Адміністративно-державні перетворення

Після приєднання Бєларусі до Росії, імперський уряд розпочав проводити політику, спрямовану на нівелювання місцевих особливостей, що мала кінцевою метою зближення і злиття з власне російськими регіонами. На приєднані землі було поширене адміністративно-територіальний поділ на губернії і повіти. У відповідності з реформою 1802 на територією Білорусі створювалося пять губерній: Вітебська, Могилевська, Мінська, Віленська і Гродненська. У 1807 р. за умов Тільзітського світу до Росії відійшли Белосточчіна (з 1843 р. у складі Гродненської губернії). Самодержавство, з огляду на прикордонне розташування Білорусі, а також напружений політичний і соціальний стан, створило тут генерал-губернаторства: Білоруське (1772 - 1856 рр..), До якого увійшли Вітебська і Могилевська губернії, Литовське (Віленське) (1794 - 1912 рр..), до якого входили Мінська, Гродненська і Віленська губернії. Губернії поділялися на повіти (приблизно по 20-30 тис. населення в кожному). Генерал - губернатори фактично володіли необмеженими повноваженнями. Один з них - граф Чернишов - своє всевладдя підкреслював навіть спеціальним троном. Влада генерал-губернаторів опиралася на потужний адміністративний, військово-політичний апарат.

Населення білоруських земель протягом місяця після опублікування указу уряду про включення до складу Росії наводилося до присяги. Ті, хто відмовлявся присягнути, повинні були в тримісячний термін виїхати за кордон, розпродавши нерухоме майно. Основним чинним законодавчим документом в галузі цивільного права залишався Статут Великого князівства Литовського 1588г., Так як царська влада не наважувалися проігнорувати корінні відмінності державно-правового становища населення білоруських земель. Місцеві жителі (шляхти) мали можливість займати різні адміністративні посади, але провідну роль в управлінні краєм займали ставленики імперського центру.

У відношенні до різних соціальних груп суспільства нова влада проводила різну політику. Шляхті, що присягнув царського уряду, давали всі права російського дворянства. Але уряд ліквідував самостійність магнатів, позбавило їх права мати свої війська, фортеці, обмежила самоуправство шляхти. З метою зміцнення свого соціального бази у приєднаних до Росії землях царизм проводив тут політику насадження російського землеволодіння. Царське уряд роздавало маєтки з селянами російським поміщикам, великим військовим чинам і чиновникам. Віддавалися староства і королівські економії, секвеструвати маєтку магнатів і шляхти, котрі виїхали за кордон, а спадок деяких ліквідованих монастирів. Найбільшими власниками стали князь Г.А. Потьомкін, який отримав Кричевської староство з 14274 кріпаками, граф П.А. Румянцев-Задунайський, який став власником 11195 кріпаків у Гомельському старостві, А.В. Суворов отримав 7тис. селян у Кобринської волості Брестської економії та ін Всього на території Білорусі Катерина II і Павло I завітали в спадкове володіння 200 тис. ревізьких (чоловічих) душ, як кріпаків, так і колишніх державних селян.

На білоруські міста було поширено положення «Жалуваної грамоти містам» 1785 Дією магдебурзького права було скасовано. Для господарською діяльністю керівництва міст з представників міських станів обиралася дума. Купецтво одержало право на гільдейскую організацію. Численне єврейське населення указом 1794 потрапило під дію закону про межі осілості в межах Білоруського генерал-губернаторства і частини українських губерній. З 1795 р. сільських євреїв було наказано переселити до міста. З 1827 р. замість грошового податку на євреїв була поширена військова повинність. 19 грудня 1844 вийшов указ про ліквідацію органів общинної автономії кагалом і підпорядкування євреїв загальним міським і повітовим властям. Переступити цю рису дозволялося тим євреям, які мали вищу освіту, переходили в іншу віру, ремісників, купців першої гільдії.

Положення селян Білорусі майже не змінилося. На них була поширена російською податковою система, яка змінювала подимний (господарський) на подушний податок. Спочатку, з огляду на слабку платоспроможність та необхідність пристосування селян до новій податковій системі, вони отримали пільги зі сплати подушного податків. З політичних міркувань і господарської необхідності з 1797 р. протягом 10 років у всіх губерніях подушний Білорусі податок з селян збирався в розмірі наполовину меншим, ніж у російських губерніях. Надалі селянство Білорусі було поставлено в однакові умови з селянами інших губерній Росії.

У конфесійної сфері влади дотримувалися, в основному, обіцянок, даних під час поділів Речі Посполитої. Правда, було вжито заходів, які перешкоджали католицьким і унітарному духовенству схиляти до своєї віри православних. Під час боротьби з повстанням на чолі з Костюшко Катерина II вважає за необхідне зміцнити позиції православя перекладом туди уніатів (указ 22 квітня 1794). У православя перейшло 1,5 млн. чоловік. За Катерини II наступника багато хто з "воззєднаних" перейшли в унію. Католицька церква втратила своє панівне становище в Білорусі, хоча згідно з дарчим Катерини грамотою II 1774 засновувалася Білоруська католицька єпархія. Земельні володіння католицьких костьолів і монастирів зберігалися.

Приєднатися до Росії створило умови для включення території Білорусі в загальноросійську державну систему, великий вплив на всі галузі економіки, стало багато в чому визначальним для подальшої господарської спеціалізації. Створювалися нові мануфактури (полотняні, парусинові, канатні, суконні тощо), в Кричеві була закладена верф, що будувала суду для Чорноморського флоту. У сільському господарстві відбувалось збільшення посівних площ, у тім числі під технічні культури. Збут сільськогосподарських продуктів стимулювався скасуванням мит на їх продаж, ліквідацією внутрішніх митниць. Розширились торговельні звязки з російськими містами. Активізація торгівлі сприяла реконструкції старих і будівництва нових доріг. Включення білоруських земель в Російську імперію вело до викорінення на приєднаних землях традицій середньовічної державності, хоча розширювало і зміцнювало кріпацтво. Було покладено початок переорієнтації економічного, політичного та культурного життя Білорусі на Схід.