Колективізація сільського господарства

У 1927 р. у країні виник криза хлібозаготівель. План хлібозаготівлі у Білорусі було виконано тільки на 71,5%. Скорочення державних заготівель зерна створило загрозу планам індустріалізації, загострило соціальні конфлікти в місті і на селі. Пропозиції Н.І. Бухаріна про вихід з кризи шляхом відмови від надзвичайних заходів, підйомі селянського господарства та розвитку різноманітних форм кооперації І.В. Сталіним та його соратниками були відхилені як поступка куркулеві і вияв правого ухилу. Переклад сільського господарювання на шлях великого усуспільненого виробництва став розглядатися як засіб вирішення проблеми зерна і одночасно ліквідації куркульства як головного ворога Радянської влади.

У Білорусі в правоуклоністскіх тенденції було звинувачено Народний комісар землеробства Д.Ф. Прищепов та його співробітники. Їх звинувачували в ідею насадження хуторів, куркульських господарств, недооцінки складної машинної техніки, перспектив колгоспно-радгоспного будівництва. При цьому зовсім забувають, що радянське законодавство допускало вільний вибір землекористування. Пріщепов Д., а також 29 інших «правих ухильників» були виключені з партії і репресовано.

Боротьба з правим ухилом супроводжувалася форсуванням колективізації, наступом на куркуля. Як відомо, у Білорусі під кінець перші пятирічки намічалося усуспільнити 18% посівних площ. Але незабаром цифри були переглянуті. Пятого січня 1930 ЦК ВКП (б) прийняв постанову «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву". У відповідь на це постанова Пленуму ЦК КП (б) Б, що проходив 6 січня 1930, прийняв рішення колективізувати до початку весняної сівби поточного року 75 - 80% селянських господарств. Десятого лютого 1930 ЦК КП (б) Б ЦК надіслав у ВКП (б) записку, в якій просив включити Білорусь до числа районів суцільної колективізації.

Для проведення колективізації в село були направлені сотні уповноважених, які не знали запитів селян. Часто погрожуючи наганом, вони складали списки «бажаючих» вступати в колгоспи. Всіх що чинять опір розкуркулювали. До травня 1930 р. було розкуркулено 15629 господарств. Рівень колективізації стрімко підвищувався. Якщо січні 1930 р. колективізацією було охоплено 20,9% селянських дворів, то до березня цього ж року вже 58%.

Головним підсумком насильства при створенні колгоспів стало масове невдоволення і протести селян, аж до збройних виступів. Тільки в Білорусі в 1930 р. відбулося понад 500 селянських виступів. Перед набуттям колгосп селяни різали худобу. До травня 1930 поголівя великої рогатої худоби скоротилося на 532,6 тисячі або на 25,6%.

Наростання прихованого, а часом і активного, опору в селі змусило Москву втрутитися. Другого березні 1930 була опублікована стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів», в якій він усю провину за допущені «викривлення» переклав на місцевих працівників. Сімнадцятого квітня 1930 ЦК бюро ВКП (б) Б ухвалила резолюцію «Про боротьбу з перегинами в колгоспному русі". Після цих рішень почався відтік селян з колгоспів. З березнем по червень 1930 р. число колективізованих господарств в Білорусі скоротилося з 58% до 11,1%.

Але й після цього належних висновків зроблено не було. Одинадцятого вересня 1931 бюро ЦК КП (б) Б ухвалив рішення завершити колективізацію у республіці до весни 1932 Колективізація проводилася старими методами. Тривала практика розкуркулення. У 1932 р. було розкуркулено ще 2775 селянських дворів. Весною 1932 р. замість суцільної колективізації почався активний вихід селян з колгоспів. За два-три місяці розпалося 1002 колгоспу, з яких пішло понад 55 тисяч селянських господарств. Сьомого серпня 1932 приймається закон про захист соціалістичної власності (закон «Про пять колосків»). За крадіжку колгоспної та кооперативної власності запроваджувався розстріл із конфіскацією всього майна, а при помякшуючих обставин - позбавлення волі на строк не менш як 10 років з конфіскацією всього майна. Амністія за такі злочини було заборонено. На БССР на протязі 1933 - 1934 рр.. за цим законом було засуджено понад 10 тис. чоловік.

У результаті такої політики у країні і республіці почався голод. За оцінками самого Сталіна, в 1933 р. у країні голодувало 20-30 млн. чоловік. Але і в цих умовах репресії не слабшали. У їх посилення свою роль зіграли політвідділи при МТС, створені в січні 1933 р. Тільки за рік своєї роботи вони «викрили» і виключили з колгоспів 2700 «куркулів-шкідників», зняли з роботи за ворожу діяльність 1544 працівника. Активну участь політвідділи взяли в чищенні партії, яка була проведена в 1933 р. У Білорусі із партії було виключено понад 6 тис. комуністів, 13,7 тис. кандидатів в члени партії, що становило відповідно 15,6 і 25% усієї кількості партійної організації республіки.

В роки другої пятирічки колективізація в Білорусі фактично було завершено. В колгоспи було обєднано 87,5% селянських господарств і усуспільнюючи 96% посівних площ. На колгоспних полях працювало 8 тис. тракторів, 600 комбайнів. Однак виробничі показники в кінці 30-х рр.. залишалися на рівні села доколхозной. Урожайність зернових культур становила в 1933 р. 6,3 ц з 1 га, в 1940 - 7 ц, а надій на одну корову - відповідно - 810 і 834 л. молока. Колгоспники залишалися найнижчої з оплати населення категорією.

Колективізація віддалила селян від засобів виробництва і результатів їхньої праці. Склалася система планування і командування колгоспами. Не мав паспорта Колгоспники, унеможливлювало що можливість вільного переміщення, що юридично привязувало до колгоспу, надавало їх примусовий характер праці.

Соціально-економічні результати будівництва господарського наприкінці 20-30 рр.. були суперечливі. З одного боку, господарське будівництво створило в СРСР господарський комплекс, який виводив країну на рубіж світового прогресу. На закладеної в 30-і рр.. технічній базі стала можлива перемога у війну і відновлення зруйнованого господарства. З іншого боку, соціалістичне будівництво супроводжувалося величезними матеріальними і людськими втратами, були ліквідовані різні форми власності, держава стала монополістом у сфері виробництва і розподілу, сформувався витратний механізм господарювання, утвердилася командно-адміністративна система управління всіма сферами суспільного життя.