Розвиток філософсько-правових ідей російськими просвітителями XVIII століття

Істотний імпульс у розвитку вітчизняна філософія права отримала в епоху Просвітництва. З XVIIIвека філософія права викладається у російських навчальних закладах як самостійна навчальна дисципліна. У працях професійних філософів закладаються наукові основи філософії права, формується її понятійний апарат. До числа найбільш видатних професорів права слід віднести Василя Третьякова, Якова Козельського, Насіння Десницький, Івана Третьякова та ін Знаходяться багато в чому під впливом ідей європейських просвітителів вітчизняні мислителі розглядають походження проблеми права та влади, предмета філософії права, розмежування «природного права" і "позитивного закону».

Водночас вітчизняна філософія права грунтувалася на іншій, ніж європейська, світоглядно-методологіче-ської парадигми. На противагу європейському раціоналізму з огляду на особливості російського менталітету ідея природного права має релігійно-екзистенційний характер.

Однією з версій релігійно-екзистенціального обгрунтування права виступає кордоцентризм ( «філософія серця»). Дане філософський напрямок передбачає при аналізі сутності людини, її думок, вчинків не обмежуватися лише свідомими психічними переживаннями, а бачити їх найглибшу першооснову - «серце» як джерело думок і пізнання. / 9 / З позиції «філософії серця» акцент у обгрунтуванні права робиться на внутрішній духовної сутності права. Ідея права в рамках кардіоцентризм полягає не у формально-зовнішньому примусі, а в регулюванні життя з урахуванням внутрішнього миру і свободи людини. Право при цьому обгрунтовується як умову, можливість творчої самореалізації особистості, її індивідуального развітія1.

Одним з прихильників кордоцентризм у вітчизняній філософської думки був мандрівний філософ Григорій Сковорода (1722-1794). Оригінальна концепція права у Г. Сковороди передбачає не раціоналістичне, а релігійно-онтологічне обгрунтування природничого права, що відображає його внутрішню духовну сутність. Вихідні принципи правового світогляду - ідея моральної автономії особистості й ідея справедливості - у Сковороди знаходять обгрунтування в його концепції «спорідненої праці». «Сродность» розглядається Сковородою як божественний закон, який водночас є й законом для природи і людського суспільства. Якщо цей закон виконується, то в світі встановлюється мир, а в індивідуальному плані - щастя. Отже, «споріднена праця» - це вираження ступеня соціальної справедливості, а право як механізм установлення закладеної у «сродну працю» справедливості має виходити від людини, виражати не стільки зовнішню, скільки внутрішню міру його волі.

Пізнання «сродность» як пізнання внутрішнього людини, її природи, виявлення міри свободи здійснюється Сковородою через осягнення мови символічного Біблії. Кожна людина має відкрити в собі самому світ цінностей та смислів, що містяться в Біблії, що робить його вільним, оскільки робить його життя осмисленим, що не вимагає примусу. «Сродность» як відповідність своєї ідеї повинна мати місце і між природним правом, і правом, що діє, тобто «цивільними законами», які повинні захищати право людини на її власний моральний шлях, на його самореалізацію.

1 Див: Максимов СІ. Український національний характер ідея і права /, Культура у фшософп XXстол1ття. Матерзалі IVХаркшськіх м1жггародніх Сковородншвськіх читань. - Харшв, 1997. - С. 227.

Г. Сковорода визнає державу необхідною формою організації суспільного життя, призначення якого полягає в захисті хліборобів і купців від внутрішніх грабіжників і ворогів зовнішніх. В державі він виділяє силу внутрішню - рінціп це покликання (призначення), природи, та зовнішню чинності - дії правлячого шару.

З концепції «сродность» слід і критика Сковородою зовнішнього, формальної рівності, заснованого на загальній беспрізванності (невідповідність покликанню) і несродної універсальною. Формальну рівність він протиставляв внутрішнє «нерівне рівність» як можливість реалізації своїх здібностей, право на індивідуальність, на щастя. Суть «нерівного рівності» полягає в тому, що всі люди, з одного боку, рівні перед Богом, а з іншого - всі різні. Критерієм же вибору людиною морального життєвого шляху є "сродность» (органічна відповідність) його з певним типом поведінки. Тим самим ідея «спорідненої праці» виступає у Г. Сковороди як морального підстави права.

Подальший розвиток кордоцентризм отримав у творчості Памфіла Юркевича (1827-1874), у якого «філософія серця» набуває характеру загальнофілософської концепції.

В обгрунтуванні права П. Юркевич, як і Г. Сковорода, дотримувався позиції інтуїтивізму, вважаючи, що світ, і перш за все індивідуально-особистісний світ, не доступний для розуму. Джерелом морального та правового законодавства, на думку Юркевича, є не розум, а серце, любов, тобто вільно прийнята система цінностей. «Глибина серця» - це первинна основа людської душі, яка дозволяє людині відрізнити справедливе від несправедливого, добре від поганого. «При будь-якої зустрічі протилежних бажань та інтересів, - зазначає Юркевич, - він має звертатися до моральним вимогам справедливості, яка вкаже йому, де і коли її бажання незаконні, де і коли вони суперечать благу її ближнього і блага загального» 1. Морально зріла людина, на думку Юркевича, міркуваннями керується не тільки розуму, але кориться заповіді любові, яка вселяє йому жертвувати своїми особистими вигодами для блага інших, для блага спільного. У справедливості і любові полягають найбільш міцні умови для встановлення миру і братерства між людьми. Юркевич виступав проти обгрунтування права в рамках моральних евдемонізм систем і утилітаризму, що вимагають корисності вчинку як критерій моральності. Правило морального утилітаризму вимагає визнавати корисним тільки те, що гармонізує діяльність індивіда із загальним благом. Недоліком морального утилітаризму, на думку Юркевича, є нехтування гідністю людської особистості, яка в досягненні мети отримує не тільки задоволення, але і досконалість.

Розглядаючи питання про предмет філософії права, Юркевич відзначає, що філософія права "методично досліджує ті постійні і суттєві підстави, з яких відбуваються з необхідністю форми позитивного права» 1. Філософія права по відношенню до діючого (позитивному) праву - це аналітика його основ. Вона не повинна розглядатися як непорушний закон. Людина може судити про те, що право є, не лише на підставі позитивного права, але на підставі ідеї права, що створюється внутрішньо.

Як підставу філософії права Юркевич виділяє такі антропологічні посилки: "1) чоловік може визначатися не тільки зовнішніми, емпіричними причинами, а й свідомістю ідей; 2) людина має певні правила, звичаї, коритися яким діло добре і святе; 3) підкоряючись цим правилам і звичаям, він має здатність судження про їх гідність »2.

Таким чином, «філософія серця» в класичній вітчизняної філософії права виступає як методологічний фундамент морального обгрунтування права.