Порядок визначення вартості амортизується майна

Під основними засобами розуміється частина майна, що використовується як засоби праці для виробництва і реалізації товарів (виконання робіт, надання послуг) або для керування організацією.

Первісна вартість основного засобу визначається як сума витрат на його придбання (а у випадку, якщо основний засіб отриманий платником податків безоплатно, - як сума, в яку оцінений таке майно відповідно до пункту 8 статті 250 НК РФ), спорудження, виготовлення, доставку і доведення до стану, в якому воно придатне для використання, за винятком сум податків, що підлягають вирахуванню або враховуються в складі витрат.

Відповідно до пункту 8 статті 250 НК позареалізаційними доходами платника податків зізнаються доходи у вигляді безоплатно отриманого майна (робіт, послуг) або майнових прав, за винятком доходів, що не враховуються при визначенні податкової бази (випадків, зазначених у статті 251 НК).

При отриманні майна (робіт, послуг) безоплатно оцінка доходів здійснюється виходячи з ринкових цін, які визначаються з урахуванням положень статті 40 НК, але не нижче обумовленої відповідно до глави 25 НК залишкової вартості - по амортизується майну й не нижче витрат на виробництво (придбання) - по іншому майну (виконаним роботам, наданим послугам). Інформація про ціни повинна бути підтверджена платником податку - одержувачем майна (робіт, послуг) документально шляхом або проведення незалежної оцінки.

Первісною вартістю майна, що є предметом лізингу, визнається сума витрат лизингодателя на його придбання, спорудження, доставку, виготовлення і доведення до стану, в якому воно придатне для використання, за винятком сум податків, що підлягають вирахуванню або враховуються в складі видатків відповідно до НК РФ .

Поняття «предмет лізингу», «лізингодавець» встановлені Федеральним законом від 29 жовтня 1998 № 164-ФЗ «Про фінансову оренду (лізинг)». Метою закону є розвиток форм інвестицій у засоби виробництва на основі фінансової оренди (лізингу) (далі - лізинг), захист прав власності, прав учасників інвестиційного процесу, забезпечення ефективності інвестування.

Сферою застосування цього закону є лізинг майна, яке відноситься до неспоживна речам (окрім земельних ділянок і інших природних об'єктів) передаються у тимчасове володіння й у користування фізичним та юридичним особам (ст. 1 Федерального закону «Про фінансову оренду (лізинг)»).

Лізинг - сукупність економічних і правових відносин, що виникають у зв'язку з реалізацією договору лізингу, у тому числі придбанням предмету лізингу. Договір лізингу - договір, відповідно до якого орендодавець (лізингодавець) зобов'язується придбати у власність зазначене орендарем (лізингоотримувач) майно у певного продавця їм і надати лізингоодержувачу це майно за плату в тимчасове володіння та користування. Договором лізингу може бути передбачено, що вибір продавця і придбаного майна здійснюється лізингодавцем. Лізингова діяльність - вид інвестиційної діяльності по придбанню майна і передачу його в лізинг (ст. 2 Федерального закону «Про фінансової оренди (лізингу)»).

Предметом лізингу можуть бути будь-які неспоживна речі, у тому числі підприємства й інші майнові комплекси, будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби та інше рухоме та нерухоме майно, яке можна використовувати для підприємницької діяльності. Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також майно, що федеральними законами заборонено для вільного обігу або для якого встановлено особливий порядок звернення (ст. 3 Федерального закону «Про фінансову оренду (лізинг)»).

Суб'єкти лізингу:

1) лізингодавець - яка фізична або юридична особа, яка за рахунок залучених і (або) власних коштів набуває в ході реалізації договору лізингу у власність майно й надає його як предмет лізингу лізингоодержувачу за певну плату, на певний строк і на певних умовах у тимчасове володіння і в користування з переходом або без переходу до лізингоодержувача права власності на предмет лізингу;

2) лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка відповідно до договору лізингу зобов'язана прийняти предмет лізингу за певну плату на певний строк і на певних умовах у тимчасове володіння й у користування відповідно до договору лізингу;

3) продавець - фізична або юридична особа, яка відповідно до договору купівлі-продажі з лізингодавцем продає лізингодавцю в обумовлений термін майно, що є предметом лізингу. Продавець зобов'язаний передати предмет лізингу лізингодавцю чи лізингоодержувачу відповідно до умов договору купівлі-продажу. Продавець може одночасно виступати в якості лізингоодержувача в межах одного лізингового правовідносини.

