Відновлення і подальший розвиток народного господарства

Великая Вітчизняна війна й фашистська окупація принесли білоруському народу величезні лиха. Гітлерівці зруйнували і спалили 209 міст і районних центрів, 9 200 сіл, 628 з них - з людьми. Понад Загинуло 2,2 млн. чоловік. Республіка втратила більше половини національного багатства. Це склало 75 млрд. рублів, що було рівнозначно 35 її бюджетам 1940

На допомогу Білорусі прийшли союзні республіки. У 1944 р. радянський уряд асигнувала на відновлення господарства УРСР 490,7 млн. рублів, в 1945 р. - 1200 млн. рублів. У 1944 - першій половині 1945 рр.. БРСР отримала +37 металообробних заводів, повні комплекти устаткування для автомобільного, велосипедного та інструментального заводів у Мінську, склозаводів у Вітебську, Гомелі та Мінську для Могилевської фабрики штучного волокна, Оршанського льонокомбінату та ін Тисячі фахівців народного господарства прибули з Росії, і України інших республік. Своєю чергу, тисяч юнаків і дівчат із Білорусі їхали на лісозаготівлі, будівництво, відновлювали рудники і шахти.

До липня 1945 р. в республіці було відновлено більше 8 тис. промислових підприємств, майстерень, артілей. До лютого 1946 було відновлено більше 10 тис. км. залізних доріг, 1735 мостів. З другого півріччя 1944 почали працювати 72 електростанції.

Однак, у вересні 1946р., Коли був прийнятий Закон про пятирічний план відновлення і розвитку Народного господарства УРСР на 1946-1950 рр.., Економіка республіки перебувала у важкому стані. Її промисловість в 1945 р. виробила лише 20% довоєнного обсягу промисловості. Населення гостро потребують житла, одягу, взуття, предмети першої необхідності. Не вистачало робочих рук.

Народ республіки працював з великим ентузіазмом. Його зусиллями на кінець 1950 р. промисловість УРСР за обсягом валової продукції перевищила довоєнної рівень на 15%, причому в Західних областях Білорусі майже у 2 рази. Виробництво металорізальних верстатів збільшилося у 23,7 рази і склало близько 7% їх загальносоюзного випуску. Провідною галуззю промисловості ставало машинобудування. У 1950р. автозавод дав народному господарству близько 2,4 тис. авто, велосипедний випустив 70 тис. велосипедів, тракторний - перші 36 машин. Збільшилося виробництво будівельних матеріалів, розширилася енергетична потужність. У 1950 р. виробництво електроенергії перевищила довоєнний рівень на +47%.

За роки четвертої пятирічки чисельність робітників і службовців збільшилася с 610 до 1038тис., Досягнувши 91% довоєнної. З них 346 тис. працювало в промисловості, 67 тис. - в будівництві, 141 тис. - на транспорті і в звязку, 124 тис. - в освіті й культурі, 90 тис. - в торгівлі, 66 тис. - у сільському господарстві. На заводах і фабриках працювало 20 тис. інженерно-технічні працівників.

У пятій пятирічці (1951-1955) у Білорусі стало до ладу 150 великих промислових підприємств і понад 200 середніх і дрібних. У їх числі були Мінські підшипниковий і часовий заводи, радіозавод, завод опалювального устаткування, камвольних комбінат, завод швейних машин в Орші, Вітебська шелкоткацкая фабрика й ін За роки пятирічки валовий обсяг промисловій продукції збільшився більш ніж у два рази, при цьому тривав переважний зростання важкої індустрії. Виробництво вантажних автомобілів збільшилася в 5,4 раза, металообробних верстатів - у 2,4 раза, електроенергії - в 2,5 раза.

Певною мірою було подолано відставання у легкій і харчовій промисловості, допущена у четвертій пятирічці. Випуск бавовняних та шовкових тканин виріс в 2 рази, вовняних тканин і панчішно-шкарпеткових виробів - в 2,6 рази, шкіряного взуття - у 1,7 рази. У 1955 році населення на душу було вироблено майже удвічі більше товарів народного споживання, ніж в 1950 р. Проте вже в цей час на ефективності економічного розвитку негативно позначалися надмірна централізація керівництва, ігнорування госпрозрахунку, використання адміністративно-командних, переказних методів керівництва.

