Оцінка МПЗ при відпустці їх у виробництво та іншому вибутті

До 2008 року діє наступний порядок оцінки матеріально-виробничих запасів. При відпустці МПЗ у виробництво та іншому вибутті їх оцінка в бухгалтерському обліку здійснюється одним з таких способів (п. 16 ПБУ 5 / 01):

- За собівартості одиниці запасів;

- За середньої собівартості;

- За собівартістю перших за часом придбань (ФІФО);

- За собівартістю останніх за часом придбань (ЛІФО).

Спосіб собівартості кожної одиниці застосовують організації з невеликою номенклатурою матеріальних ресурсів, які виконують спеціальні замовлення, або за використання у виробництві запасів, що які не можуть звичайним способом замінювати один одного (дорогоцінні метали, каміння, радіоактивні речовини та інші матеріали, які підлягають особливому обліку, та т . п.).

Інші матеріали і товари можна оцінювати одним з інших трьох способів.

УВАГА!З 2008 року оцінювати МПЗ за собівартістю останніх за часом придбань не можна (метод ЛІФО).Для реалізації вищевказаного нововведення наказу Мінфіну № +26 н перед пісивает з 2008 року виключити підпункт 4 пункту з 16 ПБУ 5 / 01, а також пункт 20.Нагадаємо, що в пункті 20 ПБУ 5 / 01 містить порядок оцінки по способу ЛІФО. Згідно з цим пунктом, оцінка за собівартістю останніх за часом придбання матеріально - виробничих запасів (спосіб ЛІФО) базується на припущенні, що матеріально - виробничі запаси, першими що надходять у виробництво (продаж), повинні бути оцінені по собівартості останніх у послідовності придбання.При застосуванні цього способу оцінка матеріально - виробничих запасів, перебуваючи дящіхся в запасі (на складі) на кінець місяця, проводиться за фактичною собівартістю ранніх за часом придбання, а в собівартості проданих товарів, продукції, робіт, послуг враховується собівартість пізніх за часом придбання.

Методика розрахунку вартості зазначених способів описана в пунктах 73-80 Методичних вказівок по МПЗ та додатку № 1 до них.

Оцінка МПЗ за середньою собівартістю проводиться по кожній групі (виду) запасів. Застосовуючи середню собівартість матеріалів, необхідно загальну собівартість всіх запасів даного виду розділити на їх кількість, а ці дані складаються відповідно із собівартості і кількості залишку на початок місяця і запасів, що надійшли протягом цього місяця. Отриманий результат слід помножити на кількість МПЗ, відпущених у виробництво. Наприкінці місяця всі запаси повинні бути оцінені по середній собівартості матеріалів.

Оцінка запасів способом ФІФО (перших за часом придбання) заснована на припущенні, що запаси використовуються у хронологічній послідовності закупівель, тобто ті запаси, які першими надходять у виробництво (в продаж), повинні бути оцінені за собівартістю перших за часом закупівель. У результаті на кінець звітного періоду запасів оцінка визначається за фактичною собівартістю останніх закупівель, а в собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) обліковується вартість ранніх закупівель.

Незважаючи на те, що спосіб ЛІФО з 2008 року не дозволяється використовувати, протягом 2007 року фірмам і підприємцям було дозволено це робити.

Спосіб ЛІФО (останніх за часом придбання) протилежний способу ФІФО. Сутність його полягає в тому, що запаси, що надходять у виробництво (продаж), оцінюються по собівартості останніх за часом закупівель, а собівартість запасів на кінець звітного періоду обчислюється виходячи із собівартості ранніх закупівель. Цей спосіб дозволяє згладити вплив інфляції і більш точно визначити собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) і прибуток від реалізації, однак спотворює собівартість запасів на кінець звітного періоду.

Цікаво, що метод ЛІФО скасований наказом Мінфіну № 26н, але в документі не сказано нічого про те, що робити організаціям у «перехідний» період. Припустимо, фірма оцінювала МПЗ за вартістю останніх за часом придбань у протягом 2007 року, а в 2008 року фірма переходить на один з інших, що залишилися методів оцінки. Чи потрібно в цьому випадку робити перерахунок за операціями оцінки? Якщо потрібно, то як? На ці питання мінфіновці поки не відповідають. Залишається тільки чекати офіційних роз'яснень з цього приводу.

