Першим ситуація Політична в повоєнне десятиліття

Перемога в Великій Вітчизняній війні породила у багатьох громадян республіки надії на поліпшення життя. Демобілізовані офіцери і солдати багато яких познайомилися з життям європейських країв,-новому критичніше стали ставитися до навколишнього дійсності сподівалися на зміни в суспільно-політичного життя. Однак результат війни ще більше зміцнив диктаторський режим. Сталінська пропаганда звязувала перемогу над фашизмом тільки з "мудрим керівництвом" партії і Сталіна.

Сталінський режим прагнув відновити не тільки, а й зміцнити свої ідеологічні та господарські структури. При цьому враховувалося, що населення окупованих німецькими фашистами територій дізналося правду про репресії напередодні війни про свою історію, тому влада ставилися до звільненому населенню недовірливо, підозрілістю. Л. Цанава, який напередодні та в перші повоєнні роки очолював НКВС УРСР, уважав, що всі, хто не прийняв активної участі у партизанській боротьбі - зрадники. До вязниці було кинуто багато мінські підпільники, партизанські звязкові, колишні військовополонені. Був арештований ряд діячів Компартії Західної Білорусі. Готувалася розправа і над секретарем Гродненського обкому С.О. Прітицкім. У 1951 р. був необгрунтовано звинуватили у змові з "югославськими ревізіоністами", у троцькізмі Нарком просвіти М.В. Саєвич.

У Білорусі великим авторитетом користувався перший секретар ЦК КП (б) Б і Голова уряду республіки П.К. Пономаренко. Це викликало недовіру Й. Сталіна. Замість П.К. Пономаренко був присланий секретар Пермського обкому М. Гусарєв. Нове керівництво активізувало боротьбу з національним рухом і прискорило процес колективізації в західних областях Білорусі. У 1944-1946 рр.. на території Західної Білорусі створювались угрупування і організації опозиційно налаштованої молоді.

Навесні 1946 р. в Слонімі виникла підпільна організація, яка встановила звязок з патріотичними групами в Барановицьке учительському інституті і на Брестському залізничному вузлі. Головним завданням цієї організації був захист національних прав і свобод, боротьба за збереження і розвиток білоруської культури, мови, пропаганда свого бачення історії. У Наприкінці 1946 р. підпільні групи стали діяти в Жіровічском сільгосптехнікумі, Ганцевицький педучилище. В червні - серпні 1947 року, члени цих організацій були арештовані. Їх справу було розглянуто у військові трибунали в Барановичах і в Мінську. В початку 1946 р. у Глубокський педучилищі виникла організація "Союз білоруських патріотів", до якої приєдналася група з Поставського педучилища. У цей же часом у Мінську, а також у Молодечненському та Пінської областях діяла організація "Вільна Білорусь". У лютому 1947 р. ці були організації розкриті, а їхні члени засуджені на терміни увязнення від 5 до 25 років.

У перші післявоєнні роки продовжували озброєну боротьбу проти радянської влади залишки польської Армії Крайової, Української повстанської армії, банди німецьких прислужників, які не встигли втекти зі своїми господарями. Жертвами стали не лише їхні партійні та комсомольські активісти, лікарі, вчителі, військові, а й прості селяни. Так, у лютому 1946 р. бандити скоїли 120 вбивств, 190 пограбувань та 18 розбоїв. Останні бандитські формування були ліквідовані тільки до середини 1952

У післявоєнні роки велася боротьба з так званим космополітизмом, схилянням перед Заходом. У цьому були незаконно звинувачені багато великі вчені, у тому числі президент Української академії наук А.Р. Жебрак. Були визнані безідейним пєса К. Кропиви "Любий чоловік" і помилковою пєса О. Кучера "Заручники" та ін У республіці відновилися арешти письменників, причому деяких заарештовували неодноразово. Таке іспит пройшли Г. Березкин, С. Граховскій, А. Олександрович, Мікулевіч, С. Шушкевич та ін У лютому 1948 р. на одній з вулиць Мінська було знайдено мертвим керівник Московського державного театру, колишній голова єврейського антифашистського комітету у 1941-1945 рр.. С. Міхоелс.

Провідною ланкою командно-адмiнiстративної системи залишалася Комуністична партія. В її руках були зосереджені важелі державної та господарського керівництва. Формальний характер носила діяльність рад усіх рівнів. Фактично Вони підпорядковувалися партійних органів, не були самостійні у прийнятті рішень і обмежені у своїй діяльності. У лютому 1946 р. пройшли вибори до Верховної Ради СРСР, у лютому 1947 р. - до Верховної Ради УРСР, в січні 1948 р. і грудні 1950 р. - до місцевих Рад. Однак вибори не були вільними, демократичними і відбувалися за заздалегідь розробленим сценарієм.

У складному становищі профспілки знаходилися. Партійні організації на місцях керували виборами фабрично-заводських і місцевих комітетів і навіть прийомом нових членів в профорганізації. У жовтні - листопаді 1948 p., у звязку з ліквідацією інституту уповноважених ВЦРПС по союзних республіках, створюються білоруський республіканський та обласні ради профспілок. Це дещо пожвавило профспілковий рух у республіці. Своє вплив на молодь Компартія надавала через комсомол. На початку 1949 р. в ЛКСМБ налічувалось 316,9 тис. юнаків і дівчат. Секретарями ЦК ЛКСМБ в перші післявоєнні роки були К.Т. Мазуров П.М. і Машеров, які стали відомими політичними діячами. Однак поради, профспілки і комсомол створювали в суспільстві тільки видимість демократії. Вони не стільки висловлювали і захищали інтереси трудящих, молоді, скільки направляли їх працю на відродження країни.

У республіці діяли загальносоюзні суспільні організації: ДТСААФ, спортивні та культурні об `єднання, членство в яких для більшості працездатного населення було обовязковим.

Визначною подією в суспільно-політичному житті Білорусі в першій половині 1950-х рр.. став рух за заборону атомної зброї. На звернення Постійного комітету прибічників світу до керівників держав про заборону атомної зброї в Білорусі проходив збір підписів, мітинги на підтримку цього звернення. Була створена комісія Республіканська сприяння Радянського комітету захисту миру. Головою цієї комісії був Я. Колас.