Формування білоруської нації

Нації виникають на базі феодальних народностей в період становлення капіталізму. Вирішальну роль у перетворенні народності в нації грає спільність території і економічного життя, спільні риси національного характеру, самосвідомості, культури та єдиного літературної мови, а також становлення державності ..

Наприкінці XIX ст. на території пяти губерній білоруських проживало 8,5 млн. чоловік, у тому числі 5,4 млн. білорусів, 1,2 млн. євреїв, 493 тис. росіян, 424 тис. поляків, 377 тис. українців, близько 8 тис. татар . Згідно з переписом 1897 р. питома вага жителів корінної національності перевищував 73%. Абсолютну більшість білорусів проживало в сільській місцевості. У складі міського населення частка білорусів становив +14,5%. Приблизно 40-50% міського населення складали євреї. Білоруси в Могилевської губернії складали 82,4%, в Мінській - 76%, у Віленській - 56%, у Вітебській - 52% і в Гродненкой - 44%. Значна частка була білорусів в Веліжском (87,5%), Усвятском (84,0%) повітах Вітебської губернії, Сокальському (83,9%) повіті Гродненської губернії, Красненська (90,0%) повіті Смоленської губернії, Суразькому (близько 70 %) повіті Чернігівської губернії і деяких інших, які знаходяться за межами сучасної білоруської держави.

Особливістю білоруського етносу був розділ їх за віросповіданням на православних і католиків, що не сприяло консолідації білоруського етносу. Православна церква і католицький костел не визнавали білорусів як народ, а виходили з того, що православні - це росіяни, а католики - поляки. Проте таке розділення за релігійною ознакою не завадило становленню спільності економічній та культурно-духовного життя білоруського етносу, бо позаду у білорусів була тисячолітня історія. Весь цей час вони проживали на одній території, в обєктивно існуючих тут природно-кліматичних умовах. Тут вироблялись характер трудової діяльності білорусів, їх матеріальна та духовна культура, складався і розвивався мову, формувалися особливості побуту, звичаїв, традицій і норм моралі. Століттями у білорусів, незалежно від їх державно-політичних відносин з сусідніми народами складався свій, відмінний від інших народів історичний менталітет. Все це разом узяте стало основою для виникнення і розвитку національної самосвідомості білоруського народу. Обєктивно факт засвідчили існування самостійного етносу білоруського, його мови і культури роботи І. Носовіча, М. Нікіфоровський, А. Сементовський, особливо тритомне дослідження «Білоруси» Е. Карського та ін Роботи цих дослідників сприяли формуванню національної самосвідомості білоруського народу.

Наприкінці XIX ст. термін «Білоруси» і етнонім «білоруси» остаточно закріпилися всій за етнічною територією білорусів. Однак термін «білоруси» не придбав ще загальнонаціонального змісту. Існували регіональні назви (полешукі) конфесіоналізму (росіяни і поляки), жителі деяких частин Білорусі називали себе «тутейшимі».

Пришвидшення темпів економічного розвитку, розширення капіталістичного підприємництва, розвитку торгівлі та шляхів сполучення, інтенсивне залізничне будівництво сприяли створенню на території Білорусі єдиного економічного регіону, що відіграло основну роль у формуванні білоруської нації, хоча цей процес гальмувався низкою факторів. Заборона євреям оселятися поза містами, неможливість знайти в них роботу для великої кількості безземельних і малоземельних селян деформували національний і соціальний склад міського населення. Білоруська національна буржуазія представляла лише невеликий прошарок в місцевій багатонаціональної буржуазії. Земельний, торговий, промисловий і банківський капітали перебували у власності польських, російських та єврейських промисловців і купців. 84,5% купців п `яти західних губерній становили євреї, 10,7% - росіяни і лише 1,7% були білорусами. % 51 фабрик і заводів були власністю єврейської буржуазії. Білоруська аграрна буржуазія, поділена за віросповіданням на православних і католиків, в значній мірі полонізована, не усвідомлювала своєї національної приналежності й часто вороже ставилася до проявів національного руху. Буржуазія сформувалась під патронажем державної влади та царської бюрократії, тому економічна і політична незалежність її мало цікавили. Слабкість національної економічної еліти - буржуазії і дворянства - стала причиною нечисленність та уповільненого дозрівання національної інтелігенції.

Процес формування білоруської нації стримувався загальним напрямком політики уряду. Після придушення повстання 1863 р. царизм остаточно перейшла на шлях інтенсивної русифікації. Основою її стало створення соціальної бази цієї політики - розширення російської землеволодіння, продаж землі на пільгових умовах запрошеним на службу до Білорусі російським чиновникам. Перекладена Школа цілком була на російську мову навчання. Православний священик, державний чиновник, що школа, офіційна печатка наполегливо доводили білорусам, що вони - росіяни і не мають жодних відмінностей, крім локально-діалектних. В цьому напрямі роль відіграла важливу ідеологія «западнорусізма», що в другій половині XIX ст. очолив професор Петербурзької академії, білорус з походження, М. Кояловіч.

Найважливішою ознакою нації є наявність єдиного мови приступити до політична, економічна і культурне життя народу. Старобілоруська мова фактично став мертвим. Після приєднання до Росії офіційне положення державного зайняв російську мову, однак практично до повстання 1863 р. в суспільно-культурного життя панувала польська мова. Руська, як і польська громадсько-політичне життя не сприймала існування білорусів як самостійного етносу і негативно ставилася до спроб літературної творчості білоруською мовою. Стримуючим фактором у розвитку білоруської мови заборону зявився в кінці 50-х років XIX ст. друкування білоруських книг латинськими літерами.

У нових історичних умовах джерелом розвитку білоруської мови стало усна народна творчість, а формування його відбувалося в жанрах художньої літератури та публіцистики. Створення економічній спільності і розвиток господарських звязків призвели до поступового стирання відмінностей місцевих діалектів, появи єдиного, зрозумілого всій нації мови. Крім цього, він збагачувався новими словами і термінами. Поступово відбувався процес створення графічної системи, правописних та граматичних норм, збагачення лексики білоруської літературної мови. У цілому цей процес йшов повільно. Тільки на початку XX ст. зявилася білоруська періодична преса. Швидкий розвиток білоруського мови, її фонетичні, лексичних та граматичних норм сталося з приходом у літературу Ф. Богушевич, Я. Лучина, Л. Гуринович, Я. Купали, Я. Коласа, Тітки та ін

Таким чином, у другій половині XIX - початку XX ст., Всупереч несприятливим політико-історичним умови, сформувалися основні ознаки білоруської нації, консолідації якої не завадили ні соціально-класові суперечності, ні боротьба, що загострилася з появою робітничого класу і буржуазії.

Процесом С формування білоруської нації безпосередньо повязане також розвиток культури Білорусі в другій половині XIX ст, що відбила характер і місце національного спрямування.