Типологія концепцій природного права

Можуть бути виділені кілька підходів до типологізації концепцій природного права.

1. Першим з них підхід є, в основі якого лежать ключові категорії природничо-правового мислення: «природа», «розум», «природа людини». Залежно від того, на якому з цих ключових понять робиться акцент, виділяються і різні типи природно-правових концепцій: космологічні (натуралістичні та теологічні), апелюють до такої інстанції, як світовий порядок, раціоналістичні, апелюють до розуму, і антропологічні, апелюють до природі людини. Перевагою першого було прагнення підкреслити вищий, трансцендентний права характер, проте недоліком було прагнення вивести з буття природне право, належне з сущого. Другі акцентували увагу на права ідеї, відзначали людського розуму міць, проте ставили перед ним недосяжні завдання, вважаючи, що зусиллям одного тільки розуму, без звернення до реальних обставин, можливо сконструювати ідеальну систему права, яка б служила взірцем для будь-яких конкретних правових систем. Треті правильно вказували на зв'язок права з сутністю людини, проте при різній трактовці цієї сутності (природи людини) іноді втрачається гуманістичний сенс вдачі.

2. Залежно від розуміння сенсу права треба розрізняти «стару» і «нове» природне право. Перше характерне для традиційних суспільств, і, насамперед, для Середньовіччя, де передбачалося природну нерівність людей і тому справедливість трактувалася з акцентом на групові привілеї - дворянства, духовенства і т. п. за принципом «кожному по його силі і чину». Сюди ж слід віднести і ті концепції, які обгрунтовували освічений абсолютизм XVIIвека (Ж. Воден, Т. Гоббс, Б. Спіноза). Вимога рівності тут обмежувалося лише громадян між собою рівністю перед особою встановленого державою закону, державою, якому делегувалися громадянами їх права в ім'я миру і власної безпеки. «Нове природне право», у наш час отримало назву прав людини, зародилося в епоху Реформації на основі обгрунтування права на свободу з-, вести як основоположного «природженого» права і стало основою юридичної доктрини Просвітництва. У XVIIIвеке «природжені» права отримали статус «невідчужуваних прав», які обмежували свавілля держави і встановлювали відносини свободи і рівності не лише між громадянами, а й між громадянами і державою.

3.За способом обгрунтування ідеї права концепції «нового природного права» можна розподілити на натуралістичні, деонтологічні і логоцентріческіе, що різняться трактуванням онтологічного статусу природного права. Остання розумілося, відповідно, в якості існуючого до позитивного права (як закон природи), над позитивним правом (як моральний ідеал) і в самому позитивному праві (як його розумне ядро). Ці три типи класичних навчань природного права представлені ключовими фігурами філософії права Нового часу - Дж. Локком, І. Кантом і Г. Гегелем.

4.Залежно від виділення різних епох у розвитку філософії й усієї культури загалом (класика й сучасність) концепції природного права можна розподілити на внутрішній класичні та сучасні (некласичні). Такий поділ важливо враховувати, оскільки трапляються твердження, ніби природничо-правове мислення вичерпало себе. З цим не можна погодитись. Вичерпала себе лише певна історична форма такого мислення.Законним спадщиною традиції

природного права є мислення в категоріях справедливості, або сучасні теорії справедливості.

Таким чином, найважливішим завданням філософії права методології є аналіз світоглядно-методологічних можливостей конкуруючих типів праворозуміння, основними серед яких є правовий позитивізм і теорії природного права. У той же час для представлення більше повної картини методологічних моделей сучасного правопозна-ня необхідно звернутися до аналізу таких способів осмислення та обгрунтування права, як об'єктивізм, суб'єктивізм і інтерсуб'ектівізм.