Білоруський національний рух на початку Першої світової війни

Війна утруднила білоруський національний рух. Частина діячів національного руху було мобілізовано до армії, інші евакуювалися до Росії. Довоєнні білоруські національно-культурні організації розпалися. Зупинився випуск білоруськомовних видань, у тому числі й газети "Наша нива». У зайнятій німецькими військами Вільно залишилася невелика група білоруських національних діячів на чолі з братами Антоном та Іваном Луцкевич, Елоїза Пашкевич (тітка), Вацлавом Ластовський. Вони увійшли з білоруської сторони в так званий Віленської-Ковенської комітет, створений з представників різних національностей: поляків, литовців, білорусів і євреїв. Незабаром комітет було реорганізовано, і на його базі створювалися національні народні комітети.

Уряд кайзера Вільгельма повело політичні ігри з населенням захоплених територій з розрахунку їх відриву від Росії. Німці пропагували ідею відновлення Польського королівства у межах колишнього російського контролю, але без Ломжа і Сувалок. Округи Ломжа, Сувалки і Курляндія вони планували приєднати до Пруссії, а в регіонах Ковно, Вільні, Гродно і Білостока поступово створити маріонетковий держава, повязане з Німеччиною монетарної, митної, господарської і військової системами під керівництвом німецько-балтійської верхівки.

З метою захисту національних інтересів був створений Центральний союз національних білоруських громадських організацій на чолі з Білоруським народним комітетом (БНК) у Вільно. Під його керівництвом у 1916-1917 рр.. на окупованій території виникла значна мережа білоруських шкіл. Було розпочато видання підручників, газети «Гомін». Вона почала виходити 15 грудня 1916 два рази на тиждень у Вільно під редакцією В. Ластовського. Білоруському національного руху сприяла політика німецьких окупаційних властей, які в січні 1916 визнали право білоруської мови нарівні з іншими мовами.

У квітні і червні 1916 р. представники Білоруського народного комітету брали участь у конференціях народів Росії, що проходили в Стокгольмі і Лозанні. Там вони зверталися до народів Європи і президентові США Вільсона із проханням підтримати Білорусі вихід зі складу Росії, допомогти білоруському народу самостійно розвивати свій інтелектуальний і економічний потенціал, стати господарем на своїй землі. У меморандумі білоруської делегації на конгресі в Лозанні вперше була висунута ідея створення держави «Сполучені штати Білорусі, Литви, Латвії, України від Чорного до Балтійського морів». Але країнам Антанти потрібна була Росія, яка й далі продовжувала б війну з Німеччиною. Тому вони не відреагували на цю пропозицію.

У червні 1917 р. група діячів національного руху на чолі з В. Ластовського створила законспіровану організацію «Звязок незалежності і неподільності Білорусі». Ця організація була не тільки проти крайової автономії у складі Росії чи Польщі, але вважала неприйнятною і федерацію з Литвою. Вона ставила за мету створення незалежної Білорусі в її етнографічних межах і виступала за вільну демократичну Білорусь.

У вересні 1917 р. за допомогою окупаційної влади була створена Литовська рада (Таріба), як верховний державний орган Литви. У цих умовах, на противагу Литовської Таріба, конференція представників білоруського національного руху в січні 1918 р. обрала Віленський білоруську раду на чолі з О. Луцкевич. Віленська рада взяла курс на розрив з Росією і звязку створення самостійної держави.

На території Білорусі, яка входила в сферу діяльності російською армії, із кінця 1916 - початку 1917 рр.. почали діяти різні національні культурно-просвітницькі організації. Білоруські письменники, поети та художники обєдналися в організацію «Білоруська хатка». Деякі торгово-промислові кола білорусів, під керівництвом Р. Скірмунта, П. Алексюка та ін, наприкінці 1916 р. в Мінську розгорнули роботу по створенню партії білоруських народних соціалістів (ПБНС). Серед білоруських ксьондзів намітилася тенденція до створення білоруській партії на основі християнських засадах.

Розширилася діяльність білоруського національного руху серед біженців, основна маса яких осіла в центральних губерніях Росії та Поволжя. У жовтні 1916 Міністерство внутрішніх справ Росії дозволило видання в Петрограді білоруських газет «Дзянніца» і «Світоч», які видавалися під редакцією відповідно Д. Жілуновіча і Е. Будько. Через брак коштів і невдоволення цензури в кінці 1916 р. - початку 1917 рр.. газети були закриті. Подальший розвиток білоруського національного руху було повязано з перемогою Лютневої революції 1917 р.