Встановлення Радянської влади в Білорусі

Неспроможність Тимчасового уряду вирішувати завдання демократичної революції, непослідовна політика правлячих партій привела їх до політичного банкрутства. У цій ситуації у ніч 24 з на 25 жовтня 1917 р. в Петрограді перемогло збройне повстання робітників і солдатів. Увечері 25 жовтня Всеросійський розпочав роботу II зїзд Рад, в якому взяв участь 51 делегат від Білорусі і Західного фронту. 26 жовтня Зїзд оголосив про повалення Тимчасового уряду та перехід влади до рук Рад, прийняв декрети про мир і землю, сформував робітничо-селянський уряд - Раду Народних Комісарів на чолі з В.І. Леніним.

Отримавши звістку про перемогу збройного повстання у Петрограді, виконком Мінського Ради видав наказ № +1, в якому оголосив про перехід в місті влади до рук Рад робітничих і солдатських депутатів. За його рішенням з міської вязниці було звільнено понад 1тис. політичних вязнів, з яких було сформовано революційний Перший полк імені Мінського Ради. На сторону революції перейшли два запасних піхотні полки загальною чисельністю 5 тис. чоловік. Мінський Рада послав своїх комісарів на вокзал, пошту і телеграф, в штаб Західного фронту, взяв під охорону інші важливі обєкти та установи. 27 жовтні був створений Військово-революційного комітету Західного фронту. До нього увійшли А. Мясников (голова комітету) Кнорін В., Колмановіч М., К. Ландер, В. Фрейдман та ін

У цей самий день бундівці, праві есери і меншовики створили в Мінську Його орган - «Комітет порятунку революції» на чолі з меншовиком Т. Колотухіним. Комітет не визнав радянської влади і виступив за збереження Тимчасового уряду, необхідність виборів в Установчі збори і скликання його. Збройні опорою комітету стала другим Кавказька дивізія, частини польського корпусу генерала Довбур-Мусніцкого та інші військові підрозділи. Маючи перевагу сил, Комітет порятунку революцію 27 жовтня зажадав від Мінського Ради передачі йому влади в місті. Більшовики вступили в переговори і досягли компромісного рішення. Комітет взяв на себе обовязок не посилати війська до Петрограда та Москви для придушення революції, а Мінський Рада визнала його владу в місті. Одночасно більшовики активізували агітацію серед солдатів. Радянську владу підтримали зїзди армійських комітетів. В ніч з 1 на 2-х листопада 1917 р. у Мінськ прибув спеціальний потяг та підрозділи революційно налаштованих солдат. Вони взяли під охорону Мінський Рада. Комітет порятунку революції було ліквідовано.

Увечері 2 листопада в міському театрі відбулося зібрання Мінського Ради за участю представників солдатських і фабрично-заводських комітетів. Воно схвалив Революційним комітетом розроблені заходи щодо здійснення декретів II Всеросійського зїзду Рад і встановлення радянської влади в Мінську. Наприкінці жовтня - початку листопада радянська влада мирним шляхом перемогла у більшості міст неокупованій німцями території Білорусі.

У складніших умовах проходила боротьба за встановлення радянської влади в Могильові. Навколо перебувала тут Ставки верховного головнокомандування групувалися контрреволюційні сили. Генералітет відмовлявся визнати нову владу. Лідери правих есерів та меншовиків хотіли сформувати тут інший уряд на чолі з В. Ерновим. Їх плани поділяли Всеросійський комітет, Могилевский Рада та Виконком губернської Ради селянських депутатів. РНК направив до Могилів загони матросів і солдатів з Петрограда, Мінська, Орші, Гомеля на чолі з новим Верховним головнокомандувачем, прапорщиком Н. Криленко. 18 листопада Могилевский Рада був змушений визнати радянську владу і створити в місті ВРК, на якого перейшла вся влада і контроль над Ставкою. 20 листопада Ставка була оточена військами і ліквідовано.

Щодо легка перемога революції у Білорусі пояснюється тим, що усі сподівалися на вирішення питань про мир і землю. Тому на виборах до Установчих зборів, що відбулися 12-19 листопада, за білоруським виборчих округах перевагу отримала партія більшовиків. З 56 депутатів 30 були більшовиками, 22 - представляли есерів і 4 належали до інших партій.

