Етичні вчення Давньої Індії як передумови виникнення філософсько-правових ідей

Давньоіндійська філософія характеризується наступними основними особливостями. По-перше, формування філософії Стародавньої Індії відбувалося на базі міфологічно-релігійного світогляду при своєрідному щодо мислителів до Вед, по-друге, філософія мала споглядальний характер і мала слабкий зв'язок з науковими знаннями, дух зображувався як безлика, недіюче явище; по-третє, створювалися конкретні умови для виникнення і формування логіки, побудови соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

Філософсько-правові погляди Стародавньої Індії не відокремлювалися від моралі і були етико-політичні доктрини. Підвищений інтерес до проблем моралі взагалі характерний для ідеології формуються соціальних общин. Перетворення в суспільстві та державі у багатьох навчаннях зв'язувалися зі змінами в способі життя людей, з їх моральним поводженням. Саме мистецтво управління державою часом зводилося до морального вдосконалення правителів, до керування силою особистого прикладу. Для філософських вчень Стародавньої Індії характерно те, що в них не лише зберігалися, а й розвивалися релігійно-міфологічні погляди. Давньоіндійські соціально-політичні теорії стали складними ідеологічними структурами, тобто складалися з релігійних догм, моральних уявлень і прикладних знань про державу і право.

Соціально розділене суспільство Стародавньої Індії - найбільш ранній тип суспільства, який прийшов на зміну суспільству первісній.Економічне він характеризується пануванням патріархального натурального господарства, визначеної стійкістю 5 J недержавних форм власності на землю та общинного землеволодіння, вкрай повільним розвитком індивідуальної приватної власності. Традиціоналізм громадського життя, незрілість класів і класової самосвідомості позначилися на змісті філософських поглядів Стародавньої Індії на державу і право. Чільне місце в суспільній свідомості ранньоклассових індійських товариств займали міфи про божественне надприродне походження суспільних порядків. З міфами пов'язані традиції обожнювання існуючої влади і її приписів. Філософсько-правові вчення Стародавньої Індії залишались суто прикладними. Головним чином вони стосувалися питання мистецтва (ремесла) управління, механізму здійснення влади і правосуддя. Інакше кажучи, в політичних доктринах містилися не стільки теоретичні узагальнення, скільки конкретні проблеми техніки та методів відправлення влади. Державна влада ототожнювалася з владою правителя. Верховний правитель вважався уособленням держави, осередком усієї державності. В індійських трактатах государ і його держава є головними елементами держави.

Невід'ємною частиною ранніх філософський-правових систем Стародавньої Індії були етичні погляди, що додавали цих систем певне забарвлення. Так, у давньоіндійських Ведах добро і справедливість розцінювалися як вищий закон світоустрою, який забезпечує загальний порядок і гармонію.

Соціально-етична проблематика на ранньому етапі свого розвитку переважував загальнофілософське погляди. Разом із тим:, уже ранніх етапах розвитку філософської думки в Древній Індії особлива увага приділялася осмислення специфічних моральні, етичні і природно-правових уявлень, таких як справедливість, благо, добро. Звернення до категорій такої спрямованості диктувалося безпосередньо суспільно-практичними цілями: допомогти людей скорегувати свій спосіб життя, допомогти в досягненні суспільного та особистого блага, допомогти в торжество справедливості.

З усього надзвичайно широкого спектру філософських шкіл та течій Стародавній Індії на становлення філософсько-правової

мислінаіболеесущественноевліяніеоказалібрахманізм, джайнізм і буддизм.