Легісакціонний процес

Переважна більшість судових справ в даний період в Римі розглядали в приватному (цивільному) порядку. З найдавніших часів особливістю організації судової системи і процесу було те, що вони передбачали дві стадії судового виробництва: "ін юре" (in jure) і "ин юдіціо" (in judicio). 
На першій стадії справа розглядалась у магістрату (зазвичай у преторій), до якого повинні були з'явитися особисто позивач і відповідач. У Законах XII таблиць передбачалася особлива процедура виклику відповідача позивачем до магістрату. Неявка відповідача віддавала його у владу позивача, який міг "накласти на нього руки", тобто вчинити з ним як з неоплатному боржником. У преторій позивач в урочистій формі заявляв свої претензії до відповідачу. У випадку, якщо відповідач погоджувався з позивачем, процес завершувався на першій стадії. Але, як правило, відповідач також в урочистих виразах заявляв про свою незгоду. Сукупність ритуальних і строго формальних дій, жестів і слів, які відбувалися на суді сторонами і магістратом, називалась "ЛЕГІС акціо" (legis actio), а звідси і сам процес одержав назву легісакціонного. Було вироблено п'ять основних легісакціонних формул. Найпоширеніша з них (legis actio per sacramentum) полягала в тому, що поряд з урочистими заявами боку вносили заставу, які втрачають програв справу на користь скарбниці. Порушення однієї зі сторін порядку внесення застави автоматично спричиняло за собою програш справи. 
Якщо ж обидві сторони у преторій дотримувалися встановлену процедуру, справа переходило в другу стадію і рассматривалось призначеним преторій суддею або колегією суддів, які дозволяли спір по суті. На цій стадії допускалися представники сторін і захисники (адвокати). Якщо одна із сторін без поважних причин не була до суду, то програвала справу. На даній стадії процес не був пов'язаний строгими формами. Судді знайомилися з доказами, вислуховували промови сторін та їх захисників. Рішення суддів було остаточним і оскарженню не підлягало. 
У кримінальних справах магістрат, який вів справу, використовував інквізіціонную процедуру. Протягом усього процесу він підтримував обвинувачення, вів допит. Якщо консул виносив смертний вирок, то для приведення його у виконання вимагалося схвалення народних зборів.