Економічне та політичне розвиток Білорусі в 1907 - 1913 рр

Після революції 1905 - 1907 рр.. царське уряд прагнув нейтралізувати опозиційне рух. З 1907 по 1910 рр.. було закрито понад 40 профспілок. Багато учасників революційних подій опинилося в тюрмах. Тільки в 1908 р. через Мінську вязницю пройшло більше 24 тисяч чоловік. Було заборонено багато освітні товариства і гуртки.

Однак царський уряд розумів, що тільки насильницькими засобами країну не заспокоїти. Значна частина державних діячів усвідомлювала необхідність реформ. Боротьба селян за землю прискорила проведення аграрної реформи. Головним ідеологом і організатором перетворень в аграрному секторі виступив премєр-міністр П. Столипін. Проголошена царським указом від 9 листопада 1906 реформа селянського надільного землеволодіння передбачала ліквідацію громади, перехід землі в особисту власність, переселення частини селян до Сибіру та на Далекий Схід. У політичному плані ця реформа дозволяла розшарувати село, прискорити освіта заможного прошарку селян, що міг би стати опорою самодержавства.

Кожному селянинові дозволялося вийти з общини і закріпити в особисту власність свій земельний наділ. Дозволялося також вимагати виділення землі на одній ділянці-висівок, перенісши на який будинок, він міг би створити свій хутір. Для проведення реформи створювалися губернські та повітові землевпорядні комісії. З 14 Червень 1910 землевпорядні комісії отримали право примусово виділяти селянам землю на одній дільниці. Для переселенців виділялися кошти на проїзд, короткострокові кредити і безоплатні грошові субсидії, формувалися спеціальні потяги, готувалися пункти прийому та розподілу переселяються, нарізалися ділянки землі. За вісім років (1907 - 1914 рр..) З Білорусі переселилося до Сибіру 335366 чоловік. За це період 36544 людини повернулося назад.

Реформа торкнулася фактично лише Могилевську та Вітебську губернії, де общинне землеробство становило відповідно 79,2 і 44,6% від усіх селянських земель. До 1916 р. в цих губерніях з общини вийшло 63% селян. Отримавши землю у приватну власність, багато селяни-бідняки продавали її. У пяти західних губерніях в 1907 - 1914 рр.. 40830 селян продали надільну землю. За 9 лет столипінської аграрної політики було утворено понад 129 тис. хуторів і висівок, що становило 12% селянських господарств. Їм належало 10,8% всіх земель, що знаходилися у власності селян.

Столипінська аграрна реформа в цілому сприяла піднесенню сільського господарства. З 1907 по 1913 рр.. посівні площі в Білорусі збільшилися на 11%, поголівя великої рогатої худоби зросло на 10%, поголівя свиней - майже на 10%. Реформа сприяла також підвищенню товарності сільськогосподарського виробництва. Напередодні перший світової війни в Росії та за кордон щорічно вивозилися близько 2 млн. пудів льоноволокна, 395 тис. пудів молочних продуктів, 550 тис. пудів мяса, 50 тис. голів свиней, 11,5 тис. голів великої рогатої худоби.

Аграрна реформа сприяла також підйому промисловості. Середньорічний приріст у промисловості склав 13,9%. Незважаючи на високий питома вага виробництва дрібнотоварного, прискорено розвивалася велике фабрично-заводське. Валова промислова продукція в 1913-му перевищила рівень 1908 р. на 67,5%. У роки економічного підйому збільшилася частка акціонерного капіталу. Обсяг валової продукції акціонерних товариств виріс в 1900 - 1913 рр.. до 52,2 раза. Йшов зростання концентрації промислового виробництва. У 1913 р. на підприємствах з кількістю робітників 500 і більше чоловік працювало 18,8% найманих робітників.

