Моральні барєри менталеобразованія. Роль сфери освіти

Оптимістична гіпотеза відродження Росії, прогресивного розвитку російського соціуму повязана тільки і виключно з організацією "ментальної підтримки" соціальних перетворень і реформ, спрямованих на побудову в Росії вільного, демократичного, громадянського суспільства і правової держави. Ефективність саме цього шляху перевірена всім ходом розвитку людської цивілізації. Звичайно, куди простіше і швидше зламати опір ментальності соціуму насильницьким, аморальним, руйнівним способом, ніж крок за кроком відновлювати, реанімувати її. Важливо, однак, ні за яких умов не повертатися до нелюдської сталінською формулою: "Залізною рукою заженемо людство у світле майбутнє".

Не тільки результат, але і ведучий до нього шлях повинен бути праведним ... Включення репресивних механізмів під акомпанемент не тільки комуністичних і націоналістичних, а й псевдодемократичних, псевдоринкової гасел, може призвести до остаточної соціального краху. Тільки тривала, терпляча, але енергійна робота щодо цілеспрямованого перетворення ментальності нинішнього російського соціуму може служити надійним гарантом його прогресивного розвитку.

Розвиток того чи іншого окремо взятого соціуму в вирішальній мірі залежить від динаміки притаманного даному соціуму менталітету. Разом з тим, потенційна природа менталітету (менталітет як накопичений в історичному розумінні людський потенціал мірооощущенія, як очікування можливого світогляду і поведінки людей) дозволяє використовувати в наукових і практичних (головним чином, політичних та управлінських) цілях такі категорії, як "ментальна енергетика" і "ментальна енергія".У принциповому плані саме та енергія може сприяти прогресу або, навпроти, гальмувати розвиток соціуму. Все залежить від рівня її когерентності (узгодженості), односпрямованість, концентрації.

Менталітет соціуму, на відміну від локально розуміється суспільного менталітету - це аж ніяк не сума (по типу "рівнодіюча") різнобічно спрямованих векторів індивідуальних і колективних менталітетів, що характеризують лише, що нині живуть в даному соціумі людей і їх спільноти. Як це не парадоксально звучить, але менталітет соціуму, виступаючи як найбільш ємного показника інтегральних світоглядних підстав і поведінкових потенцій відповідного соціуму в цілому, виконує не стільки інтегруючу, скільки критеріальною-оціночну функцію.Його зміст не є лише результатом індуктивнозвязаною-збірного процесу "додавання" змісту окремих індивідуальні та громадських менталітетів. Навпаки, ці локально розуміються види ментальностей безперервно "підживлюються" дедуктивно поширюваним впливом менталітету соціуму - своєрідного резервуара фундаментальних, найбільш суттєвих в соціально-генетичному відношенні історичних, релігійних, філософських, культурологічних та освітніх інваріантних підстав, що характеризують дану історично склалася спільність (цивілізацію, соціум) в цілому.

Менталітет соціуму - це і є та "коренева система" духовності, що зумовлює і критеріальною забезпечує більш приватні і вельми різноманітні ментальності людей і співтовариств, що утворюють даний соціум на тому чи іншому етапі його історичного розвитку,

Звичайно, і менталітет соціуму лише відносно стійкий в часі. Він змінюється і під впливом глибинних тематичних зрушень в утворюючих його компонентів, і, хоча й меншою мірою, під впливом поточних змін, що відбуваються в самому соціумі, в індивідуальних та громадських ментальності людей і співтовариств, що утворюють даний соціум на даному етапі.

Саме ця обставина дозволяє з певним оптимізмом підходити до самої постановки проблеми активного перетворення менталітету соціуму і, тим більше, до пошуку дієвих механізмів такого перетворення.

Особливої уваги, у звязку з цим, заслуговує на вивчення сутнісних, причинно-наслідкових, двосторонніх за самою своєю суттю звязків у системі "культура-менталітет соціуму".Двосторонній характер цих звязків надзвичайно важливий для пізнання механізмів ефективного перетворення менталітету. Справді, якщо культура - це квінтесенція менталітету соціуму, а менталітет соціуму, в свою чергу, це квінтесенція культури, якщо саме в культурі матеріалізуються ментальні цінності соціуму, то, по-перше, через культуру, через пізнання вже відомих культурних цінностей можна, нехай побічно, але судити про найбільш істотних характеристики соціуму менталітету, а по-друге, що ще більш важливо, апелюючи до відповідних компонентів культури, можна, в свою чергу, впливати і на менталітет.