Відповідно до пункту 78 Методичних вказівок по МПЗ застосування оцінки по середній собівартості, за способом ФІФО (і за 2007 рік - ще можливо ЛІФО) може здійснюватися за зваженої або ковзної оцінці. Варіант розрахунку середніх оцінок повинен розкриватися в обліковій політиці організації.

При виваженій оцінці середня ціна визначається запасів в цілому за місяць: вартість усіх запасів даного виду, які були відпущені у виробництво протягом місяця, треба розділити на їх кількість. Потім середня ціна множиться на кількість запасів, відпущених у визначений підрозділу (або проданих). Це і є їх собівартість.

При ковзної оцінці середню ціну треба розраховувати при кожному відпустці даного виду запасів у момент кожного відпуску матеріалу (тобто систематично протягом місяця). Для цього собівартість всіх запасів, які були на складі на момент цього відпустки, ділять на їх кількість.

Спосіб для оцінки кожного виду матеріальних ресурсів обумовлюється в облікову політику організації і поширюється на всю групу (вид) запасів.

По кожній групі (виду) МПЗ протягом звітного року застосовується один спосіб оцінки списання. Обов'язковою умовою є те, що один із зазначених способів по групі однорідних МПЗ застосовується виходячи з допущення послідовності застосування облікової політики. Міняти одного разу обраний спосіб можна, але тільки у випадку, якщо у підприємства є для цього серйозні підстави. Всі причини і наслідки зміни даного способу необхідно вказати в пояснювальній записці.

З метою обчислення податку на прибуток списання сировини і матеріалів у виробництво здійснюється також одним з перерахованих вище методів оцінки запасів згідно з пунктом 8 статті 254 Податкового кодексу РФ. Для спрощення обліку організація може вибрати один і той же метод у бухгалтерському та податковому обліку.

Готова продукція має оцінюватися в бухгалтерському обліку одним із таких варіантів:

- За фактичної виробничої собівартості або фактичним витратам на її виготовлення;

- За нормативної собівартості;

- За договірними цінами;

- Іншими способами.

Організація може вибрати будь-який з цих варіантів або розробити власну методику обліку готової продукції. Однак пункт 205 Методичних вказівок по МПЗ рекомендує при одиничному і малосерійному виробництві враховувати продукцію за фактичною собівартістю, а при масовому і серійному виробництві - за нормативною. Договірні ціни на думку Мінфіну Росії краще застосовувати, якщо вони постійні.

Варіант обліку за фактичною собівартістю можливий для підприємств індивідуального виробництва або з обмеженою номенклатурою продукції в умовах щоденного її виробництва і відпустки. Метод характеризують неточності обчислення собівартості до закінчення звітного місяця. У фактичну виробничу собівартість включають всі витрати на виготовлення продукції: вартість матеріалів, палива, енергії, зарплату робітників, амортизаційні відрахування по основних засобах і нематеріальних активів, загальновиробничі та загальногосподарські витрати.

При розрахунку нормативної собівартості окремо визначаються і враховуються відхилення фактичної виробничої собівартості за звітний період від планової вартості. Цим методом забезпечується єдність оцінки в поточному обліку при плануванні і складанні звітності. Однак при часто змінюється планової собівартості досить трудомістким є процес уточнення залишків готової продукції. Оцінка за нормативної собівартості зручна тим, що дозволяє максимально зблизити вартість готової продукції, відображену в бухгалтерському та податковому обліку. Справа в тому, що для цілей оподаткування готову продукцію теж можна оцінювати за нормативною (плановою) собівартістю. Вона складається з прямих витрат. Згідно зі статтею 318 Податкового кодексу РФ, до таких витрат належать вартість сировини і матеріалів, зарплату працівників, що беруть участь у виробництві товарів, а також суми ЕСН, що припадають на цю зарплату, і амортизаційні відрахування за основними засобами, які використовуються у виробництві.

