Культура Республіки Білорусь

Демократизація суспільного життя, проголошення суверенітету Білорусі сильно вплинули на зміст та напрямки розвитку культури і науки. Національний суверенітет неможливий без його національно-культурного наповнення. Це було тим більше важливе, що, починаючи з 1930-х років, йшла денаціоналізація білоруської культури. Національний нігілізм, байдужість до своєї історичної памяті охопив широкі суспільні верстви суспільства. Не випадково тому, що суспільно-політичне піднесення супроводжувалося рухом за відродження білоруської та інших національних культур. На перший план висувалися проблеми білоруського мови та її ролі у товаристві, національної культури та історії.

Біля витоків національно-культурного відродження Білорусі стали громадські обєднання історико-культурного спрямування "Толока" в Мінську, "Походня" в Гродно та ін У 1989 р. відбувся установчий зїзд Товариства білоруського мови ім. Ф. Скорини, яке очолив поет Ніл Гілевич. 27 січня 1990 було прийнято Закон "Про мови в Білорусії", за яким білоруська мова набула статус державної. Закон забезпечувала право користуватися російською мовою як мовою міжнаціональних відносин, а також створював умови для розвитку всіх національних мов, якими користувалося населення Білорусі.

Відповідно до закону в 1991 р. уряд Білорусі прийняв Державну програму розвитку білоруської мови та мов інших національностей, що проживають в республіці. Програма розширювала сфери застосування білоруського мови в державних структурах, на виробництві, у навчальних закладах. Це сприяло певним зрушенням, але у звязку з тривалим відривом від своїх духовних та історичних традицій білоруська мова важко входив у повсякденне життя. Певна частина суспільства категорично вимагала залишити державні функції і за російською мовою. До 1995р. йому було повернено статус державної нарівні з білоруським.

На культурно-національне відродження спрямована діяльність Білоруського фонду культури, Національного науково-просвітницького центру ім. Ф. Скорини, Міжнародної асоціації белорусістов. Широку популярність отримала "Згуртаванне беларусау світу" Бацькаушчина ", яке в липні 1993 р. провело у Мінську I зїзд білорусів світу.

Істотні зміни відбуваються у сфері освіти. Зроблені певні кроки зі створення та вдосконалення національної системи освіти. Відбувається її демократизація, орієнтація на загальнолюдські цінності, підвищення якості та ефективності освіти. Виникли нові форми навчальних закладів, зявилося понад 20 державних гімназій, ліцеїв, коледжів. Вища освіта приводиться у відповідність до міжнародних норм. У Білорусі працює 44 державних університети і академії, 12 недержавних навчальних закладів. За десятиліття кількість студентів зросло з 190 тис. до 300 тис. чоловік. Студентом У 2001 р. став кожен другий випускник середньої школи. За кількістю студентів, у розрахунку на 10 000 мешканців, Білорусь вийшла на середньоєвропейський рівень (300 чоловік).

У 90-і роки опинилася в смузі кризи наука Білорусі. Кількість наукових співробітників зменшилося з 102,6 тис. осіб у 1990 р. до 43,7 тис. у 1999 р., а бюджетне фінансування на їх підготовку - в 4 рази. У цих умовах йде розробка концепції збереження та розвитку наукового потенціалу республіки. У 1991 р. почав працювати Фонду фундаментальних досліджень при Кабінеті Міністрів РБ. Основною функцією Фонду є підтримка творчих колективів та окремих учених при вирішенні актуальних наукових проблем. У 1996-2000 рр.. в Білорусі розроблялося 48 державних програм фундаментальних досліджень. Іде перебудова роботи АН УРСР.

Значні успіхи зроблені в белорусістіке. Опубліковані або перевидані десятки досліджень по історії і культури Білорусі. Серед них праці А.І. Малдіса, О.С. Лиса, В.Н. Конона, Г.А. Кохановського, Г.В. Штихова та ін Перевидано роботи репресованих вчених А. Цвікевіча, М. Довнар-Запольського, В. Ігнатовського та ін Редакція енциклопедії випустила шість томів "Енциклопедії історії Білорусі".

Процес відродження особливо відчутно позначилася на літературі. Зявилися публіцистичні твори М. Ермолович "Старажитная Беларусь", В. Чаропкі "Імя в літописі", К. Тарасова "Єфросинія Полоцька". Більшість письменників спрямували свої творчі пошуки на осмислення складного соціально-економічного і духовного розвитку Білорусі. Серед них В. Биков, Я. Яніщіц, Кудравец А., О. Лойко, С. Законников, Звонак А., С. Граховскій та ін

Збільшилася кількість театральних постановок з національної драматургії. У репертуарах драматичних театрів - пєси з історії культурної спадщини, такі як "Казимир Лищінскій", "Князь Вітовт", "Шляхтич Завальна", "Тутейшия", "Знак біди", "Хрест Єфросинії Полоцької" та ін Державну премію Республіки Білорусь одержала постановка балету "Страсті" ( "Рагнеда).

Традиційним стало проведення музичних фестивалів "Музичне Поліссі", "Музи Несвіжа", "Мінська весна", "Білоруська сакавіца", декада білоруської пісні та поезії в Молодечно та ін Особливою популярністю користується міжнародний фестиваль "Словянський базар" в Вітебську.

Культурно-освітні установи направили свої зусилля на відродження забутих свят, обрядів, традиційних видів народної творчості. Почав працюватиме літературний музей їм. М. Богдановича в Мінську, історико-етнографічний п. в Мир, історико-краєзнавчий музей в Новогрудку та ін У Білоруську культуру повернувся до всій своїй величі східнословянський першодрукар Ф. Скорина. У звязку з 500-річчям від дня його народження за рішенням ЮНЕСКО 1990 р. був оголошений роком Ф. Скорини.

Культури Відродження національної призвело до зміни відносин церкви і держави - від конфронтації до співпраці. На 1 січня 1988 р. у Білорусі налічувалося 793 релігійні організації, які ставилися до 8 конфесій. Станом на 1 липня 1995 р. в Білорусі діяло вже 2018 релігійних організацій, що представляли 24 конфесії. У республіці зареєстроване 7 релігійних навчальних закладів, 10 монастирів (8 православних і католицьких 2).

17 грудня 1992 був ухвалений "Закон про свободу віросповідання та релігійні організації". Білоруський законодавство прагне забезпечити рівність усіх релігій та конфесій, держава однаково ставиться до всіх релігійних організацій.

У такий спосіб, визнання важливості загальнолюдських і національних цінностей для участі відкриває можливості різних соціальних груп населення, організацій в процесі духовного відродження.