Будь-який із суб'єктів лізингу може бути резидентом Російської Федерації або нерезидентом Російської Федерації (ст. 4 Федерального закону «Про фінансову оренду (лізинг)»).

Лізингові компанії (фірми) - комерційні організації (резиденти Російської Федерації або нерезиденти Російської Федерації), що виконують відповідно до законодавства РФ і зі своїми установчими документами функції лізингодавців. Засновниками лізингових компаній (фірм) можуть бути юридичні, фізичні особи (резиденти Російській Федерації або нерезиденти Російської Федерації). Лізингова компанія - нерезидент Російської Федерації - іноземна юридична особа, яка здійснює лізингову діяльність на території РФ.

Лізингові компанії мають право залучати кошти юридичних та (або) фізичних осіб (резидентів Російської Федерації і нерезидентів Російської Федерації) для здійснення лізингової діяльності в установленому законодавством порядку (ст. 5 Федерального закону «Про фінансову оренду (лізинг)»).

Основні форми лізингу - внутрішній лізинг і міжнародний лізинг. При здійсненні внутрішнього лізингу лізингодавець і лізингоодержувач є резидентами Російської Федерації. При здійсненні міжнародного лізингу лізингодавець чи лізингоодержувач є нерезидентом Російської Федерації (ст. 7 Федерального закону «Про фінансову оренду (лізинг)»). Сублізинг - вид піднайму предмета лізингу, при якому лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у володіння та в користування за плату та на строк відповідно до умов договору сублізингу майно, отримане раніше від лізингодавця за договором лізингу і складає предмет лізингу. При передачі майна в сублізинг право вимоги до продавця переходить до лізингоодержувача за договором сублізингу (ст. 8 Федерального закону «Про фінансову оренду (лізинг)»).

Відновлювальна вартість амортизируемим основних засобів, придбаних (створених) до 1 січня 2002 (дата набуття чинності гол. 25 НК), визначається як їх первісна вартість з урахуванням проведених переоцінок до дати вступу глави 25 НК чинності. При визначенні відновної вартості амортизируемим основних засобів, під гол. 25 НК враховується переоцінка основних засобів, здійснена за рішенням платника податків за станом на 1 січня 2002 і відображена в бухгалтерському обліку платника податку після 1 січня 2002 Вказана переоцінка приймається з метою оподатковування в розмірі, що не перевищує 30% від відновної вартості відповідних об'єктів основних засобів, відображених в бухгалтерському обліку платника податків за станом на 1 січня 2001 (з урахуванням переоцінки за станом на 1 січня 2001 р., виробленої за рішенням платника податків і відображеної в бухгалтерському обліку в 2001 р.). При цьому величина переоцінки (уцінки) станом на 1 січня 2002 р., відображеної платником податків в 2002 р., Не визнається доходом (витратою) платника податків з метою оподаткування. В аналогічному порядку приймається з метою оподаткування відповідна переоцінка сум амортизації.

При проведенні платником податку в наступних звітних (податкових) періодах після набрання чинності глави 25 Н К переоцінки (уцінки) вартості об'єктів основних засобів на ринкову вартість позитивна (негативна) сума такої переоцінки не визнається доходом (витратою), що враховується для цілей оподаткування, і не приймається при визначенні відновної вартості амортизується майна та при нарахуванні амортизації, що враховують для цілей оподаткування у відповідності до розділу 25 НК.

Залишкова вартість основних засобів, введених до 1 січня 2002 р., Визначається як різниця між відновною вартістю таких основних засобів і суми амортизації. Залишкова вартість основних засобів, введених в експлуатацію після 1 січня 2002 р., Визначається як різниця між їх первісною вартістю та сумою нарахованої амортизації за період експлуатації.

При використанні платником податку об'єктів основних засобів власного виробництва первісна вартість таких об'єктів визначається як вартість готової продукції, обчислена відповідно до пункту 2 статті 319 НК, збільшена на суму відповідних акцизів для основних засобів, що є підакцизними товарами.