Варіант обліку готової продукції за обліковими цінами є найпоширенішим. Зрозуміло, облікова ціна і фактична собівартість готової продукції можуть суттєво відрізнятися один від одного. Різницю між ними (відхилення) слід відображати на субрахунку «Відхилення фактичної собівартість готової продукції від облікової вартості» до рахунку 43 «Готова продукція». При продажу продукції відхилення в її вартості списують одній з наступних проводок:

1) якщо облікова ціна менше фактичної собівартості продукції

ДЕБЕТ 90 субрахунок «Собівартість продажів» КРЕДИТ 43 субрахунок «Відхилення фактичної собівартості готової продукції від облікової вартості»

- Списано відхилення вартості проданої продукції.

2) якщо облікова ціна перевищила фактичну собівартість продукції

- Списано відхилення вартості проданої продукції.

ПРИКЛАДОрганізація виробляє цеглу.У березні 2007 р. Виготовлено і продано 50 000 Кирпи чий.Витрати (всі вони враховуються для цілей оподаткування прибутку) склали 480 000 руб., В тому числі:

- 50 000 руб. - Вартість матеріалів;

- 150 000 руб. - Зарплата працівників;

- 20 000 руб. - Амортизація основних засобів, що використовуються у виробництві;

- 10 000 руб. - Витрати на продаж;

- 250 000 руб. - Інші витрати.

Ціна однієї цеглини - 11,8 руб., В тому числі ПДВ - 1,8 руб.

В обліковій політиці зазначено, що для цілей бухгалтерського і податкового обліку готова продук ція відображається за нормативної собівартості, до якої включають вартість матеріалів, зар плату працівників і амортизаційні відрахування за основними засобами на виробничого значення.

Таким чином, облікова ціна однієї цеглини, виготовленого в березні, складе 4,40 руб. 1 (150 000 руб. + 50 000 руб. + 20 000 руб.): 50 000 шт.].

Для цілей оподаткування прибутку доходи і витрати визначаються методом нарахування, а для цілей вирахування ПДВ виручка визначається з моменту відвантаження.

У бухгалтерському обліку випуск та продаж цегли треба відобразити наступними проводками:

ДЕБЕТ 20 КРЕДИТ 10 (70, 69 ...)

- 470 000 руб. (50 000 + 150 000 + 20 000 + 250 000) - відбиті виробничі витрати;

ДЕБЕТ 44 КРЕДИТ 60 (70, 69)

- 10 000 руб. - Відображено витрати на продаж;

ДЕБЕТ 43 субрахунок «Облікова вартість готової продукції» КРЕДИТ 20

- 220 000 руб. (4,40 руб. Х 50 000 шт.) - Відображено облікова вартість цегли;

ДЕБЕТ 43 субрахунок «Відхилення фактичної собівартості готової продукції від облікової вартості» КРЕДИТ +20

- 250 000 руб. (470 000 - 220 000) - відбиті відхилення фактичної собівартості цегливід
його облікової вартості;

ДЕБЕТ 62 КРЕДИТ 90 субрахунок «Виторг»

- 590 000 руб. (11,8 руб. Х 50 000 шт.) - Реалізований цегла;

ДЕБЕТ 90 субрахунок «Податок на додану вартість» КРЕДИТ 68 субрахунок «Розрахунки по податку на додану вартість»

- 90 000 руб. (1,8 руб. Х 50 000 руб.) - Нараховано ПДВ;

ДЕБЕТ 90 субрахунок «Собівартість продажів» КРЕДИТ 43 субрахунок «Облікова вартість готової продукції»

- 220 000 руб. - Списана облікова вартість цегли;

ДЕБЕТ 90 субрахунок «Собівартість продажів» КРЕДИТ 43 субрахунок «Відхилення фактіче ської собівартість готової продукції від облікової вартості»

- 250 000 руб. - Списано відхилення вартості проданої продукції; ДЕБЕТ 90 субрахунок «Собівартість продажів» КРЕДИТ +44

- 10 000 руб. - Списано витрати на продаж;

ДЕБЕТ 90 субрахунок «Прибуток / збиток від продажів» КРЕДИТ 99

- 20 000 руб. (590 000 - 90 000 - 220 000 - 250 000 - 10 000) - визначений фінансовий резуль
тат (прибуток) від продажу цегли.

У податковому обліку організації прибуток також буде дорівнює 20 000 руб.