Більш складним і суперечливим стало відновлення сільськогосподарського виробництва. За роки окупації стали непридатними і запустіння сотні тисяч гектарів сільськогосподарських угідь, різко скоротилося поголівя худоби. Сільське населення за роки війни значно скоротилося. Сотні тисяч селян загинули, багато були вивезені до Німеччини. У 1944-1945 рр.. понад 80 тис. осіб цивільного населення і 180 тис. партизанів було мобілізовано до армії. У результаті в сільському господарстві практично працювали лише жінки, підлітки і люди похилого віку. До весняної сівби 1946 бракувало насіння, мінеральних добрив, інвентарю і машин. Через нестачу коней і тракторів як тяглову силу використовувалися корови. У плуг запрягали навіть люди - по 3-4 жінки, діти.

Уряд вживав заходів з матеріально-технічного зміцнення сільського господарювання. За три повоєнних року колгоспи УРСР отримали 160 тис. т. зерна, 122 тис. коней, 113 тис. голів великої рогатої худоби та ін У 1948 р. Рада Міністрів СРСР ухвалила рішення про міри допомоги сільському господарству Білорусі, на підставі якого республіка отримала 3 тис. тракторів, 200 комбайнів, 2 тис. тракторних плугів та ін Вживалися й адміністративні заходи. За порушення Статуту сільгоспартілі було притягнуто до кримінальної відповідальності 420 партійних, радянських і господарських працівників. Певні надії покладали на колгоспів укрупнення.

У роки четвертої пятирічки почалося проведення колективізації в Західних районах Білорусі, однак вона йшла повільно. Селяни неохоче вступали в колгоспи. Колективізація здійснювалася адміністрування методами, примусу, погрози "розкуркулення". Після вересневого (1949 р.) Пленуму ЦК КП (б) Б і постанови ЦК ВКП (б) і Ради міністрів УРСР від 30 березня 1950 "О серйозні недоліки у колгоспному будівництво Західних областей УРСР" колективізація почала проводитися форсованими темпами. У 1950 р. в колгоспах налічувалося вже 84% селянських господарств. У цілому колективізація в Західних областях Білорусі завершилася до 1952

Незважаючи на успіхи деякі, сільське господарство Білорусі по ряду важливих галузей не впорався із завданнями четвертої пятирічки. Порівняно з довоєнним рівнем, в 1950 році посівні площі становили 99,3%, поголівя великої рогатої худоби - 96,5%, коней - 62%, свиней -64,7%. Малося багато економічно слабких господарств, які отримували низькі урожаї, відставали у розвитку тваринництва, відрізнялися надзвичайно низькою оплатою праці.

Складні завдання перед сільським господарством стояли на початку 50-х років. У цей період намітилося зниження темпів розвитку сільськогосподарського виробництва. Головна причина цього полягала в недостатності фінансування, проведення жорсткої податкової політики. Основні кошти спрямовувалися на розвиток промисловості.

Зі зміною керівництва СССР в 1953 р. були зроблені спроби поліпшити ситуацію на сільському господарстві. Збільшилося виробництво сільськогосподарської техніки, були списані заборгованості з колгоспів, колгоспи були укріплені кадрами фахівців, змінився порядок планування. Замість централізованого завдання, коли колгоспам і радгоспам визначалися плани сівби в гектарах і по окремих культур, утримання худоби за видами та кількістю голів і т.д., встановлювався тільки загальний обсяг продажу державі продукції. Це сприяло розширенню самостійності, розвязування ініціативи колгоспів і радгоспів для більш раціонального ведення господарства. Наприкінці пятирічки сільське господарство помітно зміцніло. Разом з тим багато колгоспів залишалися економічно слабкими.

Відбудова народного господарства дала змогу дещо поліпшити матеріальне добробут народу. Цьому сприяла відміна карткової системи в грудні 1947 р., деяке збільшення доходів трудящих. На початку 50-х років завершилося переселення сільських жителів, що втратили житло в роки війни, з землянок в будинку. За роки четвертої пятирічки була побудована 4247 тис. кв. м. житла в містах і 290,3 тис. будинків у сільській місцевості. У серпні 1953 р. були знижені розміри податку з присадибних господарств колгоспників.

Охорони здоровя відновлювалася Опалення. Налагоджувалося Поступово медичне обслуговування населення. Були ліквідовано епідемії інфекційних захворювань, проведено масове санітарне обстеження населення. Вже до 1949 р. повністю була відновлена мережа медичних закладів, які забезпечувалися необхідним медичним обладнанням. За короткий строк було створено 252 дитячих будинки, в них виховувалися близько 27 тисяч дітей. Більше 31 тисячі сиріт розмістили в сімях. І все-таки рівень матеріального і побутового становища залишався низьким.