У листопаді 1917 р. у Мінську відбулися зїзди Рад робітничих і солдатських депутатів Західної області, III зїзд селянських депутатів Мінської та Віленської губерній і II зїзд армій Західного фронту. Всі вони ухвалили резолюції на підтримку Радянської влади і висловилися за створення єдиної системи Рад як органів державної влади. 27 листопада 1917, обрані на зїздах виконкоми і фронтовий комітет обєдналася й створила обласний виконавчий комітет Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів Західної області і фронту (Облісполкомзап), головою якого було обрано більшовика М. Рогозинський. Облісполкомзап сформував і виконавчий орган влади - Рада Народних Комісарів (РНК) області і фронту. Головою РНК було затверджено К.І. Ландер, комісаром військових справ - А.Ф. Мясников, внутрішніх справ - К.І. Ландер, продовольства - М.І. Колмановіч, фінансів - І.П. Феденьов, по національних справах - С.І. Берсон, землеробства - Н.М. Дайнеко, праці - І.Я. Алібегов, торгівлі і промисловості - В.М. Фрейдман, юстиції - В.С. Селезньов, соціального забезпечення - В.І. Краснов. Поради Вітебської і Могилевської губерній Обісполкомзапу і його РНК не підпорядковувалися, тому що не брали участь у його створенні.

До лютого 1918 р. більшовики у основному завершили формування органів Радянської влади, ліквідувавши старий апарат - міські думи, управи, земства та інші. Їх функції взяли на себе Ради. Нова влада прагнула задовольнити соціальні інтереси трудящих мас. Встановлювався робітничий контроль за діяльністю підприємств всіх. На основі декрету про землю до початку 1918 р. було конфісковано близько 13 тис. поміщицьких маєтків і роздано селянам 1655,8 тис. десятин землі, що дало можливість селянам на 33% збільшити своє землекористування. Земель Розподілом займалися відділи земельні Рад. Колективні господарства створювались переважно у колишніх поміщицьких маєтках і обєднували головним чином бідняків і наймитів. Це, як правило, були комуни чи товариства спільного обробітку землі. Запроваджувався 8-годинний робочий день, страхування робітників, налагоджувалося безкоштовне медичне обслуговування. Було введено безкоштовне навчання, ліквідувалася неписьменність.

Найважливішим і невідкладним було питання про припинення війни. ВРК Західного фронту домовився з командуванням німецьких військ почати переговори про мир. Переговори розпочалися 20 листопад в містечку соли (15 км від Сморгоні). Підписаний договір набирав чинності з 12 години 23 листопада 1917 строком на два місяці до 24 січня 1918 З цього моменту припинялися військові дії на всьому фронті від містечка Відзев до річки Припять. Це прискорило мирні переговори урядових делегацій, яка почалася 20 листопада 1917 р. в Брест-Литовську. 2 грудня радянською делегацією був підписаний договір про перемиря, а потім почалися мирні переговори.

На переговори прибув також білоруська делегація в складі-Михайлівського С. Рак (голова), І. Середи і А. Цвікевіча, а також польська делегація. Троцький погодився визнати повноваження української делегації, бо Українська Народна Республіка була визнана в грудні 1917 р. Радянським урядом, але виступив проти участі в переговорах представників Білорусі та Польщі, як невизнаних Радянським урядом. Тому білоруські делегати були присутні на конференції як радники української делегації.

З Мирний договір був підписаний Німеччиною 3 Березень 1918 За його умовами від Росії відокремлювалася Курляндія, Литва, Ліфляндія, Естляндія і частину Білорусі. Україна та Фінляндія визнавалися самостійними державами. Радянська Росія зобовязана була демобілізувати армію і флот, визнати договір Центральної Української ради з Німеччиною та її союзниками, підписати мирний договір з Радою і визначити кордон між Росією та Україною.

Брестський мир формально завершив участь Росії в першій світовій війні. Інтереси Білорусі не були враховані. Територія Білорусі була поділена по лінії-Двінська світив-Ліда-Пружани-Брест. Німці орієнтувалися на створення «Литви малої» з приєднанням до Литви частини білоруських територій, у тому числі Віленщині і Гродненщини. Землі на південь від Поліської залізниці передавалися Українській Народній Республіці.