Національно-визвольний рух в Західній Білорусі

Соціально-економічна та національна політика польської влади на "східних кресах" викликала незадоволення більшості населення Західної Білорусі, що безперервно вело боротьбу за свої соціальні і національні інтереси. На чолі цієї боротьби стояли політичні партії та організації, які ділилися на два табори: національно-демократичний і революційно-демократичний.

Партії національно-демократичного табору часто не оформлялися офіційно, а існували у вигляді дрібних політичних і культурних організацій і товариств. У Вільно в 1921-1939 рр.. існував представницький орган білоруських партій і громадських організацій - Білоруський Національний Комітет (БНК). Найбільш впливовою національно-демократичної партією була Білоруська християнська демократія (БХД), яка охопила своїм впливом певну частину білорусів - католиків. Її лідерами були ксьондзи О. Станкевич, В. Годлевський, І. Позняк та ін Центральним органом партії була газета "Білоруська криниця". Програма БХД відстоювала засади буржуазного суспільства, що не визнавала класової боротьби і дотримувалася теорії "самобутності Білорусі", висувала вимоги земельної реформи на користь селянства та ін У 1936 р. БХД була перейменована в Білоруське національне обєднання.

У 1925 р. посли сейму Рагуля і В. Ф. Яремич організували національно-селянську партію - Білоруський селянська спілка, яка проіснувала до 1928 р. У своїй програмі вона висувала демократичні вимоги, виступала за створення Білоруської буржуазної республіки, видавала газету "Сялянская нива". У 1929-1930 рр.. оформилася національна група А. Луцкевич і Р. Островського. У своєму органі "Наперад (" Вперед ") група підкреслювала, що" не буде служити ні Москві, ні Варшаві ". Головним завданням вона бачила роботу на культурному поприщі, в області національного відродження. У 1930 р. Ваша група створила "Центроспілка" (Центральний союз культурних та господарських організацій). В 1926 р. був створений Білоруська інститут господарства і культури як національно-просвітницька організація. Вона створювала клуби, бібліотеки, кооперативи. Була заборонена польською владою в 1936 р.

На чолі революційно-демократичного табору стояла Комуністична партія Західної Білорусі (КПЗБ). Вона жовтні була створена в 1923 як складову частина Комуністичної Польщі партії (КПП). Боролася за перемогу пролетарської революції в Польщі, за право самовизначення Західної Білорусі аж до відокремлення від Польщі і воззєднання з УРСР, за ліквідацію поміщицького землеволодіння й передачу землі селянам без викупу. Наприкінці грудня 1923 р. у КПЗБ влилася Білоруська революційна організація (БРО), яка виділилася навесні 1922 р. з лівого крила партії білоруських есерів. Керівниками БРО були І.К. Логіновіч (П. Корчик), А.В. Кончевскій, А.Г. Капуцкій.

КПЗБ діяла в умовах глибокого підпілля. До початку 30-х рр.. вона налічувала 4 тис. чоловік. Крім того близько 3 тис.-х членів партії постійно перебували у вязницях. На території Західної Білорусі діяло 7 окружних і 60 районних комітетів КПЗБ. ЦК КПЗБ видавав газети "Чирвони сцяг", "партробітника", журнал "Большевик" та ін на білоруській мові. На польською мовою видавалися газети "Куйми бронь", "До праники", на єврейському - "Ройте фон".

Першими організаторами КПЗБ були С.А. Дубовик, С.А. Ментерс, А.С. Славінський, С.Т. Міллер. Секретарем ЦК КПЗБ з 1926 р. по 1936 р. був І.К. Логіновіч (П. Корчик). До керівному активу КПЗБ належали А.А. Ольшевський, Н.С. Орехво, А.Н. Аронштам та ін

Під керівництвом КПЗБ у січні 1924 р. було створено Комуністичну Спілку Молоді Західної Білорусі (КСМЗБ). Ватажками КСМЗБ були В.З. Хоружа, М.С. Травневий, М.М. Дворников, С.О. Прітицкій, С.Г. Анисов та ін КСМЗБ ЦК видавав газету "Малади камунiст".

