, їх національної специфіки, культурно-етнічного укладу, релігійної орієнтації, станової диференціації, прийнятих філософських та політичних парадигм і доктрин є першопричиною неспроможних і навіть трагічних за своїми наслідками рішень і в процесі управління суспільними системами, і в реальній практиці взаємодії цих систем.

Якщо при вивченні індивідуальних і групових характеристик ментальності (особливо на початковому етапі) соціологічні дослідження є дуже корисними, допустимими і навіть необхідними, то при вивченні менталітету соціуму в цілому справа йде принципово по-іншому.

Менталітет соціуму як, безсумнівно, субстанція духовна, знаходить своє матеріалізоване втілення в культурі. Культура - основа будь-якого менталітету соціуму, його своєрідний еквівалент, що знаходить відображення в численних матеріальних носіях -- кнігax, творах мистецтва, історичні памятки, наукових публікаціях, археологічних свідченнях динаміки життєвого устрою і т.д. Власне кажучи, менталітет соціуму - похідне від широко розуміється культури, хоч і сам менталітет породжує і змінює культуру.

Пласти культури різноманітні. Тому надзвичайно важливо виділити ті "культуроемкіе" і "менталеемкіе" сфери, які дозволяють виявити вихідні, "джерельні" джерела менталітету і, разом з тим, вказати на "технологічно" реальні можливості його пізнання, формування та перетворення.

Культура - цілісна середу, "це величезна цілісне явище, що робить людей, що населяють певний простір, з просто населення - народом, нацією. У поняття культури повинні входити і завжди входили релігія, наука, освіта, моральні й моральні норми поведінки людей і держави ".

Історія, релігія, філософія, наука, мистецтво та освіту, при всій своїй досить очевидною нерядоположенності, складають основу культури. Саме ці сфери дозволяють сфокусувати на двох надзвичайно суттєвих і взаємозалежних напрямках у вивченні ментальності соціуму.

Один з цих напрямів можна (зрозуміло, умовно) назвати вивченням сущого, а інше - вивченням належного. Справді, історія, релігія, філософія, наука (і значною мірою - їх природний симбіоз, синтез) створюють своєрідне пізнавальне поле для вивчення сущих, тих глибинних підстав і світоглядних ідей, які визначають зміст відповідної ментальності. Що ж до мистецтва і, в ще більшій мірі, освіти, то ці сфери відрізняються досить чітко вираженою нормативністю і дозволяють судити про те, чому і як саме формувалася (і формується нині) та чи інша ментальність соціуму, яким шляхом, за допомогою яких технологій змістовні підстави ментальності переходять у відповідні параметри світогляду і очікуваного поведінки людей.

Таким чином, апеляція до вказаних вище сфер дозволяє розраховувати на пізнання і змісту ментальності соціуму, і процесу її становлення.