Падіння республіки і перехід до імперії

У II ст. до н.е. розвиток рабовладельческом суспільства в Римі призводить до загострення всіх його класових та соціальних протиріч. Зрушення в економіці, розширення і зміна форм експлуатації рабської праці, її інтенсифікація супроводжувалися посиленням конфліктів між угрупованнями правлячих верхів рабовладельцев, а також між ними та більшістю вільних, малозабезпечених і незаможних. Успішна завойовницьких політика, перетворивши Середземне море під внутрішнє море Римського держави, подчинившая йому майже всю Західну Європу до Рейну, поставила перед Римом нові складні військові та політичні проблеми придушення завойованих народів, забезпечення керування ними. 
У цих умовах стає все більш очевидним, що старе політичний устрій вже безсила впоратися з виниклими і загострить суперечностями. Рим вступає в період кризи, який торкнувся насамперед існуючих політичних установ, застарілої полісної форми державного устрою, аристократичного політичного режиму правління нобілей, замаскованій республіканською формою правління, що створила видимість влади римського народу. Виникла об'єктивна потреба їх перебудови, пристосування до нових історичних умов. 
При завоюванні Італії в V-IV ст. до н.е. Рим прагнув насамперед до конфіскації земель, так як зростання населення вимагав розширення земельних володінь. Цю тенденцію не зупинила та інтенсивна урбанізація, розвинувши до II ст. до н.е. Війни II-? ст. до н.е. дещо змістили акценти - вони супроводжувалися масовим поневолення завойованому населення, що призвело до різкого збільшення кількості рабів в Римі. Рабство набуває "класичний", античний характер. Значна маса рабів експлуатується в державних та великих приватних землевладельческіх латифундії з вкрай важкими умовами праці та існування і жорстоким терористичним режимом. Природний протест рабів виливається в ряд все більш широких і потужних повстань. Особливо великий розмах мали повстання рабів у Сицилії в II в. до н.е. і повстання під керівництвом Спартака 74-70 рр.. до н.е., поставило під загрозу саме існування Римського держави. 
Паралельно з повстаннями рабів і слідом за ними спалахують цивільні і союзницькі війни, викликані боротьбою за владу між угрупованнями пануючого класу, протиріччями між ним і дрібними виробниками та зрослій (до 300 000) масою люмпен-пролетарів, які одержували незначну матеріальну допомогу держави. Зростання числа люмпенов стає переконливим свідченням загальної деградації вільних. 
Економічне та політичне засилля нобілей викликало в II в. до н.е. широке рух протесту немаючих населення, очолюване братами Тіберіу та Гаєм Гракхамі. Гракхі прагнули обмежити велике землеволодіння знати і за рахунок цього створити земельний фонд для наділення землею дрібних землевласників, а також послабити владу оплоту знати - сенату і відновити загублену колишнє значення влада народних зборів і народного трибуна. 
Отримавши посаду трибуна, Тиберій Гракх, спираючись на народний рух, зумів, незважаючи на опір сенату, провести в 133 році до н.е. через народне збори Аграрний закон. Закон обмежив максимальний розмір землі, що отримується від держави. За рахунок вилучаються надлишків створювався земельний фонд, розподіляються між безземельними або малоземельного громадянами. Отримані ними ділянки ставали невідчужуваними, що повинно було запобігти обезземеліваніе селянства. Незважаючи на те, що Тиберій Гракх в тому ж році був убитий, його земельна реформа почала здійснюватися, і кілька десятків тисяч громадян отримали землю. 
Реформаторської діяльності Тиберія продовжив його брат Гай Гракх, обраний трибуни. Їм були проведені закони, послаблює політичний вплив знати, - введення таємного голосування в народному зібранні, право народного трибуна обиратися на наступний термін. Здійснюючи аграрну реформу свого брата, Гай разом з тим у 123-122 рр.. до н.е. провів закони про створення в провінціях колоній римських громадян з наділенням їх землею і про продаж зерна з державних складів громадянам за дуже низькими цінами. Останній закон обмежив важливе право сенату - розпоряджатися державними витратами, так як фінансування продажу зерна переходило до народного зібрання, роль якого значно зросла. Гай провів і військову реформу. Було обмежене число обов'язкових для римських громадян військових походів, відміняється військова обов'язок для громадян, які досягли 46-річного віку, воїни стали отримувати платню та озброєння від держави і могли оскаржити вирок про смертної кари в народне збори. 
Поряд з цими заходами в інтересах нижчих верств римських громадян Гай Гракх провів і заходи в інтересах вершників. В їх користь був змінений порядок відкупу податків з провінцій. 
