Громадсько-політичного та соціального життя в Білорусі в другій половині 50-х - середині 80-х рр

В історії країни час після смерті Сталіна (5 березень 1953) і до відставки Н.С. Хрущова у жовтні 1964 називають десятиліттям політичної "відлиги", періодом відносній демократизації життя суспільства. У ці роки активізувалася суспільна і культурне життя. Однак ці носили не перетворення глибинний, а швидше косметичний характер і не зачіпали основ існуючого ладу.

Після ХХ зїзду КПРС (1958 р.) в УРСР розпочався процес реабілітації жертв сталінських репресій. С 1953 по 1963 рр.. було реабілітований 5 619 чоловік. Серед них партійні, державні та громадські діячі В.Г. Кнорін, Н.Ф. Гейкало, Н.М. Голодед, А.Г. Червяков, І.П. Уборевич та ін Однак до реабілітації ставлення керівництва країни було складним. Наприклад, до 1988 р. владі не погоджувалися на партійну реабілітацію Д. Жілуновіча, В. Ластовського, В. Ігнатовського та ін З приходом до влади Л.І. Брежнєва реабілітація майже була припинена. З 1972 по 1988 рр.. було реабілітований лише 169 чоловік.

Громадсько політичне життя тих-часів була складною і суперечливою, відображала боротьбу двох тенденцій: демократичної та консервативної. Процес лібералізації, яка торкнулася різні сфери суспільного життя, почався, перш за все, з демократизації. Сталі регулярно скликатися зїзди і пленуми ЦК КПРС і партійних організацій союзних республік. За найважливіших питань розвитку народного господарства почали скликатися наради.

У ці роки партійну організацію Білорусі очолювали К.Т. Мазуров, П.М. Машеров, Рада Міністрів - Т.Я. Кисельов, Верховну Раду - С.О. Прітицкій, Н.А. Сурганов. Все вони розвитку багато зробили для економіки, культури, поліпшення матеріального добробуту народу, мали свої погляди на вирішення тих чи інших проблем, користувалися повагою народу.

У діяльності Компартії Бєларусі, порад, профспілок, комсомолу розширювалася колегіальність і були спроби з широкого залучення до роботи в них рядових членів. Однак докорінних змін в діяльності їх не відбулося. Економічні перетворення були також спрямовані на розширення господарських прав союзних республік. Тільки у 1956 р. в розпорядження уряду УРСР було передано 356, у 1957 р. - більше 500 підприємств. 11 березня 1957 Верховна Рада СРСР прийняла закон, згідно з яким республіки могли самостійно вирішувати питання обласного та районного адміністративно - територіального устрою. Вже 1959 р. була змінена адміністративно-територіальний поділ УРСР.

У 1962 р. була змінена структура керівних партійних органів Білорусі. Вони були розділені на промислові та сільські. Була створена єдиний контролюючий орган - Комітет партійно-державним контролем. У Білорусі було створено 12 обкомів, міськкомів 25, 23 комітету з промислових зонах і 77 - по виробничих колгоспно-радгоспним управлінням. За таким принципом були розділені радянських, комсомольські, профспілкові і суспільні організації. Ця структура і не виправдала себе у 1964 р. була ліквідована.

У жовтні 1961 р. на ХХІІ зїзді КПРС була прийнята нова партійна програма, яка поставила за мету вже через 20 років побудувати комунізм в СРСР і забезпечити народу самий високий життєвий рівень. Політичний авантюризм на рівні керівництва КПРС породжував недовіру до народу партії як керівної силі, дискредитувала ідею комунізму як таку. У партії зростає формалізм, фразерство, гасла заміняють реальні справи. У керівництві народним господарством набирає чинності авантюризм, некомпетентність, кампанійщина.

Політикою Хрущова була незадоволена партійна бюрократія. Стара номенклатура не могла пробачити викриття культу особи Сталіна. Військові кола були незадоволені скороченням збройних сил, діячів науки і культури - грубим втручанням у їхню творчість. Селянство не могло погодитися з політикою уряду у сільське господарство. Незважаючи на це, період "відлиги" був потужним ударом по тоталітарній системі.

Початком нового етапу радянської історії зявився жовтневий (1964) пленум ЦК КПРС, який звільнив Н.С. Хрущова від займаних посад і обрав першим секретарем ЦК КПРС Л.І. Брежнєва, який зосередив у своїх руках всю повноту влади. Підвищення керівної ролі партії оголошувалося універсальним засобом вирішення всіх економічних і соціальних проблем. Партія оголошує курс на стабілізацію суспільства. У політичній лексикон вводяться нові поняття: "розвинений соціалізм", "що розвивається соціалізм", "зрілий соціалізм". З суспільно-політичної літератури, доповідей, матеріалів зїздів та пленумів зникають недоліки, проблеми. Дійсність лакується на тлі наростаючих економічних труднощів.

У цих умовах в країні назріває невдоволення населення. Представники інтелігенції почали виступати з критикою Системи. Вище політичне керівництво робило все для того, щоб накласти на себе політичною відлигою, різко посилилася цензура. У 1969 р. ЦК КПБ прийняв рішення будь-які відхилення від офіційних установок засуджувати. Під боротьбу з інакомисленням була підведена стаття 67, яка передбачала за агітацію або пропаганду з метою дискредитації владі, поширення, виробництво і зберігання літератури такого змісту - покарання позбавленням волі на строк від шести місяців до семи років з висилкою на строк від двох до пяти років. Людям, які наважилися, відкрито виступати проти порушень прав людини, несправедливості, висловити невдоволення політикою що проводиться клеїлась ярлик "дисидента" і вони зазнавали переслідувань влади.

Авторитет партії сильно похитнувся, а її старі керівники викликали роздратування у народу. Економічні проблеми настільки розрослися, що стали загрожувати існуючій Системі. Суспільство чекало змін.

Слід сказати, що в 60-70-і рр.. було певне підвищення матеріального добробуту населення. Було вжито заходів щодо підвищення заробітної плати, поліпшення пенсійного забезпечення. Встановлювались державні пенсії колгоспникам. У 1960 р. робітники і службовці перекладалися на скорочений робочий день. Запроваджувалася гарантована оплата праці колгоспників. Збільшилася кількість підприємств побутового обслуговування. У 70-і роки були переглянуті ставки та оклади на виробництві. Середньомісячна зарплата робітників і службовців склала 173 рубля на місяць, оплата праці колгоспників - 154 рубля на місяць. Проте інфляційні процеси в 10-й і 11-ї пятирічки призвели до підвищення роздрібних цін. У лексику радянської людини міцно увійшло поняття "дефіцит", що треба "достать". Загострилися проблеми житла, охорони здоровя, продовольча, екологічна і ряд інших.