Після третьочервневої перевороту 1907 великодержавний шовінізм фактично став державною політикою. З метою ослаблення позицій польських поміщиків на вибори в III і IV Державні думи, уряд зберіг для білоруських селян щодо більше, ніж в центральній Росії, представництво від них - 29,5% виборців. Квота поміщиків в числі виборців в західних губерніях була знижена (до 88,5%) по відношенню до центральної частини Росії. Чорносотенці і октябристи на виборах в III і IV Державні думи отримали в білоруських губерніях абсолютну більшість місць. Їх друку органи «Віленський вісник», «Мінське слово», «Селянин» розгорнули шовіністичну агітацію, спрямовану проти поляків, євреїв, а також білоруського національного руху, газети «Наша нива» як ворогів "єдиної і неподільної Росії».

Діяльність провладних партій не обмежувалася виборчою кампанією. У Білорусі були створені товариства «Селянин» і «Русское окраїнне суспільство». Вони були групи «Союза русского народу» та намагалися зберегти й укріпити позиції самодержавства в Білорусі. У 1908 р. в Білорусі було створено «Западно-русское православне братство», яка повела боротьбу проти католицтва. У 1911 р. в Петербурзі виникло «Західно-руське суспільство», яке пропагувало ідеологію «западнороссов». Найбільш послідовними її представниками були Говорскій, Брянцев, Кояловіч.

Забезпечивши міцні таким чином політичні та ідеологічні позиції, в 1911 р. царизм зважився на введення земств в західних губерніях, у тому числі в Мінській, Могильовській і Вітебської. При виборах до земства замість станових курій (селянської і поміщицької) вводилися курії національні - «російська» і «польська». Земства не вводилися в Гродненській і Віленської губерніях, оскільки влади побоювалися, що тут органи місцевого самоврядування попадуть під вплив польського і католицького дворянства.

Ослабленим в Білорусі виявився ліберально-центр опозиційний, основою якого була партія кадетів. Її керівництво стало схилятися до правих позицій. Могилевська та Пінська організації кадетів розпалися. У західній частині Білорусі на позиціях цій партії залишилися польські та білоруські ксьондзи, які в 1907 р. створили крайову партію Литви та Білорусі. Вона домагалася скасування дискримінаційних законів щодо поляків і католиків. Однак, як російські шовіністи, так і ідеологи Крайової партії заперечили існування білоруського етносу, виступали проти білоруського національного руху.

Місцеві партії соціалістичної орієнтації перебували в кризовому стані. Безумовно, цьому сприяла репресивна політика царських властей. Але спостерігалося і розчарування трудящих тактикою та політикою цих партій. Соціал-демократичні організації скоротилися в 15 разів. Деяке пожвавлення соціал-демократів спостерігалося в роки нового економічного підйому. У 1912 р. знову був створений Поліський комітет РСДРП. Невеликі організації Бунду в цей період збереглися в Бобруйську, Пінську і Гомелі. Головна вимога Бунду в цей період - святкування суботи. Керівництво есерів вирішило не припиняти терористичної діяльності. Але наприкінці грудню 1908 в партії сталася НП. Стало відомо, що керівник бойової організації есерів Евна Азеф агентом є царської охранки. Це викликало шок в есерівських організаціях. Багато хто з них припинили свою діяльність. У Білорусі залишилася лише невелика група есерів у Могильові.

Білоруський національний рух у цей період носила культурно-просвітницький характер. Центром його була газета «Наша Ніва». Головним у діяльності газети стала боротьба проти національного гноблення, за визнання білоруської нації і культури. Вона сприяла обєднанню білоруської інтелігенції, розвитку культури, поширенню науково-популярних знань.

В умовах наступила політичної реакції робочий і селянський рух різко скоротилася, воно носило, головним чином, оборонний та економічний характер. Ознаки пожвавлення робітничого руху зявилися після розстріл у квітні 1912 р. робітників на Ленських копальнях. Демонстрації, страйки відбулися в Гомелі, Мінську Гродно, Бобруйську. На нову сходинку робітничий рух у Білорусі піднялося до січні-березні 1914 р. Тридцять сім день тривала страйк на двох заводах у Вітебську сільськогосподарського інвентарю. У Мінську страйкували робочі чавуноливарного заводу. За сім місяців 1914 р. у Білорусі відбулося 500 селянських виступів. Тридцять із них закінчилися зіткненням з поліцією. Подальший розвиток класової боротьби було перервано першою світовою війною.