Білорусь у роки радянсько-польському війни 1919 - 1920 рр

У листопаді 1918 р. відродилося польська держава, керівництво якого оголосив про відтворення Речі Посполитої у кордонах 1772 р. Отримавши матеріальну допомога від Антанти, приступила Польща в грудні 1918 р. до захоплення білоруських і українських земель. У лютому-березні 1919 р. польські зайняли Брест легіонери, Кобрин, Білосток, Валківська, Слонім, Пінськ. Рада Оборони Литовсько-Білоруської РСР і командування Західним фронтом, створений 2 лютого 1919 р., не змогли організувати оборону, тому що не мали у своєму розпорядженні достатніми силами і засобами. Проводилася мобілізація до Червоної Армії і відправка солдатів на Східний фронт, політика «воєнного комунізму» викликали серед населення Білорусі та червоноармійців хвилю невдоволення і привели до повстань проти Радянської влади. Врешті березня 1919 р. у Гомелі відбулося повстання двох полків на чолі з М. есером Стрекопитовим.

Навесні 1919 р. польські війська захопили Ліду і Вільно. З метою концентрації сил та зміцнення оборони 1 червня 1919 був прийнятий декрет Всеросійського ЦВК «Про обєднання Радянської республіки Росії, України, Латвії, Литви та Білорусі для боротьби з світовим імперіалізмом». Запроваджувалося загальне командування. Литовсько-білоруський армія була перейменована в 16-му армію. Тим не менше, польський наступ продовжувалося. Радянські війська залишили 8 серпня Мінськ. У серпні - вересні поляки захопили Ігумен, Ново-Борисів, Бобруйськ, Жлобин, Рогачов. Фронт стабілізувався на лінії Плоцьк - р. Березина - р. Дніпро, де протримався до весни 1920 р.

Для керівництва захопленої територією окупантами було створено Департамент у справах польських східних земель на чолі з Є. Осмоловський. Окупована територія була розділена на три округу - Віленський, Брестський і Мінський, які, у свою чергу, ділилися на повіти. Білоруси в органи управління не допускали. Були ліквідовані органи місцевого самоврядування, заборонені профспілки та інші робітничі організації, оголошені незаконними всі аграрні перетворення. Відновлювалося поміщицьке землеволодіння, проводились реквізиції, арешти та репресії.

Ю. Пілсудський з політичною метою на початку намагався підтримувати федералістські ілюзії в литовському і білоруському суспільстві. 28 квітня 1919 він виступив з відозвою до населення колишнього Великого князівства Литовського, в якому обіцяв дати йому можливість вирішити свої національні і релігійні проблеми. На практику це виглядало по-іншому. У культурному житті проводилася полонізація. Закривалися білоруські навчальні заклади, державною була оголошена польську мову. З державних установ, фабрик і заводів звільнялися особи білоруської національності, люди православного віросповідання.

В умовах польської окупації білоруський національний рух було розколотим. Його політичний центр - Рада БНР - вже із кінця 1918 р. не була цілісною організацією. Голова кабінету міністрів БНР О. Луцкевич в це час був у Парижі, а потім - у Варшаві. Його брав Пілсудський. Там він домагався визнання Білорусі як суверенної держави. Його зусилля не увінчалися успіхом, а сам він опинився в політичної ізоляції.

Політика насильства і терору змусила багатьох білоруських політиків перейти до опозиції польському режиму. Під впливом есерів і соціал-федералістів білоруський зїзд Віленщині та Гродненщини (9-10 червня 1919 р., Вільно) підтвердив правильність ідеї незалежності Білорусі та обрав Центральну Раду Білоруську Віленщині та Гродненщини на чолі з есером К. Душевскім.

Після окупації Мінська, тут було створено Тимчасовий Білоруський Національний комітет на чолі з А. Прушинський та його заступником В. Ігнатовський. Не відхиляючи ідеї конфедерації Білорусі з Польщею Комітет домагався попереднього визнання БНР і відновлення діяльності Ради. Партія білоруських есерів зайняла іншу позицію. 12 грудня 1919, за згодою польського уряду, в Мінську була скликана Рада БНР. Окупанти розраховували, що вона схвалить приєднання Білорусії до Польщі. Але фракція есерів домоглася перевиборів президії Ради, заміну складу Ради міністрів. А. Луцкевич було висловлено недовіру, що і голові Ради І. Лесеку. На чолі Ради міністрів був поставлений В. Ластовський, а головою Ради БНР став П. Кричевський. Підтвердивши вірність Третьою грамоті статутний від 25 березня 1918 р. оновлена Рада БНР висловила протест проти хазяйнування поляків у Білорусі. За антипольську позицію есерів партія зазнала репресій. В цей же час поляки Найвищу створили так звану білоруську раду, яка уклала 24 березня 1920 договір з Ю. Пілсудського, за яким Білорусь повинна була стати частиною Речі Посполитої. Культурно-національна автономія давалася тільки Мінської губернії.