Оцінка залишків готової продукції на складі на кінець поточного місяця здійснюється платником податку на підставі даних первинних облікових документів про рух і про залишки готової продукції на складі (у кількісному вираженні) і суми прямих витрат, здійснених у поточному місяці, зменшених на суму прямих витрат, що відноситься до залишками НЗВ. Оцінка залишків готової продукції на складі визначається платником податку як різниця між сумою прямих витрат, що припадає на залишки готової продукції на початок поточного місяця, збільшеної на суму прямих витрат, що припадає на випуск продукції в поточному місяці (за мінусом суми прямих витрат, що припадає на залишок НЗП) , та сумою прямих витрат, що припадає на відвантажену в поточному місяці продукцію.

Підакцизні товари - товари, реалізація яких є об'єктом оподаткування по акцизах. Підакцизними товарами визнаються:

1) спирт етиловий із всіх видів сировини, за винятком спирту коньячного;

2) спиртовмісна продукція;

3) продукція алкогольна;

4) пиво;

5) тютюнова продукція;

6) ювелірні вироби;

7) легкові автомобілі і мотоцикли з потужністю двигуна понад 112,5 кВт (150 л. С);

8) автомобільний бензин;

9) дизельне паливо;

10) моторні мастила для дизельних і (або) карбюраторних (інжекторних) двигунів (п. 1 ст. 181 гл. 22 НК).

Первісна вартість основних засобів змінюється у випадках добудови, дообладнання, реконструкції, модернізації, технічного переозброєння, часткової ліквідації відповідних об'єктів і по інших аналогічних підставах.

До робіт з добудови, дообладнання, модернізації ставляться роботи, викликані зміною технологічного або службового призначення устаткування, будівлі, споруди чи іншого об'єкта амортизируемим основних засобів, підвищеними навантаженнями й (або) іншими новими якостями.

До реконструкції ставиться перебудова існуючих об'єктів основних засобів, пов'язаний з вдосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічних показників і здійснюване по проекті реконструкції основних засобів з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та зміни номенклатури продукції.

До технічного переозброєння ставиться комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічних показників основних засобів або їх окремих частин на основі впровадження передової техніки і технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації та заміни морально застарілого і фізично зношеного обладнання новим, більш продуктивним. Всі вищевказані роботи підлягають відображення в бухгалтерському обліку за рахунками капітальних вкладень.

Витрати, для обліку яких із метою вирахування прибутку встановлений особливий порядок, до первісної вартості об'єкта основних засобів не включаються. Наприклад, витрати зі страхування майна (стаття 263 НК РФ), відсотки по кредитах банку, отриманого на придбання основного засобу, сумові різниці (позареалізаційні витрати).

Основні засоби, отримані у вигляді внеску (вкладу) в статутний капітал організації, з метою оподаткування приймаються за залишковою вартістю отриманого як внесок до статутного капіталу об'єкта основних засобів, що визначається за даними податкового обліку у передавальної сторони.

Більш докладно про це роз'яснено в листі Департаменту податкової політики Мінфіну РФ від 30 квітня 2004 № 04-02-05/1/34. Зокрема, в ньому говориться, що порядок сплати акцій акціонерного товариства при їх розміщенні встановлено Федеральним законом від 26.12.1995 р. № 208-ФЗ «Про акціонерні товариства». Згідно з пунктом 3 статті 34 вищезазначеного закону грошова оцінка майна, що вноситься в оплату акцій при установі суспільства, провадиться за згодою між засновниками. При оплаті акцій негрошовими засобами для визначення ринкової вартості такого майна повинен залучатися незалежний оцінювач. При цьому величина грошової оцінки майна, виробленої засновниками товариства, не може бути вище величини оцінки, виробленої незалежним оцінювачем.

Податковий облік передачі майна в статутний капітал організації здійснюється відповідно до глави 25 НК РФ. Основною метою податкового обліку основних засобів є правомірне включення амортизації до складу витрат, що враховуються при визначенні податкової бази.