Природно, реальні результати, необхідна тривалість і стійкість такого впливу істотно залежать від специфіки компонентів культури, від того, наскільки стабільним і ефективним є їх вплив на менталітет, наскільки ті чи інші компоненти менталітету чутливі до подібних дій.

Всі компоненти культури (історія, религия, філософія, наука, література, мистецтво) істотно впливають на ментальність, але найбільш технологічно прямолінійно, безпосередньо і відносно швидко це завдання може вирішувати сфера освіти.Саме ця сфера (при належному підході, звичайно) здатна акумулювати в собі найбільш цінні компоненти культури, педагогічно трансформувати їх з метою адаптації до реальних пізнавальним можливостям учнів (дітей, молоді, дорослих) і послідовно організувати процес активної життєдіяльності і життєтворчості воспітуемих в навчальних закладах того чи іншого типу.

Релігійно-філософські, історико-політичні та інші такі ж загальні культуросоставляющіе доктрини, по суті, лише закладають, вагітніє соціально-генетичний код ментальності. Що ж до освітньо-педагогічних парадигм і доктрин і технологічно орієнтованих на їх основі методик власне педагогічної діяльності, то їх вплив на ментальність виявляється куди більш ефективним і, разом з тим, значно менш тривалим. Ефективним тому, що мають вони справу з обєктно-субєктної сферою, найбільш чутливою до такого впливу - переважно дитячої та молодіжної середовищем, відкритою для сприйняття відповідних ціннісних установок і правил, нововведень, традицій і звичаїв, так само, як і догм і канонів. Стислим у часі тому, що, незалежно від виду освіти (включаючи і освіту дорослих), сам по собі освітньо-виховний і процес за своїм цільовим установкам, і по змістовно-методичного оснащення принципово кінцевий в часі для того чи іншого контингенту учнів.

Зрозуміло, ідеї так званого безперервної освіти, тобто освіти впродовж усього життя людини, при цьому повинні бути прийняті до уваги, але зрозуміло, що буквально розуміється "безперервність" в даному випадку - не більше, ніж виправдана прямолінійно пожелательной ідеєю "вік живи -- вік учись "гіпербола ... 78.

Сфера освіти є не тільки менталеобразующім, а й менталепреобразующім "агентом середовища", який здатний технологізовані та активізувати складний процес управління індивідуального та суспільного ментальністю, а отже, і ментальної енергетикою соціуму.

Звичайно, мова йде не про те, аби за час цілеспрямованого і вельми короткотермінового навчання у школі, інших типах навчальних закладів або шляхом самоосвіти можна було істотно вплинути на вже сформований індивідуальний або суспільний менталітет. Але саме в сфері освіти можуть і повинні успадковуватися інваріантні в часі і просторі загальнолюдські гуманістичні цінності, які, трансформуючись у власне педагогічну і цілком технологізіруемую категорію цілей виховання, навчання та розвитку особистості, сприяли б формуванню соціально та індивідуально необхідних людських якостей, що визначають, у кінцевому рахунку, і формування стійких якостей ментальності.

Важливо звернути увагу на те, що якщо історичні, релігійні, філософські, політичні, соціально-етнічні та деякі інші компоненти культури так чи інакше знаходяться в зоні уваги дослідників, які займаються проблемами менталітету, то освітні аспекти цієї проблеми майже повністю ігноруються. Тим часом, проблематика, вписується в сферу взаємовпливу "освіта-менталітет", у власне перетворювальної, технологічному плані видається найбільш істотною.

Тому недооцінка сфери освіти, повсюдний, власне кажучи, світова криза сучасної освіти, що виявляється в найрізноманітніших формах, можуть розглядатися як вкрай негативні реалії нашого часу, що ставлять під загрозу деградації духовні, моральні цінності майбутніх цівілізацій79.

Усвідомлення цього факту, визнання пріоритетності сфери освіти повинні стати найважливішою частиною будь-яких формуються нині прогностично зорієнтованих соціально-політичних доктрин, продуктивність яких багато в чому буде визначатися їхньою опорою на ефективну філософію освіти.Що ж стосується головного критерію такої ефективності, то їм може служити реальність запропонованих технологій менталеобразованія, що визначають менталеобразующій потенціал всіх видів освітньо-виховної діяльності на різних, але спадкоємно повязаних щаблях і в різних формах.