Боротьба трудящих йшла в різних формах. У 1921-1925 рр.. в Західній Білорусі розгорнулася партизанська боротьба. Партизани громили поліцейські ділянки, палили поміщицькі маєтки, осадніцкіе хутора. У 1923 р. загальна чисельність складала партизанів близько 6 тисяч. У числі найбільш відомих керівників партизанських загонів і груп були К. Орловский, Ваупшасов С., В. Корж, Рабцевіч А., Ф. Яблонський та ін

У результаті виборів в сейм і сенат 1922 від блоку національних меншин, який створили національно-демократичні партії, до сейму було обрано 11, а до сенату 3 депутата-білоруса, які створили в сеймі свою фракцію - Білоруський посольський (депутатський) клуб. У червні 1925 р. група депутатів лівих Білоруського посольського клубу вийшла з неї і створила Посольський клуб білоруської селянсько-робочої громади (БКРГ). Діяльністю Громади керував її центральний комітет, до складу якого входили члени фракції Громади в сеймі: Б. Тарашкевич (голова), С. Рак-Михайлівський (заступник голови), П. Мітла (скарбник), П. Волошин та М. Бурсевіч. Прийнята в травні 1926 р. програма Громади вимагала конфіскації поміщицьких земель і розділу їх між безземельними селянами, створення робітничо-селянського уряду і встановлення демократичних свобод, самовизначення Західної Білорусі і т.д. Громада видавала газети. На початку 1927 Громада нараховувала понад 2 тисяч гуртків (120 тис. членів).

Громада підготувала чимало виступів селян проти податкового гніту, за звільнення політвязнів та ін Вона вела разом з Товариством білоруській школи (ТБШ) культурно-освітньої роботи. Наляканий розмахом національно-визвольній боротьби уряд розгромило Громаду. У ніч на 14 з 15 січня 1927 почалися масові обшуки та арешти. Без згоди сейму були арештовані керівники Громади - депутати Б. Тарашкевич, С. Рак-Михайлівський, П. Волошин та ін 21 березня Громада була заборонена.

Трудящі Західної Білорусі відповіли на розгром Громади численними мітингами і демонстраціями. Велика демонстрація відбулася в Косові Поліського воєводства 3 лютого 1927, яку було розстріляно, 6 людей вбито, кілька десятків поранено. У 1928-1929 рр.. відбувся процес над керівниками 56 й активістами Громади, які були засуджені на тривалі терміни увязнення. Річ Громади в 1928 р. прагнув продовжити посольський клуб "змагання".

У другій половині 30-х років, під час боротьби за єдиний фронт проти фашизму і війни, КПП і КПЗБ більш реально стали дивитися на питання цілісності Польщі та захисту її незалежності. Вони заявили, що підтримають будь-демократичний уряд, що забезпечить народу свободу і буде дотримуватися політики світу. В цьому й була головна трагедія партії. Сталін почав розправу над КПП і КПЗБ. Вся робота цих партій була зведена до "диверсійної діяльності агентів класового ворога". Приймаючи цю фальшиву версію, КПП ЦК виключив зі КПП і КПЗБ ряд відомих діячів, звинувативши їх в агентурних звязках з дефензивою і білоруськими націоналістами.

11 Березень 1936 в Мінську відбувся закритий II пленум ЦК КПЗБ, на якому був необгрунтовано звинувачений перший секретар ЦК І.К. Логіновіч (Корчик). Його заарештували ще до пленуму і постановою особливої наради при НКВС від 25 червня 1936 за контрреволюційну діяльність заслали у виправно-трудовий табір строком на 5 років. Рішенням "трійки" Архангельській області от 15 березня 1936 за контрреволюційну агітацію середовища увязнених І.К. Логіновіч був засуджений до вищої міри покарання. Вироком військового трибуналу 26 Жовтні 1939 він вдруге був засуджений до розстрілу. І.К. Логіновіч умер 15 квітня 1940 в Мінській тюрмі.

В організаціях КПЗБ були створені спеціальні "комісії чистки" для боротьби з провокаторами. Багато керівників КПЗБ були викликані до Мінська і розстріляні. Влітку 1937 р. в Москві було заарештовано і розстріляно все керівництво КПП. Влітку 1938 р. рішенням Комінтерну КПП, КПЗБ і КПЗУ були розпущені.

На кінець 1939 р. у Західній Білорусі майже цілком були ліквідовані діячі як комуністичного, так і національно-демократичного руху.