Облік при передачі майна в статутний капітал для цілей оподаткування здійснюється з урахуванням таких особливостей:

1) не визнається прибутком (збитком) платника податків-емітента різниця між номінальною вартістю акцій, що розміщуються (часток, паїв) та вартістю одержуваного майна (включаючи грошові кошти), майнових прав, при розміщенні платником податку емітованих ним акцій (часток, паїв);

2) не визнається прибутком (збитком) платника податків-акціонера (учасника, пайовика) різниця між вартістю внесених в якості оплати майна, майнових прав та номінальною вартістю придбаних акцій (часток, паїв).

При цьому вартість придбаних акцій для цілей податкового обліку зізнається рівної вартості (залишкової вартості) вноситься майна (майнових прав), що визначається за даними податкового обліку на дату переходу права власності на зазначене майно (майнові права), з урахуванням додаткових витрат, які для цілей оподаткування визнаються у передавальної сторони при такому внесенні.

Основні кошти, отримані у вигляді внесок (вкладу) в статутний капітал організації, з метою оподаткування приймаються за залишковою вартістю отриманого як внесок до статутного капіталу об'єкта основних засобів, що визначається за даними податкового обліку у передавальної сторони.

Внесення основних засобів до статутного капіталу організації пов'язане з зустрічним зобов'язанням, що виникають у одержує боку передати натомість відповідні акції, які для цілей податкового обліку зізнаються рівними залишкової вартості переданих основних засобів. При цьому для цілей податкового обліку даний обмін визнається еквівалентним, у зв'язку з чим не виникає прибутку. Залишкова вартість повинна визначатися за даними податкового обліку у сторони, яка передає основні засоби.

Якщо організація в умовах дії глави 25 Н К РФ вводить в експлуатацію об'єкт основних засобів, капітальні вкладення за яким проводилися ще до 2002 року, то в складі первісної вартості враховується вся сума фактичних витрат, понесених платником податку до 2002 року, відображена у відповідності з діючими до 2002 правилами бухгалтерського обліку на рахунку обліку капітальних вкладень.

При придбання (створення) майна з використанням бюджетних коштів цільового фінансування амортизація нараховується на вартість майна, придбаного (створеного) платником податку за рахунок власних коштів.

Під іншим аналогічним цільовим фінансуванням слід розуміти отримані платником податків, не враховуються у нього в момент одержання в якості доходів при визначенні податкової бази кошти цільового фінансування і цільові надходження, визначені відповідно до підпункту 14 пункту 1 та пунктом 2 статті 251 НК РФ, а також кошти, отримані в вигляді безоплатної допомоги (сприяння) в порядку, встановленому Законом № 95-ФЗ.

Згідно зі статтею 259 НК РФ нарахування амортизації здійснюється виходячи з терміну корисної використання, який визначається платником податку відповідно до статті 258 НК РФ.

Строк корисного використання визначається платником податку на дату введення в експлуатацію об'єкта основних засобів у межах строків, встановлених Класифікації основних коштів, затвердженої постановою Уряду Російської Федерації від 1 січня 2002 № 1. При цьому додаткового обгрунтування вибору того чи іншого конкретного терміну експлуатації, прийнятого для об'єкта в рамках встановлених амортизаційної групою термінів, не потрібно.

Якщо основний засіб не пойменовані в жодній з амортизаційних груп, встановлених Класифікації основних коштів, то платник податків встановлює строк корисного використання на підставі рекомендацій заводу-виробника або відповідно до технічних умов. Застосування платником податку з метою обчислення амортизації строків, встановлених самостійно, законодавством про податки і збори не передбачається.

Амортизація по об'єктах основних засобів обчислюється виходячи з первісної (залишкової) вартості, строку корисного використання та методу нарахування амортизації, обраного платником податку з двох.

При цьому з основних засобів, що належать до однієї амортизаційної групі, можуть бути встановлені як різний термін експлуатації по кожному об'єкту, так і метод нарахування амортизації (лінійний або нелінійний).

Обраний організацією метод нарахування амортизації не може бути змінений протягом всього періоду нарахування амортизації.

При застосуванні методу нелінійного місяцем, у якому залишкова вартість фіксується як базова, є місяць, наступний за місяцем, у якому залишкова вартість досягне величини, що дорівнює чи меншою 20 відсотків від початкової вартості.