На боротьбу проти окупантів піднявся весь білоруська народ. Повсюдно було створено мережу підпілля, розгорталася партизанська боротьба. Боротьбу очолили комуністи і білоруські есери. ЦК КП (б) Б Літбела створив бюро нелегальної роботи. У грудні 1919 р. більшовики і білоруські есери уклали угоду про створення єдиного фронту боротьби. Від білоруських есерів відкололася група молоді під чолі з В. Ігнатовський. У січні 1920 року вона створила «Білоруську комуністичну організацію» (БКО), що ставила своїм завданням відродження Радянської Білорусі у федерації з Росією. Вона брала участь у партизанському рух, згодом увійшла до складу Компартії Білорусії.

У березні 1920 р. польські війська почали новий наступ і захопили Мозир, Калинковичі, Річиця. Спроба організувати контрнаступ Червоної Армії у травні 1920 р. закінчилася невдало. Після цього Західний фронт був укріплений, отримав 170 тисяч бійців. У середині червня почався новий наступ Західного фронту. 11 липня було звільнено Мінськ. До серпня 1920 р. була звільнена вся Білорусь.

12 липня 1920 в Москві було підписано договір між РРФСР і Литвою, яким визнавалася незалежність Литви в етнографічних межах. Без згоди білорусів та їхніх представників литовські були оголошені не лише колишні Ковенська та Сувалковская, але і вся Віленська і Гродненська губернії з містами Вільні, Гродно, Щучин, Сморгонь, Ошмяни, Браславль. Підписання цього договору означало припинення існування Літбела. Спочатку ЦК РКП (б) створив Мінський губревком під проводом А. Червякова. 31 липня 1920 в Мінську відбулося повторне проголошення незалежної БРСР. До скликання Всебілоруського зїзду владу в свої руки взяв Білоруський революційний комітет. Після другого проголошення Білоруська Республіка існувала в межах шести повітів (Бобруйский, Борисівський, ігуменський, Мозирський, частково Мінський і Слуцький) колишньої Мінської губернії.

З перенесенням військових дій на територію Польщі, війна перетворилася на засіб експорту революції. 30 липня в Білостоці був створений Тимчасовий революційний комітет Польщі (Польревком). Однак розрахунок на підтримку польським пролетаріатом революційною хвилі не виправдався, навпаки, стався могутній національно-патріотичний підйом польського народу. 16 серпня польські війська перейшли в контрнаступ, та Червона Армія відступила від Варшави до Мінська. Однак як Польща, так й Радянська Росія не мали сил продовжувати війну. 12 жовтня 1920 був укладений договір про перемиря і попередні умови миру, відповідно до якого військові дії припинялися.

Уряд Пілсудського не відмовилося від спроб приєднання Радянської території Білорусі до Польщі, тому в кінці жовтня організувало вторгнення армії Булак-Булаховича на Мозирському напрямку. Ця авантюра провалилася. У цей час в повіті Слуцком не без участі Польщі та Найвищій білоруської раді, відбулося повстання. 15-16 листопада 1920 р. у Слуцьку був скликаний зїзд волостей і містечок, на якому були присутні 127 делегатів. У зв `язку з тим, що за умов договору про перемиря польські війська відходили, а Красная Армія повинна була вступити в місто, зїзд вирішив з числа військовозобовязаних організувати військову частину. Протягом трьох днів була сформована бригада з двох полків. Зїзд висловив протест проти вступу в кордони Слуцького повіту Червоній Армії, вимагав залишити його в межах Польщі. Коли Червона Армія 22 Листопада стала наближатися до демаркаційної лінії Слуцька, бригада слідом за польською армією відійшла за р.. Мароч, де склала зброю і була інтернована польською владою.

18 березня 1921 був підписаний Ризький мирний договір. Західний кордон УРСР з Польщею проходила з півночі на південь: на південь від населеного пункту Ушачі, на схід від Посвілья на Докшиці, близько Радашковічей, Несвіжа, на захід Червоної слободи, Старобіна, східний Мікашевичі, на захід від Турова. Територія, що відійшла до Польщі, складала 106тис. км2 з населенням понад чотири млн. чоловік. Таким чином, під час радянсько-польському війни територія Білорусі виявилася предметом торгу між Радянською Росією і Польщею. Без згоди народу білоруського її територія була розділена на дві частини, що затримало процес національної консолідації білорусів.