Національно-державне будівництво в УРСР (1921 - 1927 рр..)
У період громадянської війни склався військово-політичний союз радянських республік. Перехід до миру вимагає нових підходів у вирішенні національно-державного питання. 16 січня 1921 був підписаний договір між РРФСР та БРСР, за яким визнавався суверенітет Білорусі. Створювалися обєднані наркомати військових і морських справ зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошти і телеграфу, ВРНГ. Однак остаточно відносини між державами, які виникли на території колишньої Російської імперії, були не визначені. Потрібно було виробити такі форми обєднання, які б не дестабілізували ситуацію. Потрібно було провести об `єднання так, щоб не викликати новий хаос в господарстві та нову громадянську війну в національних районах. Й. Сталін пропонував включити радянські держави до складу РСФСР на правах автономних республік. В.І. Леніну вдалось направити роботу з обєднання республік у відносно безпечне русло: створення федеративного союзу рівноправних держав із правом виходу з цього союзу. Процес творення нової держави повинен був продемонструвати повний розрив з минулим. Чи не єдину державу, а союз національних республік.
Підготовка створення союзної держави здійснювалася по партійних каналах. Ідея обєднання широко пропагуючи серед населення Білорусі. Завершилася ця кампанія IV Всебілоруського зїздом Рад, який відбувся 14 - 18 грудня 1922 Делегати зїзду ухвалили рішення про необхідність створення Союзу СРСР. Була обрана делегація на Всеросійський Х зїзд Рад. I Всесоюзний зїзд Рад, який відкрився 30 грудня 1922, прийняв Декларацію і Договір про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік у складі РРФСР, УРСР, БРСР та ЗРФСР. В обраний зїздом ЦВК СРСР УРСР від увійшло 7 чоловік. А. Червяков став одним з чотирьох голів Президії ЦВК СРСР. Союз сприяв національно-державної його консолідації народів. Проте, як показала практика, він не зміг вирішити національне питання в повному обсязі. Жорстка централізація влади фактично призвела до сталінської «автономізації» радянських республік.
Входження УРСР до складу СРСР виправдала надії на розширення території республіки, обмеженої шістьма повітами колишньої Мінської губернії. VIII зїзд Білорусії Компартії, I і II сесії ЦВК УРСР в березні 1923 р. висловилися за укрупнення республіки. 3 березня 1924 ЦВК РРФСР прийняла постанову про передачу Білоруської РСР наступних повітів Вітебській, Гомельської і Смоленської губерній: Оршанського, Биховський, Вітебського, Городоцького, Горецького, Дрісенского, Калінінського (Климовицькому), Лепельського, Могилівського, Мстиславського, Полоцького, Рогачевського, Сенненского, Суразького, Чауского, Черіковского. Три повіту Вітебської (Себежскій, Веліжскій, Невільскій) і пять повітів Гомельської (Гомельський, Речицький, Суразький, Стародубський, Новозибківський) губерній залишилися у складі РРФСР. Територія Радянської Білорусі збільшилася до 110 тис. км2, тобто більш ніж вдвічі, а населення до 4,2 млн. чоловік.
Друга сесія ЦВК УРСР, яка відбулася 10 - 17 августа 1924 р., запровадила новий адміністративно-територіальний поділ республіки. Губернії, повіти, волості ліквідовувалися, а на місці їх створювалися округи, райони, сільради. На початку 1925 р. республіка була розділена на 10 округів, 100 районів і 1202 сільські ради. У місцях компактного проживання національних меншин створювалися національні сільські Ради. У 1928 р. налічувалося 23 єврейських, 19 польських, 16 росіян, 5 латиських, 2 українських і 2 німецьких Ради.
У травні 1926 ЦК КП (б) Б звернувся до ЦК ВКП (б) щодо приєднання до УРСР всій Гомельської губернії (у складі пяти повітів) і трьох повітів (Веліжскій, Себежскій, Невільскій) Псковської губернії. Питання про повітах Псковщина не знайшов підтримки у вищих колах СРСР. У листопаді 1926 Політбюро ЦК ВКП (б), на основі даних комісії ухвалило рішення щодо приєднання до УРСР Гомельського Речицького і повітів. В результаті другого укрупнення територія УРСР збільшилася на 25 тис. км2, а населення - на 649 тис. чоловік. Після двох укрупнення територія УРСР на початку 1927 р. становила 125 950 км2 з населенням майже 5 млн. чоловік.
У 20-і роки у Білорусі, як і в усьому СРСР, склалася однопартійна система. У березні 1921 р. самоліквідувалася Бунд. У грудні 1921 р. розпалася Єврейська Комуністична партія. У лютому 1921 р. була розгромлена Білоруська партія соціалістів-революціонерів, 860 її діячів були арештовані, пізніше вони були звільнені і переправлені на територію Західної Білорусі.
Ліквідація опозиційних сил в БРСР послабила позиції уряди Білоруської Народної Республіки у еміграції. У жовтні 1925 р. на II (Берлінської) конференції Рада БНР оголосила про розпуск своїх політичних центрів і припинення боротьби з Радянською владою. Конференція визнала, що УРСР консолідувала народ білоруський, а Мінськ є центром національно-державного відродження Білорусі.
Сталинское керівництво уважно стежив за суспільно-політичними процесами в республіці та контролювало їх, призначаючи на керівну роботу партійні, радянські і господарські кадри. Тільки в 1921 р. з інших республік в УРСР було направлено 928 членів партії, у 1922 р. - ще 574 комуніста. З 1924 р. до післявоєнного часу всіх перших секретарів ЦК КП (б) Б і керівників КДБ надсилали з Москви.
У другій половині 20-х років, з метою залучення трудящих до суспільно-політичне життя, при Радах створювалися постійні комісії: з сільського господарства, благоустрою, культурно-освітні, фінансові та ін Почали організовувати депутатські групи. У справі захисту інтересів трудящих все більш помітну роль почали відігравати профспілки. Проблемами молоді активно займався Комуністичний союз молоді (Комсомол). До громадської життя все активніше стали включатися жінки. Зароджувалися шефські організації, обєднання фізкультурні. Все це свідчило про певне демократизм суспільно-політичного життя.