У разі прийняття платником податку рішення про застосування підвищеного коефіцієнта відповідно до пункту 7 статті 259 НК РФ для окремих одиниць основних засобів, що працюють в умовах агресивного середовища і (або) підвищеної змінності, слід мати на увазі, що загальний коефіцієнт за умовами роботи не може бути більше 2.

Якщо в умовах агресивного середовища і (або) підвищеної змінності працює основний засіб, що купується (передається) платником податку з лізингу, то платник податків може застосовувати або коефіцієнти, передбачені за договором лізингу, або що підвищують коефіцієнти за умовами експлуатації об'єкта. Такий підхід визначається вимогою зазначеної норми застосування коефіцієнтів з лізингу і за умовами експлуатації тільки до основної норми амортизації.

При цьому для сторін договору лізингу транспортних засобів (легкових автомобілів і пасажирських мікроавтобусів, що мають первісну вартість відповідно більше 300 тис. Руб. І 400 тис. Руб.) Підвищуючий коефіцієнт у розмірі, що не перевищує 3, застосовується одночасно з коефіцієнтом 0,5.

Якщо організація заявила в облікову політику для цілей оподаткування на податковий період про застосування понижуючого коефіцієнта, передбаченого пунктом 10 статті 259 НК РФ, то вона не може відмовитися від його використання протягом всього податкового періоду.

По основних засобів, введеним в експлуатацію до 01.01.2002, відповідно до статті 322 НК РФ амортизація нараховується виходячи з їхньої залишкової вартості та вільного строку корисного використання.

При визначенні відновної вартості та сум амортизації, виходячи з яких визначається залишкова вартість для цілей оподаткування, використовуються дані про відновної вартості і суми амортизації, що значаться в бухгалтерському обліку та сформованих за правилами, що діяли до 01.01.2002 з урахуванням обмежень, встановлених абзацом п'ятим пункту 1 статті 257 НК РФ.

Якщо строк фактичної амортизації за станом на 1 січня 2002 перевищив термін експлуатації, встановлений платником податку на підставі Класифікації основних засобів, то залишкова вартість таких основних засобів підлягає включенню до складу витрат з метою оподаткування рівномірно протягом терміну, визначеного організацією самостійно, але не менше 84 місяців.

Слід мати на увазі, що положення статті 259 НК РФ стосовно порядку нарахування амортизації за основними засобами, введеним в експлуатацію до 1 січня 2002 р., Застосовуються відповідно до пунктів 4 та 5 статті 259 НК РФ тільки в частині визначення норм амортизації. При цьому при застосуванні нелінійного методу організація вправі при досягненні залишкової вартості основного засобу до розміру, не що перевищує 20% від відновної вартості об'єкта основних засобів, сформованої на 1 січня 2002 р., З урахуванням обмежень, передбачених статтею 257 НК РФ, передбачити списання залишкової вартості рівномірно протягом строку експлуатації.

Амортизація по об'єктах амортизується майна нараховується і враховується з метою оподаткування у зменшення податкової бази до повного списання вартості об'єкта або до вибуття об'єкта зі складу амортизується майна з будь-яких підставах (продаж, ліквідація тощо).

При нарахування амортизації за амортизується майну, введеному в експлуатацію до 1 січня 2002 р., Слід мати на увазі, що відповідно до пункту 5 статті 252 НК РФ суми, одного разу відображені у складі витрат платників податків, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

Якщо організація нараховує амортизацію за амортизується майну в період, коли воно не використовується для ведення діяльності, (тобто воно не виключається зі складу амортизується майна), спрямованої на отримання доходу, то суми нарахованої амортизації не можуть зменшувати розмір податкової бази з податку на прибуток.

Амортизація за основними засобами, які використовуються для ремонту основних засобів, для освоєння природних ресурсів, в процесі ведення НДДКР та інших видів витрат, зазначених у пункті 1 статті 253 НК РФ, враховується відокремлено і включається до складу витрат за зазначеними видами, які враховуються з метою оподаткування у спеціально передбаченому порядку, зокрема, передбаченому статтями 260, 261 та 262 НК РФ.