Нарешті, оскільки Гай Гракх був трибуною, зросла роль цієї магістратури, відтіснивши на другий план навіть консулів. Однак, задовольнивши інтереси більшості римських громадян, Гай втратив їх підтримку в спробі поширити права римського громадянства на вільних мешканців Італії. Сенатський аристократії вдалося провалити цей непопулярний серед римських громадян законопроект, популярність Гая впала, він був змушений скласти з себе повноваження трибуна і в 122 році до н.е. був убитий. 
Провал законопроекту про надання прав римських громадян вільним жителям Італії, вважався союзниками Рима, викликав крайнє невдоволення союзників, вилівшееся в I в. до н.е. в союзницькі війни, істотно ускладнили положення Риму в умовах масових повстань рабів і тривали десятиліттями завойовницьких воєн в провінціях. 
В результаті союзницькі війни 91-88 рр.. до н.е. жителям Італії вдалося зрівняти в правах з римськими громадянами. Але це не послабило політичне напруження в Римі - загострилися протиріччя між виникли в середовищі вільних громадян угрупованнями оптіматов, що спираються на сенат, і популярний, боролися проти сенатський олігархії. І ті й інші використовували підкуповує люмпенов. Боротьба між ними привела в I в. до н.е. до громадянським війнам. 
Крайнє загострення політичної ситуації в Римі, викликане повстаннями рабів, невдоволенням дрібних землевласників, чиї господарства приходили в занепад, не витримуючи конкуренції з великими латифундії в результаті участі господарів у нескінченних військових походах, союзницькі та громадянських війнах, зажадали посилення центральної державної влади. Все більш очевидною стає нездатність старих політичних установ справитися з ускладнитися ситуацією. Робляться спроби пристосувати їх до нових історичних умов. Найбільш важлива з них була зроблена в період диктатури Сулли (82-79 гг. До н.е.). Спираючись на вірні йому легіони, Сулла змусив сенат призначити його диктатором на невизначений час. Він наказав скласти проскріпціі - списки своїх супротивників, які підлягали смерті, а їх майно - конфіскації. Збільшивши кількість сенаторів, скасував посаду цензора, він поповнив сенат своїми прихильниками і розширив його компетенцію. Обмежена була влада трибуна - його пропозиції повинні попередньо обговорюватися сенатом, - а також і компетенція народних зборів - з неї були вилучені судові повноваження і контроль за фінансами, повернутий сенату. 
Встановлення довічної диктатури виявило прагнення нобілей і верхівки вершників вийти з кризової ситуації шляхом встановлення сильної одноосібної влади. Воно ж показало, що спроби пристосувати стару державну форму до нових історичних умов приречені на невдачу (реформи Сулли були скасовані Помпеем і Крассом). Після союзницькі війни 91-88 рр.. до н.е. жителі Італії отримали права римських громадян. Якщо до неї цими правами користувалися близько 400 000 чоловік, то тепер їх число зросло до двох мільйонів. Включення союзників у римські трибуни привело до того, що коміціі перестали бути органами римського народу. Їхня законодавча діяльність припиняється, право обрання посадових осіб втрачається. Успішні завойовницьких війни перетворили Рим з невеликого держави-міста в столицю величезної держави, до управління якою стара державна форма поліса була зовсім непріспособлена. 
Встановлення довічної диктатури і громадянські війни показали, що професійна наймана армія перетворюється у важливий політичний чинник. Зацікавлена в успіхах полководця, вона стає в його руках знаряддям досягнення честолюбних політичних цілей, сприяє встановленню диктатури.
Необхідність вийти з гострої політичної кризи, непристосованість старої державної форми до нових історичних умов і перехід до найманої армії були основними причинами падіння полісної-республіканського ладу в Римі і встановлення військово-диктаторський режим. 
Через короткий проміжок часу після диктатури Сулли владу захоплює перший тріумвірат (Помпей, краси, Цезар). Після нього встановлюється диктатура Цезаря, що отримав в 45 році до н.е. титул імператора (до цього давалися іноді як нагорода полководцю). Потім утвориться другий тріумвірат (Антоній, Лепід, Октавіан) з необмеженими повноваженнями "для улаштування держави". Після розпаду тріумвірат і перемоги над Антонієм Октавіан отримує звання імператора та довічні права народного трибуна, а в 27 році до н.е. - Повноваження на управління державою і почесне найменування серпня, раніше вживати як звернення до богів. Ця дата і вважається початком нового періоду історії Римського держави - періоду імперії.